"Чортів геній Тарантіно": погляд режисера на "Одного разу в Голлівуді"

Описувати стрічки Квентіна Тарантіно - це як намагатися розказати про світло, яке пробивається крізь шпарину в старій стрісі, в якому грає пил, що поступово осідає на понівечений труп та залиту кров’ю підлогу. Але я спробую.

Стрічка "Одного разу в Голлівуді" присвячена фабриці мрій та її мешканцям. Якщо ви далекі від світу кіно, більшість деталей буде для вас незрозумілою. Якщо це перший фільм Тарантіно, який ви побачили, є великий шанс, що ви його не зрозумієте. Якщо ж ви знаєте про Тарантіно лише як про автора кривавих стрічок, де всі бігають і вбивають одне одного, ви можете вирішити, що Квентін вже не тоРт. Але дозвольте мені, скромній сектантці культу Великого та Жахливого, розповісти вам про всі принади нового проєкту.

Сюжет доволі простий: "А що б сталося, якби вбивці Шерон Тейт зайшли не в той дім?" Тарантіно вирішив пофантазувати і розповісти про жахливе вбивство, яке довго тримало в остраху мешканців Голлівуда. Якщо коротко, то ось вам довідка: Шерон Тейт, яку зіграла Марго Робі, та трьох її друзів, жорстоко вбили у власному маєтку проти ночі 9 серпня 1969 року послужники Чарльза Менсона. Саме його прізвище взяв собі за псевдонім інший Великий та Жахливий – Мерілін Менсон. 

Проте Тарантіно не був би Тарантіно, якби не заховав сюжет у зовсім іншу розповідь.

Саме тому ми дві години поспіль спостерігаємо за жалюгідними спробами залишитись у великій грі двох чоловіків – невдахи-актора Ріка Далтона та його компаньйона каскадера Кліффа Бута

Акторський тандем зіграв так майстерно, що іноді здавалося, буцімто на екрані діє один персонаж. Дві сторони однієї медалі під назвою "пересічний актор". 

Там, де потрібна була сила та рішучість, виступав Кліфф. 
Там, де потрібно було працювати "обличчям", на перший план виходив Рік.

Такий собі біполярний розлад у виконанні чудових Пітта та Ді Капріо. Дві години неквапливої розповіді про життя-буття не найцікавіших, з точки зору кіно, персонажів і десять останніх хвилин на розв’язку сюжету. Такий трюк може опанувати лише Майстер. І вдалося йому це за рахунок незліченної кількості деталей та ремарок. Але про все по порядку.

По-перше, це діалоги

Репліки Квентіна Тарантіно складаються з буденних фраз, проте розкривають персонажі та сюжет краще за дійство. В кіношколах вчать скорочувати балачки, бо за цим дуже нудно спостерігати. Вчать розкривати сюжет та персонажів через дію. 

Але Квентін не вчився у жодній з кіношкіл, тому не знав про це правило. І дуже чудово, адже дев'ятий його фільм – еталон сценарної майстерності. 

Найкраще діалоги спрацювали в сцені розмови Ріка Далтона і восьмирічної напарниці. Дівчинка за лічені хвилини поставила актора на місце. Дитина вщент розбила спроби чоловіка удавати  досвідченого та мудрого дорослого. Коли тобі не підіграють у спробах здаватися, а не бути, шансів втриматися за маску практично немає.

По-друге, це гра акторів

Про це можна було б і не згадувати, тому що гра акторів у цьому фільмі – це як повітря. Ви часто акцентуєте увагу на повітрі, коли дихаєте? Чи ви взагалі акцентуєте увагу на диханні? Отож. Я милувалася прийомами, які використав Леонардо Ді Капріо для створення свого персонажа, починаючи зі складок на лобі та закінчуючи сутулістю. Разом з режисером вони створили багатий арсенал, який допоміг нам повірити, що перед нами невдаха. 

Бред Пітт використовував рухи й постать тіла, плюс посмішка. Разом це допомогло створити образ інтроверта, який постійно вигрібає чуже лайно – ось і у фіналі Кліфф запобіг жорстокій розправі ціною власного здоров’я. 

Не можу також не згадати геніальну гру Марго Роббі, акторки з чудовим потенціалом, якій довелося грати на мікропроявах, і це їй вдалося краще за будь-кого. Легко грати ролі емоційні, коли у твого персонажа непроста доля. Дуже складно грати янгола. А Шерон Тейт була янголом. 

По-третє, це сарказм

Квентін пройшовся асфальтним катком по усьому, з чого складається його світ. Дуже тонко пожартувавши з голлівудського пафосу – жити треба виключно на Пагорбах, не винаймати, а саме володіти житлом. Зніматися в спагеті-вестернах? Це негідно актора. Бути супермачо на екрані та істеричкою в трейлері - цілком природно. Розклеїтися двічі за день, адже спочатку ти нікчема, а потім тебе похвалили за гру – так це ж звичайнісінький робочий день актора. 

У цьому весь Голлівуд, кіноіндустрія та мистецтво в цілому – здаватися, а не бути, доки не станеш тим, ким здаєшся. 

Не оминув сарказмом хіпі, в яких зчитується тонкий натяк на міленіалів з їхньою інфантильністю. Дісталося трохи феміністкам – жінки у стрічці самостійні, незалежні та хроплять не слабше за чоловіків. 

Але найбільше Квентін пройшовся по собі, коханому. Одна сцена з вогнеметом у дешевому фільмі про фашистів чого варта – декорації нічого не нагадують? Шанувальники режисера вважають його живим класиком, тому цитувати "фільм Тарантіно" для Квентіна – це дуже тонка самоіронія.

Або іронізування зі своєї любові до жіночих ступень: у сцені з Шерон Тейт у кінотеатрі ноги Марго Роббі припорошені пилом, у сцені подорожі на ранчо Спана ніжки Маргарет Куеллі давно не бачили педикюру. І це все подається гіпертрофовано і навмисно. Тарантіно нарешті може поглузувати із себе самого, і це неабияк радує всіх його фанатів.

Ну і наостанок

Давайте розберемо кульмінацію фільму – жорстоку сцену розправи над горе-вбивцями. Знаючи, як Тарантіно використовує символи та підводить до розв’язки сюжету, я смакувала розвиток подій, розуміючи, до чого тут корм, собака та хіпі. Коли спостерігаєш за роботою генія, відчуваєш його талант на смак. Тобі стає смачно від розуміння, наскільки все детально і немає жодного зайвого руху. Цигарка з кислотою, яка розслабила Кліффа та дозволила не померти від больового шоку. Собака, який привчений реагувати на команду до їжі (і який не встиг поїсти, отже, голодний і злий). Море крові та понівечених, пошматованих тіл, жорстка сутичка "троє на одного", в яку віриш абсолютно, адже годину тому нам показали, як Кліфф надер зад самому Брюсу Лі. Ну і вогнемет. Вогнемет, як чеховська рушниця – вистрілив точнісінько потрібної миті.

Саме поєднання неквапливої історії про двох невдах, гнітючого спостереження за чарівною Шерон – адже ми знаємо, як обірвалося її життя – та по-тарантинівськи жорстокої кульмінації, в якій злочинців покарано, створили магічний коктейль під назвою "Одного разу в Голлівуді".

Можна копати ще глибше і знайти багато цитувань, відсилок та алюзій автора на фільми 60-х років, проте краще, щоб вам про це розповіли кінокритики. Я лише скажу наостанок, що такий рівень сарказму, майстерності розкриття персонажів та акторської гри мало хто може запропонувати. Хіба що Вуді Аллен. Мені подобається, як Квентін завершує свою кар’єру - він колись зізнався, що планує зняти лише 10 стрічок і це його дев’ята робота. Коли ти можеш посміятися із себе – ти досягнув дзену. Коли ти цитуєш сам себе як класика – тобі вже немає чого робити в кіно.

Фото та відео з офіційного сайту фільму onceuponatimemag.com

Ольга Гдуля
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту