Архітектор капіталізму: киянин, який реформував відсталу імперію

Микола Християнович Бунге - науковець-економіст. Сформувався під впливом ринкового напрямку західної політекономії, міністр-реформатор, який спеціалізувався на державних фінансах. Ліберальний державний діяч у неліберальній державі. 15 червня виповнюється 125 років з дня його смерті.
Виникнення протилежних думок викликається у нас... незнайомством з історією економічних явищ та з основними твердженнями, напрацьованими наукою.
Микола Бунге.

За царизм з людським обличчям

Вступаючи на схилі віку на вищу державну службу, Микола Бунге мріяв про торжество людяності в Російській імперії. Десятиліття викладання і ректорства в Київському університеті, постійна критика рабовласницького поміщицького режиму, активна участь у Селянській реформі 1861 року, засідання в Київській міській думі, створення київської біржі та міського товариства взаємного кредиту. На початку 1880-х, коли йому було вже майже 60, Бунге поїхав до Санкт-Петербурга змінювати державу зверху. 

Економіка й фінанси тоді були підірвані Турецькою війною 1877–1878 років, а в політиці почався консервативний поворот після вбивства царя Олександра II. Непростий час для ліберальних реформ, але новий міністр фінансів Бунге взявся за це.

Чого він прагнув?

Реформувати застарілу податкову систему, зміцнити валюту, зробити доступнішими кредити, запровадити поміркований протекціонізм у зовнішній торгівлі для розвитку власної промисловості, ліквідувати дефіцит бюджету, ощадливо витрачати на державні проєкти, боротися з контрабандою та тіньовим імпортом, скасувати кругову поруку серед селянських громад і нарешті довести до логічного завершення перетворення, розпочаті Селянською реформою.

Як прокоментував його прагнення майбутній голова Держаради Анатолій Куломзін, у Бунге "народилася думка - направити внутрішню політику на правильний шлях".

Зробити вийшло далеко не все. Однак і того, що київський науковець-урядовець зміг реалізувати, вистачило, аби знавці історії та економіки й сьогодні називали його "архітектором російського капіталізму" та "найбільшим реформатором епохи Олександра III".

Вдалося:

🔸 завдяки фінансовим заходам знищив жахливу категорію "тимчасово зобов’язаних селян";

🔸 створив окремий банк для спрощення купівлі землі селянством, скасував архаїчні соляний і подушний податки;

🔸  для збалансування бюджету запровадив податки зі спадку та з доходів від грошових капіталів, підвищив податки на землю й міську нерухомість, а також збільшив алкогольний, цукровий і тютюновий акцизи;

🔸  захистив права найманих робітників і вперше в Російській імперії обмежив використання праці дітей;

🔸  задля зміцнення позицій промисловості підвищив митні збори з багатьох імпортних товарів, що разом з активізацією експорту сприяло покращенню торгового балансу;

🔸  деяким багатіям, старій еліті й усіляким шукачам "особливого російського шляху" все це сильно не подобалося. Кількість ворогів множилася, вони об’єднувалися проти ліберального міністра. 

"Калоші й парасолька в порядку"

Яким бачило нового міністра фінансів петербурзьке оточення? Імператор-консерватор Олександр III називав Бунге "чудовою, шляхетною, без прихованих думок людиною". 

Микола Покровський, чиновник Міністерства фінансів, а пізніше - міністр іноземних справ писав у мемуарах:

👨‍🦳"Його зовнішність, глибокий погляд, ласкаве, завжди рівне поводження були надзвичайно привабливі. Як старий професор найкращого типу він любив молодь, любив її товариство. Бунге не соромився прямо висловлювати свої погляди і зупиняти заходи, які здавалися йому шкідливими або такими, що виходять з особистих міркувань".

Усі, хто його знав, ледь не хором зазначали: добре знайомий із західною економічною думкою та фінансовою політикою європейських країн.

Але чесність, освіченість і бажання європеїзувати країну гарантували Бунге й впливових ворогів. Цей список очолили три російські консерватори — обер-прокурор Святійшого Синоду, "сірий кардинал" уряду Костянтин Побєдоносцев, міністр внутрішніх справ граф Дмитро Толстой і ультраконсервативний публіцист, головний редактор "Московських відомостей" Михайло Катков. 

На відміну від своїх супротивників, киянин не мав у Петербурзі потрібних бюрократичних кінців та й принципово не бажав грати у "брудні ігри". Бунге не хотів створення особливого Дворянського банку, виступав категорично проти пільг дворянству, вважаючи його класом, що вимирає. Заявляв, що в державі ключові посади мають обіймати найкращі спеціалісти, а не найвпливовіші аристократи. 

Ці погляди нещадно критикувала правоконсервативна преса, міністра-науковця звинувачували в нерозумінні російського життя й захопленості західними теоріями. 

Цькування організовує Побєдоносцев. Схема - відпрацьована. Князь Володимир Мещерський пише царю:

👨"Бунге сам поза щонайменшими докорами. Це поважна і чесна людина! Але біда в тому, що він оточений не лише лібералами, а й прямими ворогами монархічного ладу".

Близький до обер-прокурора мінфінівський чиновник Микола Смирнов публічно звинувачує міністра фінансів у відмові від іноземних позик і космополітизмі, створенні умов для капіталістів-скоробагатьків і торговому протекціонізмі. Катков, у свою чергу, твердить, що "мудрість Бунге - з німецьких книг". Паралельно в аристократичних салонах плодяться глузливі дотепи про "київського вискочня".

Державний секретар Олександр Половцов зазначає у щоденнику:

🧔"У повітрі відчувалося, що від Бунге пахне мерцем, що катковська кліка похитнула його становище".

Як у невську воду дивився - в грудні 1886 року Олександр III відправляє у відставку не здатного до інтриг і закулісної боротьби ліберального міністра.

Втрата портфеля не стала несподіванкою - ще на початку свого урядового терміну Бунге заявив:

🧑"Калоші і парасолька мої в порядку - я готовий піти будь-якої хвилини".

Сучасники - про Бунге

Бунге - живий літопис цивілізації півстоліття.
Микола Ренненкампф, київський міський голова (1875–1879), юрист, ректор Київського університету.
Бунге - ідеальний професор, громадянин, людина.
Федір Фортинський, історик-медієвіст, ректор Київського університету.
Бунге відрізнявся рідкісною працьовитістю і зразковою акуратністю у веденні справ... Пристрасно любив науку і вірив у силу знання. Освічений, він прагнув, аби освіта поширювалася.
Олександр Романович-Славатинський, київський юрист, історик права, член Історичного товариства Нестора Літописця.
Стрімкий злет ніяк не позначився на характері й поведінці Бунге. Він був, як і раніше, простий, доступний і чемний з будь-якою людиною, незалежно від її становища.
Євгеній Картавцев, економіст, директор державного Селянського поземельного банку.
Бунге - один з найкорисніших діячів у історії звільнення селян.
Петро Семенов-Тян-Шанський, географ, економіст.

Цікаві факти

  • Дід Бунге, Георг Фрідріх, в середині 18 століття емігрував з прусського Шталлупенена й відкрив у Києві першу приватну аптеку та організував першу лютеранську громаду
Аптека-музей на Подолі, Київ. 📷 ukrkino.biz
  • Батько, Християн Бунге, був відомим київським лікарем, який лікував і людей і тварин; вважається одним із засновників педіатрії в Російській імперії.
  • Працюючи викладачем-початківцем у Ніжині у власній квартирі давав уроки іноземних мов ліцеїстам.
  • 1876 року в рейтингу публічних людей однієї з найбільших петербурзьких газет "Новое время" київський науковець Бунге посів перше місце.
  • Тричі обіймав посаду ректора Київського університету святого Володимира (1859–1862, 1871–1875, 1878–1880).
  • Першим з російських професорів отримав чин дійсного статського радника (1861).
  • Захоплювався кактусами, мав цілу колекцію рідкісних видів.
  • Ставши міністром, відмовився від розкішної службової квартири в Санкт-Петербурзі.
  • Поїхавши на лікування до Німеччини, не взяв свого камердинера, аби того "зайвий раз не турбувати".
  • Його давно запрошували переїхати до Петербурга, але Бунге відмовлявся, бо не хотів лишати в Києві стареньку матір. Перебрався в столицю імперії лише по її смерті.
  • Вставав о п'ятій ранку та задля розминки колов дрова. Зазвичай працював 11 годин на добу.
  • За його ініціативи створили офіційний друкований орган Мінфіну "Вісник фінансів, промисловості і торгівлі", який виходив у 1885-1917 роках.
  • Сенатор Михайло Веселовський згадував, як у Гатчині кондуктор не впустив Бунге до VIP-вагона, призначеного для міністрів, оскільки той приїхав на звичайному візнику і виглядав, мов простий ремісник.
  • У 1887-1889 роках викладав політекономію і фінанси цесаревичу Миколі Олександровичу - майбутньому царю Миколі II. Певний час останній російський імператор дослухався до порад Бунге, а після його смерті записав у щоденнику: "Кончина його ставить мене у вкрай складне становище!"
  • Залишив політичний заповіт "Замогильні нотатки", попросивши передати його цареві після смерті. Микола II їх прочитав, розповсюдив серед свого оточення, але, вочевидь, почерпнув звідти небагато.

З досьє Миколи Бунге

👶Народився 23 листопада 1823 року в Києві.

👨‍🎓Закінчив Першу київську гімназію із золотою медаллю, юридичний факультет Київського університету святого Володимира (1845).

👨‍💼Працював у Ніжинському ліцеї (1845–1850), Київському університеті (1850–1880), керівником Київського відділення Держбанку (1865–1880), помічником міністра фінансів (1880–1881), міністром фінансів (1881–1886). Після відставки був призначений на почесну, але позбавлену реальної влади посаду голови Комітету міністрів й члена Державної ради (1887–1895).

💪Засновник газети "Університетські вісті".

☝Член-кореспондент (1859) і академік (1890) Імператорської академії наук.

🏅Нагороджений орденами св. Станіслава І та ІІ ст., св. Володимира І, ІІ та ІІІ ст., св. Анни І ст, Олександра Невського з діамантовою підвіскою.

😉Свою величезну бібліотеку, а також 6 тисяч рублів заповів Київському університету. На ці кошти присуджувалася премія за кращу студентську роботу з економіки, а також надавалася допомога нужденним відмінникам.

😎🤘Щодо особистого життя, то, заклопотаний науковими, громадськими й державними справами, Бунге ніколи не одружувався.

💀Помер 15 червня 1895 року в Царському Селі. Похований, за заповітом, на лютеранському цвинтарі в Києві поруч з могилою матері.

Прізвисько на тему

Олександра III у народі прозвали Ананасом. Усе було просто: в маніфесті, підписаному новим царем, був зворот "а на Нас покласти Священний обов'язок Самодержавного Правління". При проголошенні тексту з церковних амвонів перші три слова звучали як одне - "ананас".

😊😊😊
Микола Сухомозський, Надія Аврамчук
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту