Алчевські хроніки, частина 1: Оповідь про те, як в Україні бізнес робили

Якщо в житті українця не було ніякої Великої Боротьби з жорстоким життям, бідності й гонінь, якщо доля легша за тисячу Сонць - то це неправильний українець. Знайомий стереотип? Ба ще зі школи. Але-от банкір, меценат, підприємець і просто красень Олексій Алчевський не зазнав ані бідності, ані життєвих утисків, зате в історії України відзначився так помітно, що обов'язково читайте далі.

Чай - усьому голова

Нерозумно бути певним, що успішні політики народжуються з дипломатом у руці, а відомий художник майстерно пише натюрморт з персиками на вступному до дитячого садка. Шлях до великих досягнень - це низка амбітних рішень і життєвих зламів.

І якщо історія Apple починалася в гаражі, то історія банківської імперії Алчевського починалася буквально "за чашкою чаю".

У 1835 році майбутній банкір-меценат-підприємець народився простим, але кмітливим сином бакалійника в Сумах. Хлопчика назвали Олексієм, виховали-виходили та й відправили вчитися до Сумського повітового училища, де, окрім неймовірної успішності за програмою, юний Алчевський з головою поринув у самоосвіту. Згодом чи то навчання, чи то настанови батька так вплинули, чи то просто Всесвіт грайливо підморгнув пацану, втім, так чи інакше, невдовзі той вирішив піти по стопах батька. У сімейній крамниці продавали чай.

Проте не все ж батьківські доручення виконувати та під його наглядом справи вести - хай навіть і у власній крамниці. Ближче до тридцяти очікувано хочеться вже якоїсь автономії - тож у 1862-му, коли Олексію дзвінко стукає 27, той приймає аж два рішення, що визначать усе його подальше життя: одружується і переїздить до Харкова.

Дружина Алчевського - Христина Данилівна (в дівоцтві Журавльова) - мадам неабиякого розуму й любові до людей, вже тоді вирізнялася активністю в просвітницькій діяльності - якій, загалом, і присвятила все своє життя, досягши великих успіхів.

Про шанованих людей не заведено говорити "із шилом в одному місці", але правда в тому, що так воно й було. У дружині Алчевський знайшов не тільки велику любов і прекрасну мати своїх шістьох дітей - вона стала йому другом, порадницею і вірною супутницею життя - амбітною і діяльною, до пари чоловікові.

Втім, про це докладніше іншим разом.

Підкорення Харкова

Так-от, повертаючись до слів про переїзд. Відчувши, що Суми для сімейного бізнесу стали затісні, Алчевські перебираються до Харкова і виявляють там аж вельми благодатний грунт для розвитку своїх чайних справ. У місті не виявилося помітно великих крамниць у цій ніші, зате вистачало приїжджих купців. Так Алчевські налагодили поставки з Китаю, самі ж чай продавали, попередньо фасуючи і вигадуючи сортам назви.

Справи йшли вгору. На період 80-х у сім'ї була вже буквально монополія в цій ніші - налагоджені поставки, власні склади, виходи на оптову торгівлю, два магазини, а з них - цілком непогані для масштабів цього бізнесу гроші... Московські купці нервово тіснилися, намагаючись бодай якось відстояти своє місце на харківському ринку, проте ледве вивозили таку значну тутешню конкуренцію.

Втім, якби Алчевського не спонукали вічно кудись великі амбіції, навряд чи б зараз вулиці й навіть цілі міста називали на честь звичайного чайного торговця.

З торговців - у банкіри

На межі 60-х і 70-х років XIX століття в Харкові прогриміла банківська лихоманка. Того періоду у державі досить різко сформувалася і набрала масштаби система приватного капіталістичного кредиту. Олексій Кирилович відчув у цьому великі гроші... ее, себто перспективи, і, задіявши всю свою комерційну кмітливість, заглибився в банківську нішу.

Працюючи з кредитами, партнерами, імпортами-експортами, виведеннями грошей та іншою серйозно-фінансовою лабудою, то важливіше розуміти цільову аудиторію та які великі гроші ти тримаєш у руках. Алчевський оперував мільйонами, й аудиторію свою він розумів на ура, оскільки, в цілому, й сам був її частиною.

Отут і знадобився його підприємницький "чайний" досвід, з усіма надходженнями партій, орендами крамниць та іншою торговою веселухою. Все не просто так, і бізнес цей він ще тривалі роки вів паралельно з тими ж банківськими "стартапами". Тож, власне, до них...

У 1866 році Алчевський ініціює створення Харківського товариства взаємного кредиту. Двома роками пізніше Харків стає третім в імперії містом (після Москви і Петербурга), де відкривається заклад акціонерного комерційного кредиту - Торговий банк, створений Алчевським на паях з іншими тутешніми торговцями.

Два успішних фінансових підприємства з різницею лише в пару років? Непогано, проте, як виявилося, це була тільки розминка. Далі - ще більше. У 1871 році Алчевський домігся створення харківського Земельного банку - першого в імперії акціонерного іпотечного банку, яким і керував беззмінно 30 років поспіль. Як можна зрозуміти з такої цифри, ініціатива прижилася.

Якщо погуглити, у всіх джерелах пишуть, що для економіки відкриття Земельного банку і Алчевський сам по собі - то був такий фурор, такий прецедент, таке огого і егегей... І ніхто не пояснює, чому. 

Та, власне, чому ж?

Хвилинка історичного бекграунду: за десять років до того імперією прокотилося скасування кріпосного права. Новина начебто хороша, проте суворі реалії мали на неї свої погляди.

Люди, не здатні викупити землю: Так, і..?

Державна казна: Ой, смішно придумали, мене зара порве!

Землевласники: А ми-от щось не вловили гумор...

Оборотний капітал: Такий великий кіпіш, і такий маленький я...

Дворяни: Ай, та пофігу, більша частина капіталу все одно в нас.

Земельно-економічна ситуація склалася вельми сумбурна, і як її розрулювати, ніхто нормально не розумів. 

Так-от увесь цимес принадності Земельного банку полягав у тому, що тут можна було оформити позику під заставу землі чи нерухомості без реєстрації та смс, у той час, як до цього подібні послуги надавали хіба що лихварі під якийсь абсолютно космічний відсоток.

Не дивно, що новоявлена ​​альтернатива взяла приз глядацьких симпатій - лише за наступні півтора року в державі наплодилося ще одинадцять таких закладів. Гроші, раніше зосереджені переважно на рахунках дворян, почали розходитися також на руки торговців і загалом простих людей. Алчевський таким чином не просто підсобив колегам - його стараннями капіталізм тоді з ноги завітав у саму суть фінансових змін державного масштабу.

І ще раз. 

  • Торговець чаєм відкрив перший у країні іпотечний банк - і не прогорів.
  • Вклав купу грошей - і не прогорів.
  • Перевернув догори дригом економічну парадигму того часу - і не прогорів.

Для такого маєш поєднувати в собі суперзвивисту комерційну жилку та бути неймовірною везучим - і, певно, Всесвіт справді любив Олексія Кириловича, коли вже він так стрімко ріс, мало не через одну стрибаючи кар’єрними сходами.

Інвестувати треба так, аби на твою честь назвали місто

Акціонерні підприємства показали себе вельми вдячною ініціативою, і до середини 70-х капітал Алчевського нараховував пару мільйонів рублів - от зараз пригадаймо на секунду стереотип про бідного гнаного українця. Порівняли, і їдемо далі.

Здавалося б, ось тобі контрольний пакет акцій, фактично повне розпорядництво в обох банках, перспективи на роботі та меценатство для душі (про це теж якось поговоримо). Грошей, м'яко кажучи, не бракує. Що з ними робити? Правильно, інвестувати.

Десь у цей же час увесь такий хитрий-кмітливий Олексій Кирилович придивляється до закладених у Земельному банку ділянок і виявляє серед них вельми перспективні екземпляри. Викупити їх не складає труднощів і на придбаних землях месьє зволить розгорнути геологічні розвідки, а згодом - облаштувати шахти.

  • Удача усміхалася, ситуація в країні сприяла - в розпорядженні Алчевського опинилися колосальні закладення антрациту, а на сході України тим часом доволі бадьоро розвивалася залізнична інфраструктура.

У 1879 році Алчевський створює Олексіївське (ух, скромність!) гірничопромислове товариство з початковим капіталом 2 млн. рублів. Підприємство невдовзі стає одним з найбільших на Донбасі.

Що приємно, людиною Олексій Кирилович був вельми порядною і за переслідуванням комерційних інтересів цієї риси не втрачав. Алчевський же ж купував не тільки землі поміщиків. Із селянами, у власності яких також було чимало родовищ вугілля, він укладав довгострокові договори оренди. Крім орендної плати, селяни отримували від Алчевського наділи землі, придатної для сільського господарства.

Одного дня в руках підприємця була зосереджена мало не половина нинішньої Луганської області.

Акція Донецько-Юр'ївського акціонерного товариства

Слідом за Олексіївським гірничопромисловим Алчевський заснував Донецько-Юр'ївське металургійне товариство.

І цілком закономірно дійшов думки, що пора вже і заводик свій будувати, бо як же ж тут теперечки без заводика.

Завод металургійний надумав ладити на європейський зразок. Донбас - дуже підходяще для такого підприємства місце. У мене там крім капітальних шахт і кокс свій є - біля станції Юр'ївка, як ви знаєте, наші печі працюють. До того ж Катерининська залізниця, біля якої ми влаштувалися, дозволяє недорого доставляти марганець з Нікополя і багату залізом руду з Кривого Рогу. Думаю, справа буде добра і прибуткова,
- говорив Олексій Кирилович.

На згадку про засновника заводу станція Юр'ївка була перейменована в 1903 році на станцію Алчевське. Від станції ім'я перекочувало і на прилеглий населений пункт, що згодом розрісся до масштабів міста. З тих самих міркувань перейменували і завод, що нині еволюціонував в Алчевський металургійний комбінат.

Донецько-Юр'ївський металургійний завод. Фото 1913 р.
Хвилинка цікавинок:

Як уже вдалося зрозуміти з історії із Земельним банком, Алчевський для свого часу був наче така собі фігура-прецедент. Цього разу без новин також не обійшлося: по суті, він створив одну з перших в імперії промислово-фінансових груп, що об'єднувала банки, заводи, рудники, шахти й інфраструктура. Що примітно, заводи Алчевського були єдиними в Україні, що вирощені на вітчизняних інвестиціях - інші ж належали то бельгійцям, то англійцям...

Крах, інтриги, розслідування

Початок ХХ століття Російська імперія зустріла не сказати, щоби надто святково - настала криза. Підприємства Алчевського, звісно, теж потрапили під роздачу, і той почав думати, як врятувати своє дітище від банкрутства. Спроби вибити держзамовлення для заводів, прохання до Міністерства фінансів про кредит під заставу майна - все було марно.

За офіційною версією, де великі гроші - там великі борги, а де великі борги - там велика депресія, от Олексій Кирилович 7 травня 1901 року з горя й кинувся під потяг на вокзалі в Петербурзі.

Однак на те вона й офіційна версія, аби їй були альтернативи. І резон їхній не в тому, що з бородою і вусами Анна Кареніна з Алчевського така собі. І не в тому навіть, що складно уявити, як така амбітна й цілеспрямована людина взяла б і раптом вкоротила собі віку - це все ж-таки уже здогадки; врешті-решт, тоді над його ментальною рівновагою свічку не тримали.

Олексій Алчевський, 1901 р.
Царскосельский вокзал Петербурга. Тут 7 травня 1901 р. загинув Олексій Алчевський

Проте є значущий сумнівний момент на ім’я Сергій Вітте - міністр фінансів, що відмовив Алчевському у проханні про займ.

Сергій Вітте

-Сергію Юлійовичу, Вас Алчевський про кредит на рятунок свого бізнесу просив?

- Просив.

- А Ви йому що?

- Відмовив, бо криза, а він кредити в держави просить, та ще й приватні, ну.

- Алчевський після того під потяг кинувся, знаєте?

- Істеричка... А такий наче діловий мущина був.

- А після його смерті якісь брати Рябушинські прибрали до рук його банки...

- Ну.

- І про кредит Вас теж просили.

- То інше…

- Адже Ви його дали?

- Ну, дав.

- З якої радості?

- Ой, всьо.

Як би там не було, загибель Алчевського стала переломним моментом в історії держави. Казка про заводи під українським розпорядництвом дійшла кінця: їхні знецінені акції зосередилися в руках франко-бельгійських компаній. Смерть відомого підприємця ознаменувала початок так званого харківського краху.

Банківська імперія, зібрана і зрощена Олексієм Кириловичем, розсипалася, як наче б з клаптикового пледа дістали сполучну нитку, і розійшлася по руках.

Однак внесок цієї людини в економічний розвиток рідної країни важко переоцінити: капіталізм обжився, заводи на місці, а відоме прізвище банкіра носять підприємства, вулиці та навіть ціле місто нікуди з мапи не планує діватися.

Дарина Карапетян
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту