Білоруський ЛГБТ-активіст Андрій Завалій: "У Мінську немає прайдів. Вони точно потрібні?"

Геї та лесбіянки Білорусі придумали свою стратегію супротиву й пропонують її як альтернативу Маршу рівності.

На Марш рівності до Києва злетілися ЛГБТ-активісти з усього світу. Ділилися досвідом. Білоруси презентували свою "Стратегію п@дорського опору". Вона "працює" у сусідів і ставить під сумніви методи київського ЛГБТ-руху.

"Йод" записав лекцію одного з лідерів гей-спільноти Білорусі Андрія Завалія про те, як живуть і виживають секс-меншини Мінська.

Кого слухали:

Андрій Завалій - 29 років, ЛГБТ-активіст, координатор кампанії "Справа ПІ", яка створена в пам'ять про вбитого Мішу Піщевського. У руху є сайт. Загальна кількість - до 200 осіб.

Фото: 34mag.net

Якщо ти маєш горб, посип його блискітками та йди танцювати

- Такі речі, як свобода мирних зібрань, права людини... Унікальний контекст моєї країни в тому, що у нас усе це ні хера не працює. У Білорусі немає жодної ЛГБТ-організації. Подаєш заявку, а тебе не реєструють. Ти кажеш: Що? А тобі кажуть: Ну, ось так. 

Маніфест п@дора виник тільки тому, що було вбито людину (Міша Піщевський загинув 2015 року - це був резонансний злочин. - Авт.) і жодної реакції не було. Суд не визнав гомофобний мотив, він ніколи не визнає.

- Хотіли б ми провести свій прайд у Мінську? Не впевнений. Люди очікували побачити геїв у пір'ї - вони їх побачили. І все. Жодної зміни в їхній свідомості не відбулося. Тому в нас інший підхід. Він називається "Концепція п@дорського опору".

-  Концепція дуже проста. Опонент каже тобі: "Ти п@дор!" І чує у відповідь: "Так, і що?" Ти забираєш у нього зброю. Ти береш це слово, яке тобі п@здець як болить, та привласнюєш його. Так, ось цю риторику: "чого ви ображаєтеся на правду?" часто використовують гомофоби. Ні, це два різних підходи. Мій підхід - це давайте опрацюємо те, що у нас є. І подумаємо, як ми можемо жити без цієї образи. Просто я так зрозумів: ображатися не допомагає. Коли я чую п@дор, я згадую фільм про сексуальну революцію у Штатах: якщо ти маєш горб, посип його блискітками та йди танцювати. Так, я п@дор, здрастуйте! 

Я розповідаю свою історію. Ми їздимо по ІТ-компаніям і всюди, куди пускають - розповідаємо. На завод хотіли би поїхати, але це далека перспектива. Ми робимо інтервенції в публічний простір. Наприклад, вечірку, але пускаємо, якщо людина на камеру зізнається, що п@дор. Або на фестивалі відкрили "Приймальню п@дора". Будь-хто міг підійти, поговорити зі мною, дати в єб@ло або просто образити.

Ця стратегія призводить нас до самоіронії

Фото: 34mag.net

-  В Америці мій друг може відкривати рот тільки з робочих питань, навіть якщо він запитає: "Як вихідні?" - це може бути позов. І ось ця боротьба в результаті робить ведмежу послугу. Вони не ображають публічно, але обговорюють у своєму колі. І вся ця ненависть накопичується і призводить до вбивств. Їм треба давати можливість виплеснути свою ненависть. Я розмірковую над тим, як посилити себе і людей навколо в такі миті. І тут допомагає Стратегія.

- Ця стратегія призводить нас до самоіронії. Речі, які стосуються сатири та сміху, мають дуже сильний терапевтичний ефект. Раніше, коли я спускався в метро і люди якось затримували на мені погляд, мені було страшенно ніяково. Тепер, якщо я заходжу в метро, і люди якось дивно дивляться, я думаю: "Авжеж, я ж п@дор. Вони й повинні так дивитися!" Тобто у мене зникає питання, а в інших це питання з'являється у мить, коли стратегія діє.

Західний досвід треба сильно фільтрувати. Ось у них спрацювали прайди - і вони штовхають їх ногою в рот: "Давайте-но, давайте-но". Але нам це може не підійти.

- Це проблема постколоніальних країн. Наприклад, Індія. Там завжди існували хіджри (трансгендерні люди - Авт.). Вони були шановні люди в суспільстві. Всі по-різному це пояснювали - дух пращурів вселився, ще щось. І не було жодного тиску, насильства. А потім прийшла Велика Британія і "все пояснила".

В Індії лише торік скасували законодавство про сексуальні стосунки між чоловіками, яке діяло саме з часів Великої Британії. Колоніальна штучка: вони прийшли - почали трактувати, і тепер ці ж люди вчать нас, як це долати. Це все треба дуже сильно фільтрувати.

"Я п@дік і радісно біжу під цією парасолькою"

- Я беру участь у Марші рівності. Хоча так, я критикую. Вважаю, що це спроба вписатися в західний дискурс. Напусканння якоїсь видимості, яка часто не є індикатором прогресу. Але я піду, і моя ідея піде. Хоча наша стратегія п@дарства - це не якась панацея, яка тебе врятує. Ось я заявив, що п@дік і радісно біжу під цією парасолькою. Це я до того, що мета одна, але інструментів може бути багато. Просто не треба зациклюватися. 

- В Україні суперечлива ситуація складається. Начебто поліція з вами, і начебто законодавчо відбуваються якісь зміни, але що змінилося в культурі? На побутовому спілкуванні? Якщо ми беремо кейс Бразилії: 2006 року в них з'явилося антидискримінаційне законодавство. Це спричинило величезну хвилю злочинів на ґрунті ненависті. Тобто вертикальні стратегії можуть йти в мінус, якщо немає горизонтальної - спілкування з людьми, із суспільством.

Фото: 34mag.net

Реакція зали: а так можна?

Михайло (ведмедик - гей. Ведмедиками називають мужиків за сорок, які не вписуються в образ грайливого підлітка).

- По суті, це стратегія "кривавого пастора". Звучало дико, доки оточення Турчинова не стало з цього реготати в кожному пості. Це стало мемом і втратило свій "сакральний" сенс.

Поліна (лесбіянка):

- Перші Марші рівності були "кривавими", але ми все одно виходили. Тепер це нічого не вартує? Виявляється, треба просто називати себе п@дором і не ображатися? Це маячня.

Анастасія (бісексуалка):

 - У Білорусі легко міркувати. У них немає ЛГБТ-організацій, отже - немає грантів, кураторів. У нас вже є «порядок денний». Правозахисні організації не стануть експериментувати. Хіба що молодь, яка стане шукати свій шлях.

Ігор (гей):

- Із самоіронією у нас немає проблем. Якщо вийде стендапер і буде жартувати на ЛГБТ-тему, в нього буде повна зала. Але за умови, що й комік буде з наших. Це і є самоіронія. А коли просто жартують з тебе - це перший шлях до цькування. До речі, я п@дор!

Ірина (представник правозахисної організації Німеччини):

  - З одного боку марш - це правильно. З іншого боку те, що ми ось так протиставляємо себе - погано. Ви ж пам'ятаєте приклад Великої Британії, коли в 70-х роках страйкували шахтарі та геї збирали гроші на їхню підтримку. Або ось у нас в Німеччині ЛГБТ-співтовариство спонсорує футбольну команду з Туреччини. Здавалося б: мусульмани та геї... Я не кажу, що треба купувати їхню любов. Але треба знаходити точки дотику. Якщо це гроші - чому ні? Шукайте свої шляхи, які спрацюють у локальному контексті. Але я сильно сумніваюся, що треба потурати гомофобам і підтримувати мову ворожнечі.

Фоторепортаж "КиївПрайд-2019"

Фото Олега Терещенка
Євгенія Супричова
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту