Авторка дитячої книжки про булінг: "Її варто прочитати для того, аби дізнатися, як багато діти не розказують"

Підлітковий роман з провокативною назвою "Скелет без шафи", написаний шкільним жаргоном, спричинив несприйняття деяких консервативних батьків, але цілковитий захват у школярів - ця історія подається легко, з гумором і підліток може швидко впізнати в героїні себе.

На початку нового шкільного року відома дитяча письменниця та авторка дисертації на тему дитячої літератури Оксана Лущевська поговорила з "Йодом" про те, як краще вести діалог з дитиною про цькування у школі та чому її книжку намагалася вилучити з продажу одна з мереж супермаркетів.

Частіше про булінг розповідають дівчатка

- Оксано, батьки більше знають вас як авторку книжок для найменших. Чому цього разу взялися за книжку для більш старших дітей ще й на тему булінгу? 

- Насправді, у своїх книжках "Задзеркалля" та "Вітер з-під сонця" я вже зверталася до серйозних тем. "Скелет без шафи" - це спроба поговорити про булінг з молодшими тінейджерами. Вік, коли діти входять у пубертат - це 10-12 років. У цей час вони дуже багато всього переживають емоційно, а ми, дорослі, часто цього не помічаємо. Хтось може потрапити у тенета булінгу, хтось - сам стати булером. 

- На чий досвід ви спиралися під час написання книги? 

- Моя книжка починається з речення: "Для них я - щось незрозуміле, велике й сумне". Як сказала одна моя подруга, це, власне, те, що відбувалося з нею у шкільні роки. Однолітки її не приймали. Всі мої близькі знайомі час від часу від цього потерпали. Якщо ти раптом занадто плаский і нічого не росте - ти жертва булера, якщо у тебе, навпаки, більш видимі фізично груди, ніж в інших - теж.  

Також, коли літаю в Україну, часто зустрічаюся з дітьми (зараз письменниця проживає в США. - Авт.). Потім спілкуюся з їхніми батьками, які починають проговорювати: "А у нас була така ситуація". Наприклад, якщо донька вище за інших, модельної зовнішності - для однокласників вона "жирафа", якщо маленька - "тумбочка". На даний момент, частіше про таке розповідають дівчатка. Мені здається, хлопці просто частіше таке замовчують та мають менше емоційного контакту з батьками.  

Я сама колись була жертвою булінгу, і булером теж

- А ваш власний досвід? 

- (сміється) У школі я була жертвою усіх можливих булінгів, і булером теж. Зараз, коли я дивлюся у минуле, то бачу, що всі ці ситуації вирішуються, хоча часто і залишають свій слід. Але, тоді й там, коли ти через це проходиш  - це неймовірно складні речі. 

- Ви сказали, що самі були булером. Можливо, у вас є бажання з часом розповісти подібну історію не тільки очима жертви булінгу? 

-  Не можу сказати, що мені це подобалося. Я ніколи нікого не била та не знущалася. Одного разу дуже образила дівчинку, намагаючись постояти за себе, але потім дуже себе картала. 

Просто я була частиною крутої компанії, яка відповідно поводилася. Я трохи торкалася цієї теми у своїй книзі "Задзеркалля", але у нас, справді, мало літератури про те, як це бути булером мимоволі. Адже, ти все одно залишаєшся не таким, як вони. Думаєш: "Краще б я була зараз десь у спортивній секції або на танцях".

Наприклад, мої подруги добре займалися на уроках фізкультури. Я постійно себе стримувала - боялася сісти на шпагат або вилізти на канат, бо боялася зайвий раз показати себе і своє тіло, щоб не насміхалися. Хоча вдома я все це чудово робила.  

Дитині потрібно знайти своє плем’я

- Історія вашої героїні пропонує дитині якесь рішення? 

-  Рішення не пропонує. Утім пропонує шляхи до саморозуміння та порозуміння. Як то довіра комусь із дорослих. Треба залишатися собою. Не бути у "крутій зграї", а виходити з неї. Як кажуть в Америці, треба знайти своє плем’я, де ти більше не будеш тією "білою вороною", "тумбою" або "жирафою". Розвивай своє хобі. Якщо батьки мають можливість підтримати дитину та допомогти знайти своє русло, то їй буде простіше вийти з ролі жертви.  

Моя мама нещодавно прочитала цю книжку і сказала мені: "Її варто прочитати тільки тому, щоби дізнатися як багато діти не розказують". 

Тому будьте чуйні та уважні до емоцій своєї дитини. Можливо, їй потрібна розмова, а ви цього не помічаєте. 

- Книжка візуально нагадує дівчачий щоденник. Це свідоме рішення? 

- Ілюстрації для цієї книжки робила Кет Артішок, яка зараз теж живе в Америці. Тетяна Стус та літературна агенція "Барабука" чудово прокурирувала цей процес і знайшла художницю з дуже свіжим баченням. Її ілюстрації трохи нагадують коміксові елементи, анімешність - в них дуже багато динаміки та емоційного переживання. Вони допомагають трохи розбавити темп, там, де він трохи загострюється у книжці. 

- Ви запропонували вчителям обговорити книжку та булінг у класах. Уже вдалося провести перші онлайн-зустрічі? Як реагують на книжку діти?

- Книжка досить свіжа, а навчальний рік ще тільки розпочався, тому ці зустрічі попереду. Але відгуки від дітей я вже отримала. Багато хто зізнається, що відчувають себе, як головна героїня книги. 

Приховане призводить до емоційної напруги

- Що варто знати батькам, обираючи для дитини книжку про булінг? Чи всі вони однаково корисні? Наприклад, у США вже багато років точаться бурхливі суперечки навколо твору "13 причин чому". 

- Скажімо так, поганих книжок я не знаю. Я знаю невміння працювати з книжками.

Найгірша книжка може спричинити найкласнішу дискусію - найвищого ґатунку і найвідвертішу. 

Якщо ми думаємо, що в США тільки демократичні погляди - це не так. Далеко не всі там розкуті та відверті. У кожній школі є батьківський комітет, який складає список заборонених книжок. Туди часто потрапляють "13 причин чому" Джей Ашер та "Абсолютно правдивий щоденник індіанця на пів ставки" Шерман Алексі. Це не означає, що вони низької літературної якості. Наприклад, "Щоденник…" -  показує життя у резервації індіанців очима тінейджера. Але, по-перше, корінні американці не дуже люблять, коли про них пишуть. По-друге, автором має бути їхній представник, хоча освічених корінних американців, готових створювати літературні твори високої якості, насправді, не так багато. По-третє, там ідеться про досить відверті тілесні теми. І саме тому вона потрапляє до всіх списків найзабороненіших творів для підлітків. Батьки чомусь думають, що діти досить мало знають про це. Але в період статевого дозрівання діти навпаки більше "гуглять", запитують та знають такі жарти, які можуть здивувати навіть батьків. 

- Чула, що у вас була неприємна ситуація з київською мережею книгарень, яка відмовилася продавати вашу книжку. 

- Так, я зустрічала цю інформацію у фейсбук-стрічці. Вчителька хотіла придбати цю книжку, щоби провести дискусію в класі, а їй сказали, що цю книжку краще не читати. Хтось з керівництва сказав її прибрати. Мені здається, це така недалекоглядність. Якщо ми вже маємо таку літературу - скоро виросте покоління людей, яке буде готово продавати такі книжки, а не приховувати. Все проговорене веде до якості, а приховане - до емоційної напруги та дисбалансів.   

У США ніхто не ділить школярів на "хороших" та "поганих"

- Якщо зайшла мова про США, розкажіть, як проблему з булінгом розв'язують там?

- У США боротьба з булінгом розпочалася вже давно, а не п’ять чи десять років тому, як у нас. Там уже виросло покоління, яке розуміє, що бути в "крутій компанії", підігравати їй та блефувати - не є нормою. Гасло "не мовчати про булінг" є настільки вкоріненим у суспільстві, що ти їдеш хайвеєм і бачиш великі білборди, де написано: Якщо тобі раптом щось не так - не мовчи".

Це проговорювання, справді, стає такою природною, здоровою частиною суспільства. І діти справді не мовчать.  

Це не означає, що у них цього вже немає. Ще й пак є. І дуже багато. Просто ці теми настільки відпрацьовані психологами та педагогами, що не залишаються непоміченими. Одразу збирається нарада: дітям дають зрозуміти, що це є неправильним - ображати когось. Ніхто не ділить школярів на "поганих" та "хороших". Вони намагаються дивитися глибше: зустрічаються з батьками булера, щоб зрозуміти ситуацію в родині. Можливо, всередині сім'ї або поза нею щось відбувається. Часто така поведінка - реакція дитини на те, що з нею відбувається. 

- Чи використовують у США книжку як спосіб зменшити напругу?

- Тема булінгу в книжках там настільки не нова, що звучить у контексті значно ширшої проблематики. Власне, я теж намагалася створити книжку про те, що торкається всіх нас у певному віковому періоді. В ній дуже багато спорту, культури інстаграма та анатомії. Часто дорослі думають, що дітям у цьому віці медицина ще не цікава. Але у мене є учениці, які вже мріють стати лікарем та із захопленням вивчають будову людського тіла, всі кістки. Моя мама - медсестра, тому в моєму дитинстві теж був такий скелет.

Говорити про серйозне краще з гумором

- Як, до речі, читачі сприйняли назву книжки "Скелет без шафи"?

- Коли я опитала дітей - за цю назву проголосували всі. Я дуже хвилювалася, як вона буде сприйнята батьками, але всі колеги мене підтримали: сказали, що залишати треба тільки таку. Для дорослих скелет без шафи - це щось емоційне, нестабільне. Хоча насправді це не метафора, а просто гра слів. У книзі йдеться про того самого справжнього скелета. 

- У вашій книзі багато живої лексики підлітків. Чим надихалися?

- Я намагалася дослуховуватися до мови, якою ми справді спілкуємося. Також дещо записую за моїми учнями. Назбирала чималий запас лексики від них. Інколи, заради мовного інтересу, дивлюся якісь ТБ-проєкти, де беруть участь українські діти. Таким чином мені вдалося скласти власний авторський "словник" для книжки.

- З якого віку радите книжки про булінг та як батькам правильно знайомити дітей з такою літературою? 

-  Ніколи не рано говорити про серйозні речі. Просто враховуйте емоційний, когнітивний та фізичний розвиток дитини. Для молодшої школи є невеличкі книжки, часто написані верлібрами: "Ось я їду в автобусі, от тепер і я вчиню так". Це прості речі, які проговорюються і змушують дитину замислитися вже в ранньому віці. 

- Тобто все це подається з гумором? 

- Так! Це дуже важливо для дитячих книжок на серйозні теми. Лише завдяки гумору можна проговорити практично все. Ще один варіант - коли це проговорюється на прикладі тварин. Ми з маленькими учнями моїх курсів читали книжку-картинку про маленьку тваринку - ховрашка, у якої є подруга слониха. Всі її ображають, а вона - любить. Діти одразу на це відгукуються. 

Якщо дитина не звикла обговорювати з батьками складні життєві ситуації на прикладі сюжету книжки, ймовірно, вона не прийде до них, якщо в неї сталося щось серйозне. Вона знову піде шукати якихось посередників. І ми не можемо передбачити, допоможе ця людина або нашкодить. 

Будьте присутніми в житті дитини: дослуховуйтеся, помічайте, але й самі залишайтеся відкритими, розповідайте про власний негативний досвід у підліткові роки. Так і формується місток довіри.  

Фото книги "Скелет без шафи" - Дарія Давиденко / Йод

Ольга Ліцкевич
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту