"Брутальна поетеса" Олександра Гонтар: Смішно, коли різні чоловіки впізнають себе в одному вірші

24-річна авторка провокативної книги "Жери землю" розповіла, як з потенційної вчительки і стандаперки вийшла творчиня брутальних віршів. А також: як це - бути українською поетесою у XXI столітті.

В анотації до її збірки написано: "Поетка, журналістка, вчителька початкових класів, співведуча та сценаристка у програмі з Майклом Щуром. Невдало починала свій шлях як стендаперка. У 13 років їла землю заради Quest Pistols".

Ми вирішили особисто поспілкуватися з Олександрою, аби з'ясувати - що з цього правда, а що - ні. Історія - з перших вуст.

Як я стала поетом? Облизувала асфальт та їла листя

Фото з особистої сторінки Олександри у Фейсбук

У підлітковому віці ми з подругами любили гурт Quest Рistols і мріяли бути такими ж класними, як вони. Щоб довести, хто їх більше любить, треба було робити якусь фігню - облизувати асфальт або їсти листя. Не знаю, чому нам таке спало на думку, але це було жахливо. 

Ми не вміли ні грати, ні співати, але вважали себе дуже класними, тому створили уявний гурт. Після розподілу обов'язків у ньому мені дісталася роль людини, яка мала вигадувати тексти. Одного ранку я прокинулась і написала пісню:

"Иди и не возвращайся назад.

Вся гламурная одежда - сплошной маскарад.

Я хочу жить там на свете, где гламура нету".

И приспів:

"Где гламура нету, где гламура нету" (наспівує).

Просто  Quest Рistols боролися з гламуром, а ми хотіли бути такими ж класними, як вони.

Це було влітку, а восени я пішла у восьмий клас. Популярність Вєри Полозкової набувала обертів. Мені вона не подобалася. Коли тобі 14-15 років, читати вірші: "Лучше йогурта по утрам - только водка и гренадин", - це трохи смішно. "Лучше йогурта по утрам" мені було з'їсти хліб з маслом і піти в школу. Але однокласниці від неї тащились. Одна навіть писала якісь свої жахливі вірші. Я подумала, що можу робити не гірше. До того ж, я вже мала досвід писанини про гламур. Це був перший потужний рушій робити щось.

Іронія та сатира, розбавлена інтимом

Мої вірші - комбінація власного досвіду і спостереження за моїм оточенням. Смішно, коли декілька чоловіків одночасно впізнають себе в одному твоєму вірші. Можливо, їм навіть це подобається. Часом питають мене у якихось п’яних розмовах: "Ти справді написала це про мене?" 

На мій погляд, цікаво читати поезію, в якій можеш себе впізнати. Я не нав'язую свої почуття, а намагаюся дивитися відсторонено. Мої найособистіші вірші - це два розділи про кохання - "Любов бля" і "Маленькі бісики в моєму погляді". Не дуже люблю читати їх на публіку. Така поезія краще сприймається сам на сам.

Свої ж презентації я навпаки перетворюю на якусь клоунаду. У мене також багато іронічних і сатиричних віршів. В основному їх і читаю, але розбавляю інтимною лірикою для збалансованості.

🔶🔶🔶

перехожі думають 

мила дівчинка 

у червоному береті

із червоним рюкзачком

в якому несе свої книжки

на ранкове заняття 

з французької 

а я там несу свій ліфчик

який ти вчора зняв

🔶🔶🔶

це був ліфчик 

з дуже великим пушапом

який магічно 

робить прірву 

між очікуванням та реальністю

тому коли ти вчора

його зняв 

і бачив цю різницю

зранку я подумала 

обманювати вже 

немає кого 

🔶🔶🔶

Поезія чи стендап? Вибір - як з чоловіками

Був момент, коли я пішла з поезії у гумор. Стендап - це світ твоїми очима. Ти спостерігаєш за собою, за оточенням. І ділишся чимось, що є в твоїй голові. Починала з відсторонених тупих стереотипних жартів. Говорити про те, що тобі близьке - складніше. Ти не завжди можеш зацікавити цим інших і зробити це смішним. 

Доки займалася стендапом - не писала вірші. Цей період тривав близько двох років. Це як з чоловіками. Ти не можеш мати двох одночасно. Принаймні у мене так, бо всю свою увагу хочеться приділити чомусь одному.

Я не можу писати стендап і вірші одночасно, адже це різні форми втілення своїх думок і комунікації зі світом. Для мене чесніше займатися чимось одним. 

У педунівері: "Як ти можеш так писати? Ти ж дєвочка"

У мене є диплом вчителя початкових класів. Колись я навіть робила про це стендап. Педагогічний університет - це таке чарівне місце, куди вступають усі ті, хто не вступив туди, куди хотів. Мене не взяли в Інститут імені Карпенка-Карого на театральний, але моє ЗНО підійшло на цей факультет. 

Під час навчання тобі часто доводиться перебувати в колах, які тобі не близькі світоглядно. Це нелегко. Зараз я існую в середовищі невипадкових людей, тому вони до цього ставляться нормально, сміються з цього. Ніхто мені вже не каже: "Як ти можеш так писати? Ти ж дєвочка. Як після цього заміж вийдеш?". І цим доросле життя дуже прикольне. 

Після всіх страждань, які я та мої однокласники приносили школі, я б не хотіла бути вчителем. Ще в 11-му класі я почала ходити на Битву поетів у Кропивницькому. Вхід - 10 гривень. А якщо читаєш вірші  - платиш ще 5. Ці внески складають призовий фонд, який отримає переможець. 

Це не так, як трапляється в Києві: платиш гроші за оренду зали, щоб налити комусь свого гівна у вуха. Мене теж запрошували на подібні поетичні вечори. Я така: "Ви що? Серйозно?". Як на мене, це погано впливає на розвиток поезії. Туди ходять люди, які не дуже мають до того хист. Вони ховаються в своїй бульбашці, де читають одне одному, подобаються одне одному і удають, що вони класні.

Поет і суспільство: "Що з неї взяти - вона ж поетеса"

У нашому суспільстві поет сприймається як неадекватна людина, придурок, бо серед усього, що можна робити у цьому житті, ти вибрав якийсь мотлох. Я з цим постійно зіштовхуюся.

🔶🔶🔶

чоловік поперед мене 

з квітчастим целефановим пакетом

палить на ходу і кидає недопалок

у клумбу поруч з музеєм літератури

сподіваюсь він думає

що з того недопалку проросте квітка

подібна до тих що у нього на пакеті

🔶🔶🔶

сподіваюсь у школі йому казали

"зі сміття теж бувають квіти"

наприклад - поезія

яка скоріш всього є нарцисом

🔶🔶🔶

Одного разу з мамою йшла в банк, але переплутала його назву. Вже потім ми потрапили куди треба, і вона каже своїй подрузі: "Саша пішла не туди. Що з неї взяти - вона ж поетеса". Це вже просто якась лайка. (сміється)

Є категорія людей, які мислять поняттями: "Йди краще працюй на завод". Або: "Ну, хоть не п'єш по під'їздах". Але все одно вони ставляться до тебе негативно, поблажливо, звисока. Але коли ти живеш і формуєш своє середовище з людей, які не випадкові, цього стає набагато менше. 

Зараз батьки вже краще мене розуміють. Нещодавно мама репостнула інформацію про те, що я потрапила у номінацію Поезія від Літакценту. Я їй: "От, а ти завжди в мене не вірила". А вона: "Та чо. Просто я не розумію твоєї поезії". Вони виростали в іншому середовищі. Для них поезія - щось серйозне. Це Пушкін, Ахматова, Цвєтаєва, а не якась там неримована фігня, куди ти ще включаєш матюки.

Про матюки і алкопоезію

У мене ніколи не було уявлення, що лайка в тексті зробить його кращим. Навпаки, він стане гіршим, якщо це не пасує до всього вірша. Вся лайка у моїй збірці на своєму місці. Якщо я так написала - значить, не могла інакше передати свої емоції, тому що ці слова дуже концентровані. Вони, як точечні удари. 

Найчастіше я читаю поезію тих, з ким можу випити. Ходжу на Першу поетичну каву в "Купідон" (захід, на якому кожен поет може прочитати два - не більше і не менше - свої твори. - Авт.). І так склалося, що туди приходять досить адекватні і цікаві люди. Не те, щоб я за таким алгоритмом вибирала собі собутильників. Просто це поєднання хорошого з хорошим.

Алкотрип - невід'ємна частина життя поетичної тусовки. Це не означає, що всі поети - маргінальні алкоголіки. Якщо не п'єш - тобі, мабуть, просто не так цікаво в ній бути. 

У збірці "Жери землю" алкопоезії  присвячено окремий розділ. Він починається з вірша: "Якби не ця пляшка - я би не помітила яка в тебе усмішка". Я написала його ще в 2016-му. Тоді я для себе зрозуміла, що алкоголь може прикольно форсити закоханість, дозволяє швидше пройти відстань між вами.

Ще один вірш розповідає про хлопця, який тримає мені волосся після того, як я напилася, блюю і думаю: "Боже, як це зворушливо! Він мене любить". 

🔶🔶🔶

ах пам’ятаєте той вечір

коли я трохи перебрала 

і спланувала швидко втечу

із не казкового бар-балу

🔶🔶🔶

і як сплелися в співголосся

вино запите пивом з бренді

тримали ви мені волосся

коли блювала в туалеті

🔶🔶🔶

Це буденні речі, але вони дають впевненість, що ти недарма знаходишся поруч з цією людиною.

Фото 📸 Дарія Давиденко / Йод

Ольга Ліцкевич
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту