Мені подобається багато книжок, одну виділити важко, але, мабуть, найбільше мене вразила "Лісова пісня" Лесі Українки. Ще в дитинстві.
Мені було приблизно 6 років, коли я вперше почула цей твір. Щовечора мама читала мені його перед сном.
А коли я стала старшою, то не зраджувала традиції і неодноразово читала вже сама. Тому, коли видалась можливість, відвідала ще й п‘єсу в театрі за цим твором і знову була вражена – адже майже все на сцені було так, як я уявляла собі.
Це драма-феєрія, текст дуже легкий, віршований. Мені найбільше сподобались герої, які перекликаються з міфами і легендами, наприклад: Той, що греблі рве. І, звісно, Мавка лісова – в цей ніжно-чарівний образ не можна не закохатися!
А ще пам`ятаю, що книга була дуже гарно ілюстрована: після кожної прочитаної сторінки ми з мамою довго розглядали малюнки, обговорювали – і нібито самі опинялись серед героїв тієї неймовірної історії.
І хоча з моїм життям сюжет особливо не перегукується, книга запала в душу. Бо це чудова історія кохання, хоча і з драматичним фіналом. Дуже хотілось, щоб все склалось добре у головних героїв, але у Лесі Українки були на те свої плани.
Улюблений момент - коли Лукаш і Мавка закохуються. Взагалі, уся перша дія дуже гарна - вона розтоплює душу неймовірним теплом і любов'ю. Тому всім, у кого в серці ще не розтанула крига від якоїсь образи, або якщо у вас поганий настрій, перечитайте "Лісову пісню" - і ваша душа заспіває під цю віршовану музику.
Головне ж, що я винесла з цієї історії, - завжди потрібно прислуховуватись до себе. Мавка цього, на жаль, не робила.
Фото: instagram.com/elinambanii, обкладинка книги "Лісова пісня" видавництва "Основи"