Антарктичні байки: самогон для Стіва Джобса і колекція бюстгальтерів

До 200-річчя від дня відкриття шостого континенту Землі "Йод" поспілкувався з мандрівником і журналістом Валентином Щербачовим, який двічі відвідував українську станцію імені Вернадського в Антарктиді.

28 січня 1820 року кораблі "Восток" і "Мирний" експедиції Беллінсгаузена-Лазарєва першими досягли берегів невідомої землі. Так було відкрито Антарктиду - найзагадковіший досі куточок суші, останній оплот по-справжньому дикої природи. Ступити на який мало кому пощастило. А от нашому співрозмовнику пощастило двічі!

Валентин Щербачов розповів "Йоду" про свої експедиції до  Антарктиди, повідав пов'язані з ними байки про полярне життя-буття, які чув сам, а в деяких подіях і особисто брав участь.

Як ми купили станцію за 1 фунт

- Послом України у Великій Британії в 1990-х був тоді наш видатний вчений-біохімік, академік АН України, директор інституту біохімії імені Палладіна Сергій Комісаренко.

І він, можна сказати, "домовився по дружбі". Попросив подарувати нам станцію Фарадей, яку британці вирішили виставити на аукціон. Ті відповіли: "Подарувати не можемо, та якщо купите за один фунт - станція ваша". І так Україна отримала 26 років тому такий шикарний подарунок.

Наша станція імені Вернадського - в хорошому місці. Там таких температур, як на російському "Востоке", де температура знижується до -89 за Цельсієм, не буває. А мінус 40 - це максимально. Все дуже комфортно.

Станція Вернадського

Чим водієві трамвая зайнятися в Антарктиді

- Дизель - це серце станції - електрика, тепло. Не дай боже, хоч один відмовить! Їх три і вони працюють поперемінно по 8 годин.

Англійці (треба віддати їм належне) залишили нам станцію в чудовому стані. Але йде вже 26-й рік її експлуатації українцями. А дизелі і до цього працювали років 15 - уявіть собі надійність.

Робота дизеліста - чи не головна в експедиції. І в минулий або позаминулий раз, не пам'ятаю, стався казус. Не знаю, чия помилка була, але людина захотіла попрацювати в Антарктиді. Написав заяву. Його вибрали. А коли він з'явився на станції й подивився на дизелі, то сказав: "Я з цим працювати не вмію. Я водій трамвая." Довелося консультувати його досвідченим людям по телефону й інтернету.

Борщ і горілка для туристів

- Наші хлопці-вчені женуть на станції прекрасний самогон. Не заради пияцтва, алкоголізму там немає. Просто буває, що на станцію заглядають гості - треба ж чимось зустріти, пригостити?

У сезон приходять круїзні кораблі, для туристів проводять екскурсію на станцію. Вона включає в себе ще й обід з борщем і чарку українського самогону. Це коштує 30 доларів - чому б не заробити?

І на нашу станцію Вернадського на металевій яхті приходив Стів Джобс - його теж пригощали, він залишився задоволений.

Пікантні сувеніри

- На станції Вернадського в кубрику, де відпочивають наші полярники після зміни або у вихідні, є виставка сувенірів. Дуже незвичайна. Серед іншого - бюстгальтери, подарунки від туристок, які відвідували станцію. Звідки пішла така традиція - я не знаю. Живуть рік без жінок - з цим, можливо, пов'язаний такий особливий гумор.

До речі, в цій експедиції, в останній, були дві жінки - медик і біолог - в складі 12 полярників, чого немає на інших станціях. За винятком китайської: там вона величезна, живуть сім'ями і навіть школа для дітей є.

Як вони перезимували цього разу, я не знаю, але факт є факт: перші дві експедиції 20 років тому були зірвані. Саме тому, що були жінки в складі. І зрештою їх в оперативному порядку прибирали звідти, бо почалися конфлікти.

Що з озоновою дірою?

- Не подумайте, що на станції тільки розважаються як можуть - там щодня триває дуже серйозна робота, відкриття здійснюються.

Щогодини - метеозведення для агентств, що займаються освоєнням космосу й для всіх авіакомпаній, які займаються польотами вище 10 000 метрів. Саме наша станція збиранням такої важливої ​​інформації і займається - тільки продавати чомусь не можуть.

І кожну добу видається інформація про озонової діри. Тож принагідно хочу всіх заспокоїти: вона останнім часом не зростає у розмірі.

Інші наші вчені, геофізики вивчають на Вернадського рух тектонічних щитів. І тут порадувати не можу: те, що збільшилася кількість землетрусів останнім часом в Азії, Океанії - це не випадково. Це все буде трясти ще довго.

Ситий леопард - добрий леопард

- В одну з експедицій (а це була вже антарктична осінь, океан замерзав) ми заблукали на нашому кораблі "Зодіак" і довго, близько 9 годин, блукали серед айсбергів, не могли знайти землю.

На чисту воду нас вивела трійка 30-тонних китів-горбачів, малюк і батьки. Побачили фонтани води - і вийшли за китами на чисту воду, знайшли станцію. Зате коли ми блукали, я встиг зняти на камеру всіх водоплавних тварин Антарктики - від пінгвінів Аделі до китів. І навіть морського леопарда - це такий місцевий "іхтіозавр" з величезною пащею, який жере тюленів-крабоїдів на раз-два! Причому з відстані декількох метрів. Нас приперло до крижини, видимість нульова, а з туману - морда з величезною пащею! Що сказати... Добре, що він був ситий, імовірно - нападати не став.

Утім, морський леопард - хижак, але не людожер, просто допитливий звір. А ще й дикий. І треба бути дуже обережним. Декілька років тому сталася трагедія: британська жінка-біолог гуляла біля берега по коліно у воді - звір її схопив і потягнув на глибину, де вона загинула.

Привиди полюса

- Антарктида, м'яко кажучи, не вивчена до кінця. Недавно помер останній свідок одного, скажімо так, явища... Інформація про нього була довго засекреченою, але зараз відома.

У 1950-х троє полярників із СРСР дійшли до "нуля", найпівденнішого полюса. І побачили там... гігантські електричні силуети людей. У одного був із собою карабін - і він вистрілив. У відповідь отримав електричний розряд і був убитий. Двоє побігли до трактора, на якому пересувалися і вирушили назад до станції. Один помер у дорозі, а другий дістався живий і розповів, що бачив. Але всі вирішили, що в нього "дах поїхав".

А от наступна історія - факт. На місці нашої станції Вернадського до Другої світової війни була перша британська станція. Поставили вони її, повернулися за рік: ні станції, ні людей, ні уламків - нічого! Що сталося - так і не дізналися. Можливо, льодовик зійшов - і все зніс в океан.

Але все-таки вирішили поставити нову станцію Фарадей. Де тепер функціонує станція Вернадського.

Храм у льодах

- В Антарктиді я був двічі в повноцінних експедиціях. Не по року, як полярники, а коли відбувалася сезонна зміна. Припливав на кораблі з новою зміною і доки тривало розвантаження-завантаження корабля (це 3-4 доби), мав можливість усе побачити на власні очі.

Під час останньої експедиції нам з моїм товаришем доручили побудувати (точніше, зібрати з привезених матеріалів) найпівденнішу в світі церкву-каплицю.

Ми її звели за два дні з дерев'яних щитів, які для чогось знадобилися чилійським полярникам, але потім вони їх викинули на острові Кінг Джордж. От на цьому величезному острові розташовані більшість полярних станцій - чилійська, російська. На останній церква вже була. Але наш острів Галіндез, де базується станція імені Вернадського, ще південніше. А отже, й наша каплиця стала найпівденнішій на планеті.

Нічийна, але спірна земля

- З 1959 року існує договір про те, що Антарктида не може належати нікому і що усі в рівних умовах можуть використовувати континент для наукової діяльності. Але є Франція, яка заявила про претензії на Землю Аделі - мовляв, "хочемо цей півострів собі". Не вона одна - ще Аргентина, Чилі, Австралія хочуть приєднати території. Але поки шансів у них немає. Хоча за 5 років переглядатимуть умови угоди. Але не можна чіпати Антарктиду, вважаю: вона тим і хороша, що поки недоступна для масового відвідування людьми.

"Ослячі пінгвіни" - проти футболу...

Валентин Щербачов

- В Антарктиду заборонено завозити тварин - мораторій. Навіть акваріумних рибок не можна. А раніше були там собаки, в тому числі їздові. Але коли були собаки, то на нашому острові Галіндез, наприклад, не було пінгвінів. Зараз же вони з'явилися, їх там - безліч. Це птахи з красивою назвою пінгвін Аделі, але наші вчені їх називають "Ослячі пінгвіни", адже вони кричать, як віслюки - схоже.

А я в усіх експедиціях обов'язково намагаюся організувати символічний футбольний матч. Вирішив організувати й на станції Вернадського - поєдинок між змінами: одна команда з тих, хто закінчив зимівлю і їде додому, друга - з тих, хто приїхав і залишається зимувати.

Запримітив рівну ділянку і за допомогою дерев'яних рейок розмітив поле для мініфутболу - 20 на 40 метрів. Але не врахував, що поруч розташувалося стадо на 1000 пінгвінів, і їхній ватажок стояв і уважно дивився на мене. Я не надав цьому значення, пішов займатися своїми справами. Повернувся - і побачив, що половина розміченого мною поля - отруйно-зеленого кольору! Це у пінгвінів така дуже їдка сеча. І я дивлюся, як цей негідник прямо перед моїми очима провів через майданчик штук 50 пінгвінів. Вони пройшли, крякаючи, і я дивлюся - вже весь майданчик зелений.

...А морські котики - за футбол

- Але в футбол ми все ж зіграли. Довелося на іншому острові домовлятися з морськими котиками. Я не жартую, в прямому сенсі!

На відео - з позначки 6:28:

Там сидів їхній ватажок, кілограмів на 400, і пів тисячі котиків. Спробував з ним дизеліст Діма домовитися - так той на нього рикнув так, що страшно стало. Я тоді віддав Дімі камеру та пішов розмовляти сам.

Прийшов, кажу (на повному серйозі): "Слухай, нам ніде грати, а у тебе такий майданчик - рівніше я не знайду. Ти їм скажи, щоб вони звільнили на певний час. Ми зіграємо швидко - і підемо".

Він слухав-слухав мене, потім повернув голову - і щось рикнув своїм. І вони на своїх ластах пострибали і звільнили "поляну". Ми встромили весла в сніг - зробили футбольні ворота - зіграли, вручили призи переможцям. А коли сіли у човни - голови з'явилися з-за пагорбів - це морські котики повернулися на своє місце.

Руслан Меженський
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту