Британський вчений-хімік Олександр Паркс дуже любив природу. У тому числі й слонів, яких масово знищували в XIX столітті, коли він жив і працював. Але він також любив і гру на більярді. А більярдні кулі тоді виготовляли саме зі слонової кістки. Що було, по-перше, негуманно, по-друге - дуже дорого. Паркс вирішив цю ситуацію змінити. І винайшов паркезін - суміш нітроцелюлози, камфори і спирту, що підігрівалися до рідкого стану і застигали, залиті в форми. Так з'явився перший напівсинтетичний пластик.
Винахідника першого повністю синтетичного пластика, Лео Бакеланда, теж не можна назвати шкідником. Геніальний хімік-бельгієць (крім іншого, саме він винайшов фотопапір) шукав штучну заміну дорогому шелаку - це органічна речовина на зразок воску, що виділяється тропічними комахами. З нього тоді робили грамплатівки. А винайшов бакеліт, "матеріал з тисячею застосувань", з якого стали виготовляти абсолютно все - від м'ячів для пінг-понгу до нейлонових панчіх.
Метою ж Бакеланда (та інших колег-хіміків) було не завдати шкоди природі, а, навпаки, знайти штучну заміну природним речовинам. При цьому треба пам'ятати, що тріумфальний прорив пластика в світ припав на кризові роки - період двох світових воєн і відносно короткий мирний час між ними, коли природних матеріалів і без цього бракувало - вони йшли переважно на потреби багатомільйонних армій. А пластик був дешевий і доступний.
Щодо "найзабруднювальнішого" планету винаходу, поліетиленового пакета, то він з'явився порівняно недавно - лише в 1957 році. І взагалі-то був покликаний... допомогти порятунку природи! Поліетилен був винайдений порівняно давно, ще наприкінці XIX століття, але тривалий час йому не могли знайти застосування. Доки у когось не виникла ідея використовувати матеріал для упаковки продуктів харчування, замість дорогих у виробництві та екологічно шкідливих (вирубка лісів) паперових пакетів.
Доступний пакувальний матеріал захопив ринок у 1970-му, а у нас з'явився тільки наприкінці 1980-х. І, до речі, не був надто дешевим і навіть... модним. Люди "40+" згадають, що тоді до яскравих (іноді - з портретами зірок або просто барвистими малюнками) поліетиленових пакетів ставилися набагато дбайливіше, користуючись майже до повного зносу - тижнями і навіть місяцями.
Відповідно, і проблема екології тоді стояла не так гостро, як зараз. Нині ж, за статистикою, середній час використання поліетиленового пакета становить лише 20 хвилин - звідси і гори сміття. І чи точно в цьому винен саме пластик, а не люди?
"Інформаційне поле навколо проблем з пластиком сильно спотворено. Не можна нехтувати і перевагами, якими володіє поліетилен з екологічної точки зору. Якщо вам потрібна сумка, буде набагато краще, якщо ви візьмете сумку, зроблену з поліетилену, а не з якогось іншого матеріалу, оскільки на її виробництво витрачається мінімальний обсяг енергії.
І пакети можна переробляти, а не кидати де заманеться. Але якщо люди масово викидають різні предмети в море, то справа тут не в матеріалі".
Філіпп Лоу, директор Товариства з пластмас Великої Британії.
Зараз, коли проблема сміття з пластику вже стала безперечною, необхідність його переробки невідкладна, багато хто готовий мало не молитися на біопластик. Ідеї використовувати пластик на основі крохмалю розробляється ще з кінця минулого століття, але цей матеріал поки ще дуже дорогий. Плюси - швидко розкладається і не залишає слідів у природі.
Деякі вчені проводять розробки біопластику, в який "імплантуються" бактерії, що сприяють якнайшвидшому розкладанню. І прямо зараз це ніби абсолютне благо. Але хто знає, що буде, коли біопластику в природі стане стільки ж, скільки зараз звичайного пластику? І чи не призведе це до іншої природної катастрофи? Паркс, Бакеланд та їхні послідовники теж хотіли як краще.