Авторка блогу Bad mama Анжела Єременко: "Українським мамам нав'язують почуття провини"

Сьогодні в Україні святкують День матері. Ми поспілкувалися з людиною, яка однією з перших почала руйнувати стереотипи про “глянцеве” материнство у соцмережах.

29-річна Анжела Єременко - мама 5-річної Єви, яка від народження доньки відверто пише про свій материнський досвід у Фейсбуці та в Інстаграм Напередодні Дня матері вона поділилася з читачами "Йоду" тим, як наважилася розповісти десяткам тисяч підписників про розлучення з "ідеальним чоловіком", чому сучасних дітей не варто ховати від соцмереж та навіщо "заморожувала" свій блог.

"Одна жінка мені написала, що дітей треба бити лозою"

- Анжело, ваш блог називається "Bad mama", але ж насправді до поганої мами вам дуже далеко...

- У цьому й іронія. Але часто я bad mama для всіх інших. Адже у своєму блозі кажу про проблеми, які не хочуть визнавати у нашому суспільстві.

Наприклад, я дуже багато розповідаю про почуття провини, яке нав'язують усім українським мамам. У мене воно теж раніше було.

Коли Єва була зовсім маленька, я гуляла на Русанівці (спальний район Києва. - Авт.) та підійшла до групи інших мам. І в моєї дитини з візочка випала пляшка компоту. Тієї миті я пережила якесь "спалення відьми", тому що вони всі повернулися до мене і сказали: "Будь ласка, приберіть це. Наші діти таке не п'ють".

У кожного - свій світ.  Якби у всіх було адекватне ставлення до вибору інших, мами почувалися б значно вільніше.

- Ви пишете про те, у чому раніше мами боялися публічно зізнаватися. Вас досі через це критикують?

- Завжди хтось буде проти. Раніше таке траплялося частіше. Наприклад, коли я писала, що дитину не треба змушувати ділитися своїми іграшками, якщо вона цього не хоче. Або про те, що ніхто не зобов'язаний любити чужих дітей, бо нам у принципі не можуть подобатися всі люди.

Але і зараз буває. Сьогодні одна жінка написала: "Ти не віриш у Бога, бо Бог сказав, що дітей треба бити лозою". Це після мого посту про те, що я ніколи не б’ю Єву.  

Спочатку я різко на все реагувала. Бувало, напишу пост і не заходжу туди добу, бо відчуваю, що там пекло. А зараз, якщо чесно, навіть не завжди встигаю прочитати всі коментарі. Це ж інтернет. Це нормально.

Людям більше подобається читати про те, що Єва "мочила" у маршрутці. Але я ні під кого не підлаштовуюся. Пишу те, що актуально для мене саме зараз.

Недавно Єва їздила на два тижні до бабусі. І весь цей час я нічого не писала, тому що думала взагалі про щось своє. Нема дитини - нема контенту. 🤷‍♀️

- А які резонансні теми, навпаки, отримали найбільшу підтримку?

- Одного разу я написала дуже короткий пост, який набрав 35 тисяч лайків. Ось такий: "Ходиш на развивалки - випендрьожниця. Не ходиш - погана мати. Сидиш удома в декреті - клуша. Не сидиш - погана мати. У нас жодного шансу, дівчата". Це був просто такий набір стереотипів, які я відчула на собі.

Ти - ідеальна мама, доки ти ще не мама. Є два типи людей, які сидять в Макдональдсі та дивляться, як мама запихає в свою дитину картоплю. Одні думають: "Боже, чому вона така зла?" Інші, у кого вже є власні малюки, гадають: "Боже, що ця дитина їй таке зробила?"

Поки я не народила, думала: "Буде у мене дитина, я буду носити її ось так. І вона ніколи не буде кричати". Але… Пам’ятаю, як я возила по Русанівці малесеньку Єву та думала: "Тільки не плач. Я не знаю, що з тобою робити на вулиці". Мені здавалося, що всі будуть на мене дивитися. І цієї миті ти маєш щось зробити з дитиною, бо на тебе вся увага. Це кошмар…

Але потім діти виростають. Сьогодні я тримала Єву на руках і вперше впіймала себе на думці, що не хочу, аби вона виросла. Зараз у неї ідеальний вік. Вона весь час мене цілує, про все ми домовляємося з першого-другого разу. Я вже розслабленіша й розумію: щоб не сталося, ти готовий до стресняка, бо вже пережив ТАКЕ… 🦸‍♀️

"Поки що не питаю доньку, чи можна постити її фотки"

- Зараз батьки розділилися на два табори: одні розповідають про своїх дітей майже все, а інші ховають їхні обличчя під смайликами. Як у цьому питанні зберегти баланс?

- Нещодавно ми йшли з Євою, і вона мене спитала: "Мамо, а ким ти працюєш?" Кажу: "Я працюю письменником. А ще в мене є блог. Це така сторінка в інтернеті. Я пишу туди про нас із тобою історії". Вона така: "Що, серйозно?..."

- Тобто Єва дізналася про Bad mama тільки зараз?

- Так. Я не питаю в неї дозволу, чи можна я про тебе напишу, бо вона поки не здатна прийняти це рішення. Можливо, Єва підросте і скаже: “Я не хочу, щоб ти постила мої фотки”. Це її право. Тоді буду постити себе постійно (сміється).😊

З одного боку, те, що особиста інформація про тебе викладається іншою людиною - це не є круто. Але з іншого боку, наприклад, Лєра Бородіна (власниця сервісу оренди вечірніх суконь, інфлюенсерка, дружина телеведучого Андрія Шабанова.- Авт.) вже створила своїй доньці Маші окрему сторінку в інтернеті. І я розумію, чому батьки так роблять.

Діти виростають, а в них вже є майданчик, який конвертується в соціальний капітал. Не можна ділити все тільки на погане і хороше. До того ж, це покоління буде жити у зовсім іншому світі, тому не варто застосовувати до них старі шаблони.

Наприклад, я думаю порушити тему сексу і розмов про те, що це таке. Бо у нас не те що з дітьми, а й з батьками про це потрібно говорити. Раніше про це мовчали. А зараз, навпаки, кажуть, що такі речі треба проговорювати з малюками якомога раніше.

"У мене завжди було повно енергії, а потім я все закинула"

- Ви активно розвивали власний блог та сайт, організовували сімейний фестиваль, а потім зникли. Що сталося?

- Я чотири місяці готувала фестиваль для мам: не їла, не спала. Це був величезний стрес. З одного боку, мене гріла велика ідея: я дуже хотіла зробити захід, де всім було б добре. Але з іншого боку, як каже мій приятель, коли готуєш фестиваль, ніколи не знаєш, купиш ти квартиру чи продаси. Це ризик. Наприклад, може піти дощ - і ніхто не прийде.

У мене завжди було повно енергії, а потім я все закинула, припинила з усіма спілкуватися. Впала самооцінка, я почала погано виглядати. Момент визнання прийшов, коли друзі почали нервуватися: "Анжело, ми за тебе переживаємо". А психотерапевт сказала: "У тебе депресія. І просто так вона не мине".

Депресія - це фізичне захворювання. Твоє тіло просто припиняє відчувати емоції, бо ти про нього не піклувалася.😟

- Зараз у жінок більше можливостей, але й навантаження теж зростає. Думаю, ваш випадок - не рідкість серед молодих мам. Що порадите тим, хто опинився у подібній  ситуації?

- Я почала стежити за харчуванням та займатися спортом - тільки треба враховувати, що не можна робити це інтенсивно.

Є такий телеграм-канал "Бабушка", який три рази на день нагадує: "Поїж". То ж і я поставила собі таке нагадування: "Поїж - поспи". Почала лягати з Євою о дев’ятій, пішла на роботу в офіс, щоб стати дисциплінованішою. Але навіть зараз не можу сказати, що остаточно вийшла з депресії. Тому намагаюся максимально розраховувати свої сили.

Але це мій досвід, тому, коли в мене питають пораду, я просто даю контакт психотерапевта.👨‍⚕️

- Важко було наважитися розповісти про свою депресію у Фейсбуці?

- Мій блог завжди давав мені підтримку. Мені стало набагато легше, коли я про це написала. Перший крок - це визнати проблему. І не боятися звертатися до спеціаліста через якісь стереотипи.  

"Коли написала про розлучення, мене звинуватили в брехні"

- Для багатьох стало шоком, коли ви розповіли про своє розлучення. Адже зі сторони здавалося, що у вас ідеальна родина, ідеальний чоловік…

- Після цього зізнання, мабуть, сто людей, написали, що тепер теж вирішили розлучитися. Це був шок. І я така думаю: "Боже, що я зробила!" Але потім зрозуміла, що не можу нести відповідальність за інших. Треба жити своїм життям.

- Вам досі пишуть, що вам з Ромою треба помиритися. Це не дратує?

- Усі бачать тільки гарну картинку, тому мене потім звинувачували: "Навіщо ти писала, що все круто, якщо це не так?" Але я, справді, ніколи не брехала. Рома завжди ділив зі мною батьківські обов'язки і в усьому допомагав. Він реально офігенний. Проблема була не в цьому. Але в соцмережах ти пишеш не про все.

Насправді, це серйозна тема, бо дуже багато жінок у нашому суспільстві перебувають на дитячому рівні свідомості. У мене всередині теж була (і є) Белла Вікторівна, яка завжди вмикається, коли бачить гарного чоловіка. Вона стоїть і каже: “Я хочу заміж”. Оцей “заміж” видається нам якимось яскравим світлом наприкінці тунелю...

Далі я б хотіла розширити тематику свого блогу, або навіть зробити окремий проект, який стосувався б не лише питання материнства, а й того, хто ж така я - жінка. Є моя дитина, є мій чоловік. Є моя мама, яка мені розказала, як жити. Є всі інші. А що я сама про себе думаю? Чого хочу? Я й сама ці питання собі почала ставити зовсім недавно.

У нас зараз яка система цінностей у сім'ї? Спочатку дитина, потім чоловік, а вже потім мама. Так не має бути. Я теж колись соромилася просити про допомогу. Якщо зайнятий чоловік, дзвоніть бабусям. Подумайте, чого цієї миті хочете саме ви. І зробіть це.

- Ви вже 5 років надихаєте інших мам бути собою. А скільки часу вам самій знадобилося, щоб прийняти свою неідеальність?

- Думаю, це сталося десь через два роки після народження Єви. Навіть, коли я писала у соцмережах, що треба залишатися собою, все одно намагалася комусь сподобатися. Це пов'язано не тільки з відношенням до дітей, а й до самої себе.

У деяких ситуаціях досі собі кажу: "О, Анжело, в тобі радянська жінка заговорила". Нас ростили люди, які не любили себе і яких змушували не любити себе. Покоління, яке народилося вже у 90-х - переламне. Ми вже розуміємо, що так далі не можна і пробуємо якісь нові шляхи.  

- Наприклад?

- Останні свої пости я писала про покарання. З Євою ми про це не говорили, але недавно вона підійшла до мене і каже: "Мамо, а ти ж на мене ніколи не кричиш". Я відповідаю: "Так, ти ж навіть ніколи покараною не була". І я згадую своє дитинство: там усе було зовсім інакше. Розумію: вона буде жити в іншому, безпечнішому світі.

Ольга Ліцкевич
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту