Чому українці цькують одне одного в соцмережах - інтерв’ю з конфліктологом

Тренерка з ефективних комунікацій Наталія Кузьма розповіла, чому ми сперечаємося у соцмережах, як на наше вирішення конфліктів вплинули війна та карантин і як навчитися висловлювати своє незадоволення конструктивно.

За останні місяці у соцмережах відбулося одразу кілька гучних скандалів. Українці швидко перетворюються на хейтерів навіть по відношенню до тих, ким ще недавно захоплювалися. Про природу цього явища ми поговорили з конфліктологом Наталею Кузьмою.

Хейтерство - це спосіб самореалізації. Деструктивний

- Пані Наталю, останнім часом в українському публічному просторі побільшало конфліктів, коли людина або бренд стають жертвами хейтерів. Чому українці так жорстко цькують одне одного?

- Для початку я б не прив’язувалася до того, що це лише українці. Таке буває з представниками різних національностей.

Щоби пояснити природу хейтерства, наведу приклад з мультику: "Собака буває кусючою тільки від життя собачого". Будь-яка поведінка є вдоволенням наших внутрішніх потреб. Людина, яка не дуже задоволена своїм життям, нереалізована, стає від цього дратівливою. 

Конфліктолог Наталія Кузьма
Хейтерство - це ознака того, що є багато нереалізованих людей, які хочуть себе відчути впевненими, але вибирають для цього такий деструктивний спосіб. 

Ще одна причина - потреба у відновленні справедливості. Нещодавно здійнявся галас, коли вчителі припустилися помилки під час уроків "Всеукраїнської школи онлайн". Люди так болюче відреагували, бо всі ми вийшли з такої школи, коли вчителі вважались авторитетом, кимось вищим за учнів і жодних потурань не давалось. Частина людей образилася, що це право на помилку не застосовували по відношенню до них.   

Все це дало таку гостру реакцію ще й тому, що у нас зараз дуже обмежений енергетичний ресурс. 

Наведу приклад: коли ви приходите додому виснажена - роздратувати вас можна елементарно, бо ви не в ресурсі. І навпаки, якщо у вас все вдалося і ви повертаєтеся в гарному гуморі, навіть на безлад у хаті відреагуєте спокійно. 
 
Реакція, яку ми зараз бачимо у публічному просторі пов'язана з тим, що українці виснажені: криза, війна, стреси...

Про особливості поведінки українців у конфліктних ситуаціях

- А зараз ще й додався коронавірус. 

- Так, з одного боку те, що ми звикли жити в постійній напрузі, дає нам перевагу перед європейцями, для яких це стало шоком. Але, з іншого, коли довго перебуваєш у стресовому стані - дуже сильно виснажуєшся. Це, як батарея, якій постійно не дають повну зарядку. 

Разом з цим європейцям, які мають менше проблем виживання, легше залишатися стабільними. 

У нас же маршрутки не їздять, роботи немає, подвійні стандарти -  мій магазин закрили, а Епіцентр - ні - породжують відчуття несправедливості, незахищеності, недовіри до влади. А це призводить до тривожного стану. 

-  А чи притаманні нашій нації якісь свої особливості поведінки у конфліктних ситуаціях? 

-  Так, але не тільки українцям - тут варто об'єднати всіх людей  пострадянського періоду. Ми є спадкоємцями радянської освіти, радянського часу, коли був заборонений прояв емоцій: "Не треба скиглити, будь сильним". Говорити про свої почуття та бути вразливими - не віталося. 

Авторитарність панувала і в школах, і в сім'ях. Це може звучати страшно, але якщо опитати всіх моїх друзів - більшість з них батьки били. Когось ременем, когось просто, але сам факт приниження існував. 

У нашому вихованні було порівняння із сусідськими дітьми, знецінення, розмови на підвищених тонах. Що це дало в дорослому віці? Страх конфлікту або агресію. Більшість жінок та чоловіків заново вчаться розуміти свої емоції, говорити про них, відстоювати власні кордони, аби не повторювати поведінку батьків. 

Для наших чоловіків типово впадати в агресію: або просто подавляти конфлікт, або вдаватися до домінування. А українські жінки, як я часто спостерігаю в сім’ях, 30+ або 40+ , не йдуть на конфлікт, а пристосовуються до ситуації. Часто це вилізає психосоматичними речами: вони хворіють, не отримують задоволення від життя, бо бояться щось змінити.  

Це сумно, тому нам треба вчитися йти в конфлікти, вирішувати їх, розвиватися та рухатися далі. 

- Тобто з цим можна працювати? 

- Так. Про емоційний інтелект заговорили 10 років тому, це нові для нас знання. За радянських часів важливою була система, а не людина. Зараз ми повертаємося до людини, говоримо про такі поняття як емпатія, співпереживання. Змінюємося. І слава богу. 

Реакції є різні, українці є різні. Є чимало людей, які працюють над тим, щоб бути в ресурсному стані: проходять ретріт, щоб навчитися за допомогою медитацій та дихання вирівнювати свій емоційний стан. Ці нові навички можуть допомогти нам трансформуватися. Але цей процес сповільнює те, що раніше у нас був один контекст - війна, а зараз додався контекст кризи. 

Коли людина втрачає роботу і не знає, що буде завтра - вона опускається на рівень базових потреб виживання. Спочатку треба їх задовольнити, а потім вже думати про щось інше. Зараз особливо актуальна самоорганізація і взаємодопомога. На карантині ми зрозуміли, як ми всі пов'язані та впливаємо одне на одного. Добре, якщо люди в ресурсі допомагатимуть тим, кому важче. 

Не бійтеся відправляти хейтерів у бан

- Дуже часто люди виступають проти тих, хто припустився незначної помилки - співаків, спортсменів, улюблених брендів. Але ж недавно вони ними захоплювалися. Чи справді ціна помилки в сучасному світі стала вищою?

- Я б не сказала. Просто рівень тривожності став більший. Але якщо говорити про сам факт, чому хтось може кимось захоплюватися, а потім почати ненавидіти, поясню це так. У Біблії кажуть: кому багато дається, з того багато і візьметься.

Наприклад, якщо політик, яким усі захоплювався, виявиться не ідеальним - людина може злитися, що хтось не виправдав її очікувань.

Проте за цим стоїть те, що вона переносила відповідальність за своє щастя і життя на когось іншого. 

Це теж  така деструктивна модель, коли частина суспільства має позицію жертви й чекає, що з’явиться месія, який прийде та позбавить проблем. А насправді ви самі відповідаєте за своє щастя

-  А як діяти, коли стаєш жертвою цькування? 

- Тут теж має значення контекст. Якщо це просто хейтери в соцмережах- боти чи люди, які плюються жовчю - не треба боятися відсилати їх у бан і не реагувати. 

Якщо це є відносини на роботі, в школі, із сусідами - треба розуміти деякі моменти. Перше - на кого нападають? На того, хто поводиться, як жертва. На того, хто боляче це сприймає. Тому треба подумати, чому інші люди дозволяють собі так висловлюватися на вашу адресу та працювати над власною впевненістю.

Треба усвідомити: інші люди роблять це не тому, що зі мною щось не так, а тому, що це щось каже про них. Є і третій варіант, коли хейтерство справді є дуже жорстоким і небезпечним. Тоді треба захищатися і бути сильним. 

Наведу такий глобальний приклад. Росія булінгує Україну тим, що  забрала частину території, каже неправду міжнародній спільноті. Як нам захиститися? Україна ніби така хороша, моральна, нікому зла не робила, але з неї знущаються, бо вона слабша. Яка відповідь? Нам треба навчитися себе захищати. Так само і в особистому житті. Ображає мене хтось - попереджаю, щоб так не робили. Якщо людина продовжує - звертаюся по допомогу. 

Не мовчу, не страждаю, а вчуся, як я можу себе захистити. 

- А якщо ти справді винен?

- Треба попросити вибачення і йти далі. Не зациклюватися, але понести відповідальність за це. 

Конфлікт має принести зміни

- Про що треба пам'ятати, якщо ти сам свідомо пішов на конфлікт? 

- По-перше, кожна дія має свій наслідок. Пам'ятайте про це. По-друге, поставте собі питання, яка моя мета? Можна вибрати різну стратегію поведінки. Наприклад, ви сваритеся з чоловіком на підвищених тонах просто, щоб виговоритися? Чи ви хочете щось змінити? Чи досягну я цього, якщо принижуватиму людину?  

Переходьте від дій за шаблоном до більш усвідомлених. 

- Чимало людей виправдовують свою участь у публічних конфліктах бажанням дати якійсь події розголосу.  

- Якщо, наприклад, є незадоволення тим, як у стані війни хтось продовжує працювати з Росією - ми маємо право на це реагувати. А деструктивний цей конфлікт чи ні - залежить від того, як про це говорити. 

Перший має принести якусь зміну. Я буду вибирати такі дії, які цю зміну принесуть. Другий - це просто впадання в негативні емоції

Питання в тому, як я про це говорю, яким тоном, переходжу на особистості чи пропоную, як це можна змінити. 

- Тобто ці агресивні коментарі в будь-якому разі не виправдані?

- Емоції можуть бути. Наприклад, якщо це мама людини, яка загинула на війні і їй болить - вона може емоційно говорити. Тут питання, які слова ми оберемо. Можна сказати: ти - погана, а можемо: мені боляче дивитися, що ти так робиш. І це буде інше повідомлення про те саме незадоволення.  

-  Багато хто цілеспрямовано використовує конфлікти у соцмережах як спосіб самоствердження або розрядки, коли є розчарування, щось йде не за планом. Але чи справді це працює? 

- Ми можемо знімати стрес за допомогою алкоголю, кави, наркотиків. Допінг дає нам розслаблення і забуття, але це короткотермінова доза. Потім проблема тільки поглиблюється. 

Подібна розрядка як спосіб зняття стресу може мати такий наслідок, як втрачені стосунки. 

Що краще обрати натомість? 

  • Перше - треба усвідомити, що я зараз проживаю: гнів, стрес або почуваюся дуже вразливим. Тоді подумати: що я можу з цим зробити?

Якщо це просто гнів, який заважає раціонально мислити - з цим можна працювати через дихання, через монотонні промовляння, щоби повернути себе в стан спокою. Побити подушку, віджатися, поспівати або, якщо нікого поруч немає, покричати - видайте, не ковтайте ці емоції. Просто не на когось, а пропрацюйте екологічно. 

  • Друге - треба проаналізувати, що мене провокує до цього стану і як я можу це змінити.

Треба усвідомлено працювати із собою. Емоційний інтелект вчить нас розуміти, що з нами відбувається, пізнавати себе та давати цьому раду.   

Фото для колажів: Freepic; Annie Spratt, Markus Spiske, Charles Etoroma, Andre Hunter/Unsplash

Колажі: Таша Шварц

Ольга Ліцкевич
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту