8 питань до психолога про те, чому підліткове життя таке стрьомне

Ну, принаймні таким воно є, якщо вірити сучасним трендовим фільмам і серіалам про тінейджерів.

Підліткове життя – важке, небезпечне та бридке. Саме такі висновки можна зробити, якщо подивитися на сучасні серіали з рекордними рейтингами, що відтворюють проблеми нинішніх тінейджерів.

Тенденція дісталася й України, де труднощі дорослішання дуже реалістично зобразили у стрічці "Перші ластівки". З екранів кудись начисто зникли безтурботні та легкі фільми про перше кохання, дружбу, тусовки. Натомість маємо "грузнякове" кіно про самогубства та булінг.

Чи справді це і є картина сучасного життя підлітків – розбираємося разом зі спеціалістом у цій сфері – психологинею Мартою Приріз, що займається у тому числі терапією тінейджерів. 

Чому у сучасному суспільстві так змінилося сприйняття підліткового віку, дорослішання та школи?

Раніше підлітковий вік сприймався просто як період, під час якого людина переходить з дитячого віку в дорослий. Це було таке собі універсальне пояснення, у яке не дуже-то й заглиблювалися. 

Люди на побутовому рівні раніше казали, мовляв, підліткам потрібно просто перебіситися, перебунтувати.

На щастя, з часом тема почала досліджуватися більше: психологами, біологами, психіатрами, психотерапевтами. Почалося переосмислення – навіщо підлітковий період потрібен, навіщо потрібна криза у підлітковому віці, і чому підлітки поводяться так, а не інакше. Які, по суті, завдання стоять перед підлітком, після виконання яких ми можемо сказати: "Підліткова криза минула успішно". 

Через те, що люди переосмислювали самі поняття "бути підлітком", "підліткова криза", "бунтарство", сприйняття свого тіла, комплексів – змінилося сприйняття підліткового віку. У нас стало більше інформації, з'явилося більше різних фактів, досліджень, на які було вже складно закривати очі. 

Окрім цього, відносно недавно, ми отримали доступ до якісної повної статистики з цього приводу. У тому числі тієї, яка показує кореляцію між булінгом та кількістю суїцидів. 

Тобто удавати, що цього не існує, стає дуже важко.

Сучасне покоління підлітків відрізняється від тих, які були раніше?

Так, це ще одне пояснення зміни сприйняття підліткового віку. Те, що батьки зіткнулися з іншою генерацією дітей. У них є універсальні потреби, які були у нас усіх. Це потреба бути прийнятими, любленими, потреба розвиватися, ідентифікувати себе, знайти свої відповіді у цьому житті. 

Тінейджери у всі покоління намагаються поставити собі запитання типу "Хто я?", "Навіщо я тут?", "Чого я хочу?". При цьому вони згуртовуються навколо таких самих підлітків. Тому що коли в людей схожий досвід, їм легше шукати відповіді. Ось чому для підлітків основним авторитетом завжди будуть такі самі підлітки, а не дорослі або вчителі.

Але окрім того, нова генерація підлітків має нові виклики і нові питання. Бо зараз ми не можемо закривати очі на проблему успішності. Instagram, соціальні мережі, YouTube, блогери, ЗМІ пропагують ідею успішності. Причому ця ідея сягнула навіть того, щоб досягти успіху до 20 років. Відповідно, підлітки осмислюють питання своєї успішності, продуктивності. І все би було добре, якби це явище не мало дві сторони. 

Одна з них – це справді збільшення своїх позитивних якостей, розвиток навичок. Але з іншого боку це несе за собою депресію, кризи, суїцидальні думки, агресію.

Чи правильно показувати цей період, перехідний вік, таким "проблемним" у кіно?

Корисно показувати підлітковий період таким, який він є. А він не завжди є лише проблемним, у ньому є багато корисних речей. Наприклад, саме у цей час людина ідентифікує свої цінності, потреби. Якось вибудовує свою особистість: "Що мені потрібно?", "Ким я хочу стати?", "Що мене не влаштовує?", "Які в мене сильні сторони?", "Які в мене є точки для зростання?". Це площина для самоаналізу. І вона теж має бути показаною в фільмах, книгах, будь-яких інших творах мистецтва. Адже це важливо.

Важливо показувати не тільки суїцид та булінг, а показувати також речі, які є для підлітків хорошими. Наприклад, пошук себе – це радше якась позитивна річ. Так само, як перший досвід. Наприклад, перший досвід закоханості, побудови стосунків, дружби. Бо саме у цей час люди вчаться будувати глибші зв'язки, ніж вони будували до того. Ми починаємо розмірковувати над стосунками. Приходить розуміння: для того, щоб стосунки відбувалися, ми маємо в них вкладатися. 

Показуючи лише проблеми, ми можемо налякати людей. Налякати батьків, які дивитимуться і думатимуть, що все настільки жахливо: "Я не знаю, як врятувати свою дитину, бо моя дитина живе у соціуму, я ж не можу її врятувати від соціуму". Це буде провокувати тривогу, розгубленість, можливо, навіть дратування. 

Я зі свого боку бачу велику прогалину в фільмах. Нам мало показують, як добра комунікація з батьками допомагає дітям зростати і бути емоційно стабільнішими, емпатійнішими.

Гострі підліткові проблеми у таких масштабах існували раніше, але замовчувалися, чи ситуація погіршилася саме останнім часом?

З власного досвіду можу сказати, що бувають випадки, коли до мене приходить на терапію людина, якій 40 або навіть 50 років, і розповідає про якісь історії з підліткового життя - про знущання з боку однолітків, з боку вчителів, про якесь цькування, суїцидальні думки, депресії, бажання ізолюватися від інших людей. Та я не знаю, наскільки такий досвід можна генералізувати. 

Зараз люди стали тривожнішими. Адже наші соціальні зв'язки, наші стосунки втратили передбачуваність та стабільність. І тому зараз, як показує статистика, суттєво зросли тривожні розлади і показник депресії в усьому світі. 

Зростає кількість психічних розладів, психічних проблем. Одночасно поступово знімається табу з цих тем. Стає легше говорити також про булінг, про те, як дитина сказала, що вона є лесбійкою або геєм, або про якесь насилля в сім'ях. Ми наче намагаємося зняти таємничість, мовчання.

Ці проблеми існували завжди. Але складно сказати про те, чи вони раніше існували більше. Ми можемо в літературі класичній подивитися масу прикладів того ж булінгу, інакшості. Але вони там будуть зображені в іншій формі, ніж є зараз. 

Зараз діти знімають відео, як вони знущаються фізично над кимось з однокласників. А раніше у них не було доступу до смартфонів і ця форма булінгу виглядала інакше. 

Тобто булінг та інші проблеми існували завжди, але мали форми, які відповідали певному часу. Однак те, що не було телефонів, не означає, що не було булінгу.

Так само, як питання ЛГБТ існувало в усі часи. Ми знаємо, що від 3% до 7% людей є гомосексуальними або бісексуальними. Але раніше це не озвучувалося вголос. Проте ми знову ж таки можемо знайти підтвердження цього у різних творах мистецтва. Можливо, це не буде завжди прямо, але натяки будуть. 

Тому казати, що якісь проблеми ніколи не існували і зараз раптово виникли у контексті підліткового віку – це, напевно, не дуже раціонально.

Як на сприйняття підліткового віку вплинуло масове поширення соцмереж?

Соцмережі, напевно, зіграли ключову роль нині у висвітленні суспільних та психологічних проблем. Бо зараз стало дуже легко заявити про певну проблему, залишаючись навіть анонімом, що раніше було неможливо. Тому зараз дитина, маючи якусь проблему, вміє нагуглити, де вона може отримати допомогу, як про цю проблему повідомити, і вона почувається не самотньою. 

Але є і інший бік. Дуже легко нагуглити, як зробити суїцид, як можна булити когось, як можна довести іншу людину до якогось божевілля, як зробити так, щоб вчителька отримала нервовий зрив, як зробити так, щоб однокласник ніколи більше не приходив до школи. 

Це завжди матиме дві сторони: з одного боку дитина почувається не одна, коли в неї є проблеми. І навіть якщо вона не отримує підтримки з боку батьків, вона може вступити в підтримуючі підліткові групи, знайти безкоштовного психолога онлайн, гарячу лінію для підлітків. Але з іншого боку, вона може знайти багато речей, які будуть мати дуже сумні наслідки для неї або для людей навколо.

Чи допоможе розв'язанню проблем їхня демонстрація у кіно чи, може, навпаки погіршить ситуацію і зробить ці теми "модними"?

І кіно може бути дуже корисним, якщо не буде лише висвітлювати заради висвітлювання, бо це супернашуміла штука.

За умови, що у ньому буде не просто відтворено, як дитина вчиняє суїцид, або як діти булять одне одного - так реалістично, що всі будуть плакати, і це братиме за живе. Це, звісно, теж одна з цілей – зачепити нашу увагу, показати, що проблема – реальна. Окей, це дуже потрібно. Але друга штука, яка має бути висвітлена в тому кіно – це безпосередній механізм, що можна зробити, щоб зарадити. Що можна зробити, якщо ти підліток. Що можна зробити, якщо ти тато або мама. І що можна зробити, якщо ти вчитель, психолог, директор. Оцією частиною часто нехтують. 

Нині дуже рідко змальовуються механізми здорового реагування, що можна зробити, щоби потім виправити цю ситуацію, щоб не допустити її повторення. 

Тут має бути так званий елемент едукації – нам, психологам, режисерам, вчителям, всім, хто працює з людьми, важливо доносити, що є норма, а що – патологія.

Бо, наприклад, у випадку з ЛГБТ досі іноді існує думка, що бути геєм або лесбійкою – це патологія. Але вже багато років минуло, як гомосексуальність виключена з переліку хвороб, так само, як і бісексуальність. Нам потрібно людям спочатку це пояснити.

У випадку з булінгом треба пояснювати, що ситуація дуже поширена. Булінг може статися у будь-якій школі, будь-де можуть бути діти, які стоятимуть на краю багатоповерхівки. І нам усім, кожному зі свого боку, потрібно мати якесь базове розуміння, які конкретні кроки я можу зробити, щоб допомогти. Адже коли ти маєш якийсь конкретний план дій, то відчуваєш безпеку, розумієш, що можеш на щось вплинути, можеш не бути безпорадним, можеш здійснити бодай якусь мінімальну допомогу. І це головне. Бо це може комусь врятувати життя.

Нам усім потрібно відчуття, що від нас щось залежить.

Можливо, проблема видається незвичною лише для нашої країни? Цікава ваша думка як людини, що тривалий час жила у Польщі.

За два роки життя в Польщі, напевно, до мене прийшло розуміння, що є теми, які даються важче і теми, які даються легше. У Польщі набагато важче говорити про тему сексу підлітків, про тему ЛГБТ, про тему сексуальності як такої і про тему суїцидів, тому що це католицька країна. 

Тому, з моєї точки зору, Україна є доволі прогресивною країною в плані того, наскільки багато за останні кілька років ми почали говорити про серйозні важкі теми, в тому числі про проблеми в житті підлітків. 

Тож чи потрібен підліткам і їхнім батькам психолог?

Потрібен. Насамперед психолог потрібен, щоб навчити комунікувати батьків з підлітками, підлітків – з батьками. Одна з найвагоміших причин, через які раніше діти вчиняли суїцид (принаймні вказували) – саме проблеми з батьками. 

Проблеми з батьками підлітки часто характеризують як "Мене не розуміють мої батьки, вони не хочуть мене послухати, вони мене не чують". І, власне, психолог може допомогти батькам показати й навчити, як комунікувати з їхніми підлітками. Іноді насправді достатньо дати якусь базу – це одна-дві зустрічі з мамою і татом, або з кимось одним з батьків, щоб допомогти їм у спілкуванні. Якщо проблема глибша, то, звісно, більше часу потребує.

Крім того, психолог потрібен, якщо ви помітили дивні прояви – наприклад, дитина пригнічена, дитина не їсть або дитина заїдає проблеми, вона агресивна, вона не спить або навпаки - не може прокинутися, у неї проблеми з концентрацією, вона не має друзів, вона тікає з уроків. У неї з'явилася поведінка, що шкодить самій же дитині, вона щось приховує, вона бреше… Потрібен психолог, бо, можливо, у цієї дитини депресія, або ще якась інша проблема.

Також, якщо дитина постійно тривожиться, не може заснути, постійно перебуває в підвішеному стані, психолог може дати інструменти, що допоможуть впоратися.

І, зрештою, психолог потрібен для підлітків, щоб їх навчити, як поводитися, як комунікувати з однолітками, як навчитися відстоювати свої кордони, свої інтереси, як не стати людиною, з якої знущатимуться, як навчитися вчасно казати про цю проблему, як навчитися іншим людям доносити, що це не окей – когось булити.

Психолог також може говорити з класами, з батьками як з групами, не тільки індивідуально.

Якщо в сім'ї відбулася спроба суїциду з боку підлітка, або якщо дитина захворіла, або в неї проблеми з алкоголем, або зрозуміло, що вона належить до ЛГБТ-спільноти й у неї певні полярні емоції (вона не може себе прийняти в цьому), або в неї конфлікт з вчителями, то психолог теж може допомогти в цих питаннях. І допомогти професійно, значно швидше, ніж якби батьки намагалися самі з усім цим розібратися. 

І важливо сказати, що якщо ви не хочете, щоб психолог був з вашого міста з певних причин, ви можете звертатися до психолога онлайн. Є низка досліджень, які показують, що онлайн-терапія, онлайн-консультації – такі ж ефективні, як консультації наживо. 

Фото - unsplash.com

Матерiали по темi
Зірка серіалу "Перші ластівки" Саша Рудинський: Після прем'єри мені написала навіть зауч із моєї школи
Юлія Мамойленко
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту