"А у в’язниці зараз вечеря! Макарони!" та інші мотивації добровільно потрапити до камери

Навіть якщо ви не дивилися "Джентельменів удачі", то вже цитату напевно чули. Ще б пак, крилатий вислів, дотепний жарт… чи не жарт? От, скажімо, нещодавно в індійському штаті Таміланд чоловік повідомив про мінування, сподіваючись втекти до в’язниці від злиднів та голоду. Регулярно ми чуємо з новин про подібні вчинки особливо відчайдушних і подеколи вони мають не найочевидніші мотиви.

Навряд чи варто пояснювати, чому люди не хочуть до в’язниці. Збереження свободи (в менш гуманних країнах - навіть життя) - стимул, на якому зведено будь-який закон. Спроби уникнути покарання - сюжетний фундамент тисячі й одного детектива. Без потреби в оцих спробах не було б і улюбленого кінематографістами поняття "ідеального злочину". Нащо так філігранно продумувати схеми замітання слідів, коли бути спійманим - не така вже й трагедія?

Тому в'язниці влаштовані таким чином, що ув’язненим ледве позаздриш. Якщо ми говоримо не про Норвегію, звісно.

Ув’язнення в готельних умовах

У в'язниці Хальден - легко. Порівнювати тамтешній рівень життя з нашими буцегарнями було б мілкувато. Аби усвідомити повною мірою масштаби різниці (ментальної, фінансової - як вам більше подобається) між Україною та Норвегією, порівняйте радше Хальден з нашими квартирами. Так-так, квартирами звичайних українців, не в’язнів, а цілком собі вільних громадян, що протирають вологою ганчіркою скляні полички у совковому серванті в себе вдома, десь там на київській Троєщині чи харківській Салтівці.

Небо й земля, пані та панове. Хальден визнана найгуманнішою в’язницею в світі. Втекти звідти - простіше не буває, проте нікому це й на думку не спаде.

В'язниця Хальден у Норвегії, фото зроблено 2010 року. Photo © TROND ISAKSEN / STATSBYGG

Норвежці впевнені: виключно найкращі умови життя здатні реабілітувати злочинця та наставити його на путь істинну. А реабілітувати там є що:більшість ув’язнених тюрми Хальден - вбивці та ґвалтівники. Заздрити їм - нерозумно й неправильно, проте каюся: мені серце крається, коли я дивлюсь фото тамтешньої бібліотеки з дизайнерськими кріслами та стелажами. Про особисті кімнати ув’язнених (назвати це камерами язик не повертається) та інші зручності говорити детально та без сліз взагалі не виходить - у вухах злободенно починають звеніти фантомні дверцята серванта, звуки моторошні.

Утім, бігти до в’язниці, як у санаторій, на фоні інших причин - міщанство та розкіш.

Але багатьма рухають куди тривіальніші та безрадісніші мотиви.

Країна має проблеми, доки в ній живуть люди, яким за ґратами краще, ніж поза ними

Якщо оцінювати статистику випадків, коли люди свідомо прагнуть отримати строк, можна помітити, що переважний відсоток злочинів скоїли люди, які просто не мають даху над головою, грошей на їжу та медичну допомогу. Тюрма для них - це не місце позбавлення волі, а спосіб вижити.

Навіть у найрозвиненіших та наймогутніших країнах є люди, які живуть за межею бідності, й іноді вони йдуть на відчайдушні кроки.

Американець Джамейн Мейкпіс із 2010 року намагався потрапити до тюрми на тривалий термін, аби не лишитись на вулиці. До притулку його не пускали, просити милостиню в незнайомців він втомився й вирішив, що в’язниця - це єдине місце, де він почуватиметься в безпеці. Варто зняти капелюха перед його наполегливістю: він неодноразово розбивав вітрини, погрожував перехожим та працівникам банку - усе заради того, щоби врешті "випросити" в суді хоча б річний термін ув’язнення - тоді нарешті ноги Джамейна будуть у теплі, а не в мозолях.

Коли людина біжить від смерті, їй непринципово, куди бігти

Саме так думав 46-річний Франк Дж. Мороко, який був хворий на лейкемію. Вже відсидівши один строк, у 2012 році він був звільнений, але на волі не зміг дозволити собі медичне страхування. Знаючи, що в тюрмі він гарантовано отримає необхідну допомогу, Мороко скоїв пограбування й невдовзі повернувся до в’язниці.

Ціни на лікування онкології жахають не слабше за статистику хворих у світі. Та в тій самій Україні відсоток людей, здатних фінансово протистояти подібній трагедії, практично непомітний на фоні тих, хто ледве зводить кінці з кінцями, жодним чином не будучи готовим до непередбачуваних витрат на власне здоров’я і не маючи достатніх збережень.

Прожитковий мінімум - це коли людина чомусь не помирає на ці гроші (с)

І доки люди в країні живуть на такий прожитковий мінімум, завжди знаходитимуться ті відчайдушні, що готові бігти від недугу куди завгодно, навіть якщо "куди завгодно" - це в’язниця.

До тюрми тікають не лише від смертельних хвороб, а й від залежностей

Як більш, так і менш серйозних.

Якщо продовжувати тему медичного страхування, ось вам, скажімо, історія про наркомана Троя Крейна, який його не мав. У 2016 році, не маючи також грошей на реабілітацію, проте маючи твердий намір отримати допомогу принаймні в тюрмі, Трой пішов до банку й попросив прийняти в нього підробний чек. Отримавши відмову, він пішов, та повернувся згодом і звернувся до іншої каси. Крейн заявив, що пограбує банк, якщо чек не переведуть у готівку. Перевели. "Агресивний злочинець" чемно спитав касира, як скоро йому чекати на поліцію і влаштувався в кріслі. Згодом він був засуджений та ув’язнений. Там курс лікування та реабілітації надається всім, хто цього потребує.

Та іноді для таких відчайдушних рішень людям досить і менш критичних ситуацій. У 2013 році одна вельми винахідлива мадам, Етта Лопес, декілька годин провела біля відділку, чекаючи на поліцейського, аби на нього напасти. Дочекалася. Чесно скомпенсувала години очікування, заробивши 63 доби позбавлення волі. В суді Етта зізналася, что прагнула потрапити до в’язниці, сподіваючись, що хоч там вона вже точно кине курити. Завіса, оплески.

Самотність - не смерть, та від неї часом не менш відчайдушно тікають

І пенсіонери в Японії, здається, усі разом знайшли розв'язання цієї проблеми. Не маючи сім’ї чи будучи нею покинутими, виживаючи на мізерну пенсію… так, я все ще про японців, та погодьтеся - якщо озирнутися, збіг колосальний. Щоправда, наші старі виявилися не такими винахідливими, а от в Японії влада ламає голову, як бути зі своїми оригінальними громадянами похилого віку. Відсоток старих ув’язнених помітно зріс за останні роки: не бажаючи миритися з сумними пенсійними реаліями, японці скоюють дрібні крадіжки та хуліганять заради того, щоби потрапити до в’язниці, де можна полегшити старечий сум новими знайомствами та роботою, відчути себе потрібними та корисними.

Утім, з такою тенденцією виникли труднощі в тюрмах. Усе ж таки це не будинки пристарілих, а наглядачі - не сиділки. Умови життя в японських в’язницях суворі (не Норвегія вже, ага) і не кожен пенсіонер їх витримує. Слабкість, недуги, нетримання - це лише частина нюансів, з якими наглядачі не були готові стикатися в таких масштабах ще декілька років тому. І влада серйозно занепокоєна цим питанням, бо пенсіонери не полегшують натиск, а лише добиваються нових ув’язнень.

Обкладинка - freepik.com

Ілюстрації - freepik.com

Дарина Карапетян
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту