Детектив завдовжки у 25 років: як я шукала українську маму дівчини, яка виросла в Нідерландах

У цій заплутаній, але абсолютно реальній історії є все, щоб зняти серіал: таємниця усиновлення, ДНК-експертиза, наркотики, змія, зрада і подолання.

А ще ця історія, через 25 років з моменту початку, нарешті логічно завершилася, тому я можу про неї розповідати.
Мені знадобився рік, новорічне диво, декілька десятків людей і один Ігор.

ГЛАВА 1

В якій я дізнаюся про загадкову історію

Рівно рік тому я активно вчила нідерландську, а для цього підписалася на безліч ком'юніті голландців у Фейсбуці. І одного разу стрічка принесла мені пост зі словом Oekraïne (Україна тобто). Я вчиталася. Пост був незвичайним: нідерландська дівчина просила громадськість допомогти знайти біологічну матір її дружини Бібі.

Джессіка і Бібі (праворуч).

Дружина, мовляв, народилася в Україні, її удочерила нідерландська пара, а тепер дівчина чекає на дитину, і цей вразливий стан розбурхав у ній багато питань про своє походження.

Співчутливі голландці відповідали в коментарях - не тупіть, зверніться в українську поліцію! Я посміялася і написала автору посту повідомлення з пропозицією допомогти чимось.

Не одразу зрозуміла, чому пишу дівчині, яка абсолютно чітко написала в пості слова "моя дружина". Я декілька разів переключалася між її профілем і профілем її дружини. Доки не згадала, що Нідерланди - це країна можливостей, і нерозумно дивуватися.

Автор посту, Джессіка, відповіла мені та скинула копії мільйона документів, які здавалися їй китайською грамотою - вони були написані російською, та ще й лікарями.

Наступні декілька годин я займалася дешифруванням медичної писемності.

Неодноразово згадувала, як британські вчені розгадували письмена в єгипетських пірамідах, а похмурий радянський вчений Кнорозов, відомий всім за мемасиками з котом, розшифрував ієрогліфи майя.

Сподіваюся, вони б мною пишалися: я склала всі пазли - і історія вийшла такою.

Той самий будинок на Троєщині, де 25 років тому знайшли дівчинку-немовля.

На початку березня 1995 року в будинку на київській Троєщині під дверима однієї з квартир на 7-му поверсі знайшлося немовля. До нього додавалися медичні довідки, з яких випливало:

- Немовля звати Олександра.

- Олександра народилася 2 місяці тому.

- Ще три дні тому Олександра лежала в київській інфекціонці - з коньюктивитом, сифілісом і взагалі великою колекцією вроджених болячок.

Але головне - абсолютно нічого не було вказано про матір Олександри. Лікарі соромливо не назвали її ім'я, згадавши лише, що це її другі пологи.

Люди, які знайшли дитину, викликали міліцію. Та відвезла її до будинку маляти на Лісовому житломасиві. Відтоді Олександра (яка в Нідерландах стане Бібі) по всіх документах була підкидьком. Замість батьків - прочерк.

Чим я могла допомогти героїні цієї історії? Я сподівалася, що мені досить буде пошукати її родичів у соцмережах. Історія ж виявилася набагато заплутанішою.

Підкидьок, Троєщина, Будинок малятка... І тут у мене дозрів план.

ГЛАВА 2

У якій я дізнаюся про двох синів і чіпляюся до незнайомців

- Їдьмо сьогодні на Троєщину, - сказала я своїй колезі наступного дня. - Тут справа, пов'язана з таємницею народження однієї голландської лесбіянки.
- Звісно, їдьмо! - сказала мені колега, оком не змигнувши.

Якщо ви працюєте на телебаченні (як я), то перестаєте будь-чому дивуватися. Немає нічого досить дивного, що могло би загнати досвідченого журналіста у фрустрацію. Цілими днями мої колеги шукають людей, яких вкусили кажани, експертів з ескортниць, розвідників червоних каліфорнійських черв'яків, психотерапевтів Олі Полякової. Якби я сказала, що мені терміново потрібні лопата, відро зеленки і укулеле - мені просто б їх протягнули, не відриваючись від справ.

Отже, проти ночі ми виїхали на Троєщину. Головне питання, яке мене цікавило на той момент: чому Бібі підкинули саме під ту квартиру? На сьомому, на секундочку, поверсі. Чи не простіше було залишити її під під'їздом, в лікарні або оупен-ейр? Якщо мати (а швидше за все, це була вона), поклала її саме в під'їзді, отже, дитину мав знайти хтось конкретний.

Ми подзвонили в ту саму квартиру. Двері відчинила жінка - боязко, через ланцюжок. Я запитала прямо: "Громадянко, чи не знаходили ви тут одного разу невеличку дитинку?".

За законами драматургії, тут варто було б описати реакцію цієї жінки. Написати, що вона охнула або знепритомніла, або зачинила перед нами дверима... але нічого такого не сталося.

- Знаходила, - знизала плечима громадянка. - І що?

Так, тоді, в березні 1995 року, саме вона викликала міліцію, коли знайшла Бібі під своїми дверима. Чому лелека вибрала саме це місце, не здивувалася. Адже на той момент вона щойно заїхала в квартиру. А до неї тут жила літня пара з двома дорослими синами. "Ось в них-то, - сказала жінка, - вся справа!"

Один з них був пристойним юнаком, а от у другого були проблеми з алкоголем і "речовинами". Так консорціум сусідів вирішив, що жива посилка була призначена саме другому сину.

Нова господиня квартири вирішила, що з цим питанням розбереться міліція. Міліція вирішила, що з цим питанням розбереться доля.

Без сумніву, на той момент було простіше простого знайти матір Бібі. До немовляти було докладено багато медичних довідок - усе про хвороби, лікарню і пологовий будинок. Але, мабуть, у міліціонерів закінчувався робочий день. З усіма довідками дитину віддали до Будинку малятка як підкидька. Більше нічого господиня квартири не знала про маленьку дівчинку з 1995 року.

Бібі, яка тоді ще була Олександрою.
Спочатку Олександра потрапила до Будинку малятка, а потім - у Нідерланди..

Увечері, порившись в інтернеті, я знайшла прізвище колишніх господарів квартири. Тут пощастило: прізвище досить рідкісне. Пошукала їхніх однофамільців у Фейсбуці. Їх нарахувалося десяток.

Так, я написала кожному - не жили ваші родичі за такою-то адресою?

І одна дівчина швидко відповіла мені: "Так, мої бабуся і дідусь жили там раніше. Але вони дуже давно переїхали". "А чи було у них два сини - один благополучний, а інший не дуже?" - пишу я далі. "Були, - написала вона. - Не дуже - це мій дядя".

Я завмерла. Усе, хепі енд? Зараз дядя зізнається в батьківстві дитини, яку йому колись принесла під поріг його дівчина. І всі будуть щасливі.

Але... Це якщо він живий. Така цікава біографія в 90-і може перериватися на півслові. А якщо він живий, але не зізнається? А якщо живий, але не батько?

До речі, про Бібі. Бездітна пара іноземців удочерила її в півтора року. Мама - нідерландка, тато - американець. Я б ніколи не повірила, але, присягаюсь, ця пара на фото - вилиті дядько і тітка Гаррі Поттера. Шкода, ми на маємо дозволу на публікацію світлини. 

Наступні роки для Олександри-Бібі були не надто простими

Прийомні батьки дуже хотіли бачити її жіночною фіфою, багато з нею сварилися, а тато (військовий у відставці) ще й бив.

Так у 13 років Бібі знову опинилася в інтернаті, але вже в нідерландському. Зараз вона майже не спілкується зі своїми прийомними батьками.

ГЛАВА 3

У якій Шерлок Холмс ногу зломить

Отже, можливо, Бібі підкинули під квартиру її батька. Чому ні? Звучить логічно.

Того ж вечора я зідзвонилася з його племінницею, знайденою в Фейсбуці. Виявилося, попри свій лайфстайл в 90-х, дядько живий і здоровий. Зав'язав, закодувався і взагалі тримається молодцем.

Племінниця пообіцяла влаштувати дядькові суворий допит і з'ясувати, чи не знав він у той час про своїх випадкових дітей. Швидко повернулася з відповіддю. Дядько допитаний. Дітей заперечує. Каже, що провів 90-ті практично непритомним. І саме в той час, коли підкинули Бібі, він сидів.

Так історія зайшла в глухий кут. Ок, дядя може брехати. Але не катувати ж його. Напевно.

Детектив повернувся на нульову позицію. Треба починати з пошуків мами Бібі, а для цього - ретельніше вчитатися в медичні довідки. "Місце народження: вул. Карла Лібкнехта, 12".

У Києві (як і скрізь) була така вулиця. Зараз це Шовковична. А будинок - це одна з будівель Офісу президента України. Я перевіряла, там і раніше не народжували дітей. Що ж робити далі?

Йшов час, нічого нового сказати Бібі та її дружині Джесіці я не могла. 

10 місяці тому Бібі й сама стала матір'ю.

Тим часом Бібі народила дочку. Це третя дитина у них, тільки двох попередніх пацанів народила Джесіка (як здорово це влаштовано в одностатевих парах: можна народжувати дітей удвічі швидше).

А восени канал СТБ випустив нове шоу, моє guilty pleasure - "Таємниці ДНК". Кожен випуск - одна історія. Про втрачених родичів, підозрілих невісток, усиновлених немовлят, де будь-який конфлікт вирішується за допомогою результатів тесту ДНК.

Перед Новим роком я написала шеф-редактору шоу Ігорю, що у мене є для нього чудова історія - в ній одні суцільні невідомі. І коли я сиділа під ялинкою із шампанським, Ігор відповів, що все зрозумів і майже всіх знайшов. Я ж обіцяла там спочатку новорічне диво та Ігоря? Ну от, це їхній вихід.

Ігор твердим кроком пішов в інфекціонку, де Бібі лежала з мамою після пологового будинку. Лікарняні архіви, за правилами, зберігаються рівно 25 років, і головний лікар уже буквально палив їх у каміні, злобно регочучи, але Ігор встиг побачити ім'я маман. Поки він робив запит у РАЦСі за її ім'ям, з'ясувалося, що вулиця Лібкнехта, 12 - це не Київ, це Чернігів.

А коли його колеги поїхали з'ясовувати в київський Будинок малятка, чому у Бібі всі документи виписані на їхніх бланках, а у них про неї не залишилося ні слова - з'ясувалося прекрасне. Бібі насправді була в Будинку маляти у Ворзелі під Києвом. Але там закінчилися бланки, і вони заповнювали дитячі картки на бланках київського будинку малятка.

Ви знаєте, Шерлок Холмс міг дізнатися район Британії за грунтом на підметках, але, приїхавши в Україну, він би був збитий спантелику, викинув трубку і пішов би працювати двірником.

Отже, Ігор запросив у РАЦСі інформацію про маму та дізнався, що вона зареєстрована в тому ж будинку на Троєщині, куди підкинула дитину. Тільки через декілька під'їздів.

Виходить, хронологія була такою: маман народила Бібі в Чернігові, потім пролежала місяць з нею в лікарні, виписалася, три дні думала й віднесла дитину в сусідній під'їзд на 7-й поверх київської багатоповерхівки.
ГЛАВА 4

У якій і в мене, і в Бібі вже просто не витримували нерви

Місяць тому Бібі подзвонив Ігор і сказав пакувати валізи.

Насамперед Бібі злякалася і запитала мене, чи це справжнє телебачення і чи правда це взагалі.

Валізи спакувала, взяла із собою дружину Джесіку і сусіда Корнеліуса.

Корнеліус - великий дядько, з ніг до вух покритий татухами. Він мешкає стіна до стіни з Бібі і Джесікою і одного разу врятував їхню дочку, коли вона чимось поперхнулася.

Відтоді він найкращий кращий друг сім'ї і просто не міг відпустити двох юних дів у незнайому Україну самих. 

Бібі, Корнеліус і Джессіка.
Діти Бібі і Джессіки. Фото: сімейний архів.

Дітей вони залишили на дружину Корнеліуса.

Вона мала стежити за трьома дітьми (молодшій - 10 місяців), десятьма собаками, декількома котами і змією, бо у Корнеліуса є змія, вже такий він чоловік.

Словом, ніхто на світі не чекав їхнього успішного та швидкого повернення більше, ніж мужня дружина Корнеліуса.

У день зйомок я нарешті зустрілася з Бібі. Вона дуже хвилювалася і весь час курила.

Найбільше вона хотіла побачити свою матір.

Бібі та Джессіка за лаштунками українського телепроєкту.

Але ні Ігор, ні його команда не могли їй навіть натякнути, кого вона зустріне в студії, чи точно це будуть її родичі та чи вдалося їм знайти маму.

При цьому, за законом жанру, родичі теж не знають, чому їх покликали на ТБ і хто їх шукає.

Я не могла видати Бібі те, що знала сама - Ігор виконав величезну роботу. Дізнавшись адресу реєстрації матері, він негайно виїхав туди. І дізнався: її шукає не тільки він. Ще: поліція, банки і сім'я. Причому сім'я зацікавлена ​​в цьому менше, ніж поліція і банки. Так, уклад життя у неї не змінився.

Сусіди, правда, сказали: якщо добре мотивувати місцеве ком'юніті п'яниць, то вони проведуть власне розслідування, і можуть її знайти. Але те, що з'ясував Ігор, було набагато цікавіше нинішнього місцеперебування цієї фатальної жінки.

Отже: існують ще декілька людей різного віку, у яких є всі підстави вважати її своєю мамою. 

І вони не просто розпорошені по різних локаціях. Вони нічого, абсолютно нічого, не знають одна про одну.
ГЛАВА 5

У якій відбувається найголовніша зустріч, але не та, на яку чекала Бібі

Їх загалом четверо. Четверо дівчаток, яких у 90-ті народила одна жінка. Бібі була другою.

Інших маман - ні, не підкидала - віддавала. По можливості - їхнім батькам. Кожна дочка бачила матір приблизно один раз у житті. А через те, що її колишні чоловіки у фан-клуб не збиралися, то дівчатка навіть не підозрювали про існування одна одної. До цього дня.

Бібі у телестудії.

Отже, першою в студію вийшла наймолодша, Четверта.

Її батько познайомився з мамою на зупинці. Тоді вона була вагітна Третьою донькою.

Уявляю цю зустріч:

- Дівчино, вашій мамі зять не потрібен?

- О, дуже б знадобився!

А зараз стежте за моїми руками.

Після народження Третьої, мама віддала її на виховання своїй мамі. А сама народила Четверту з новим чоловіком. Не залишати ж її собі, справді? Жінка має бути щасливою, і більше нікому нічого не винна. Тому мама пішла з дому, залишивши Четверту батькові. Четверта бачила маму раз у житті - в 13 років, коли ту позбавляли материнських прав. Тобто Четверта знала тільки про існування Третьої.

Наступною в студію зайшла Перша дочка.

Її теж виховав батько. Коли вона виросла, то вирішила подзвонити мамі, яку ніколи не бачила. Подзвонила. Зустрілися.

Мама подарувала їй фото: на ньому вона була зі своєю новою донькою - Третьою. Більше вони з мамою ніколи не бачилися. Отже, Перша теж знала про існування тільки однієї сестри, тієї ж Третьої.

У студії зібрались сестри, які ніколи одна одну не бачили.

Розгублені сестри, Перша і Четверта, сиділи на одному дивані, і навіть не здогадувалися, хто вони одна одній.

Поки вони намагалися припустити, хто ж їх шукає за допомогою СТБ, у таємній кімнаті плакала ще одна дівчина. Вона дивилася на все, що відбувається в студії, на великому моніторі. Вона знала про те, що відбувається, більше за інших, бо росла максимально близько до мами. Звісно, це була Третя. Її маман віддала на виховання своїй мамі.

Тут треба сказати - всі дівчатка фантастично прекрасні. Вони дуже гарні та відкотилися від яблуні взагалі в космос.

Кожна з них виросла без мами, але з бабусями, на яких, як відомо, світ тримається. Двох з них при цьому виховували батьки-чоловіки, навіть не подумавши їх кудись сплавити. Ніхто з них не знав про Бібі.

І так, вони одразу сказали, що їм все одно, яка у Бібі орієнтація, і якщо вона їхня сестра, то вони будуть щасливі. Кожна з них завжди хотіла мати сестру. І кожна не мала такої можливості до цього дня.

Наймолодшій - 21. Найстаршій - 29. Третя дочка так і не знайшла в собі сили вийти, вона занадто сильно переживала та плакала в таємній кімнаті.

Винесли результати тесту ДНК. Так, вони всі сестри. Тепер плакали вже всі.

А що мама? Маму знайти так і не вдалося. Її можна побачити на сайті МВС - її розшукує поліція, тому що у неї умовний термін, а вона зникла з радарів. Бібі на неї дуже, просто неймовірно схожа.

Ясна річ, на ту версію мами, яку можна побачити на старих фото. 

Чотири сестри. Одна з них (та, яка відмовилася вийти в студію) попросила не показувати її обличчя при публікації.

Після зйомок усі чотири сестри вийшли на вулицю. На ганку вони обмінювалися телефонами і додавали одна одну в Фейсбуці. Ігор, редактори, я і ведуча Тетяна Висоцька дивилися на них і не знаходили слів.

Наступного дня у Бібі був літак, і вони домовилися її обов'язково проводити, і, звісно, прилетіти цього літа, та що - краще ж навесні, та й погода хороша, давайте раніше.

Джесіка їх фотографувала, а Корнеліус розчулено тер очі.

А я вирішила, що треба купити щось поїсти, приїхати додому і обов'язково записати цю історію.

Фото: Ольга Артюшенко, СТБ та із сімейного архиву.

Ольга Артюшенко
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ghanna Mamonova
Не віриться, що такі історії ще існують у світі. А вони, виявляється, зовсім поряд з тобою. І кожен раз дивиєшся, як так могло скластися, щоби і матір була такою, і у дитячому будинку бланки закінчилися і прийомна родина відмовилася.
5 бер 2020 р., 13:17
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту