Феномен серіалу "Спіймати Кайдаша": чому про нього говорять і в селах, і в Фейсбуці

Як перенесена в наші дні історія Івана Нечуя-Левицького знайшла відгук у серцях усієї країни - від хіпстера до телезірок.

12-серійний фільм "Спіймати Кардаша" вийшов на СТБ ще на початку березня і міг би залишитися проєктом тільки для тих, хто звик проводити вечори перед телевізором.

Українська телемелодрама, в якій усі розмовляють суржиком і... жодного позитивного персонажа. Прем'єра з таким описанням навряд чи могла зацікавити тих, хто український телепродукт зазвичай ігнорує. Але карантин, сучасне прочитання класики та ім'я однієї з найкращих сценарісток країни Наталії Ворожбит у титрах - зробили свою справу. "Кайдаша" подивилися мільйони не тільки по ТБ, а й в інтернеті, полюбили й обговорюють досі.

Чому ж цей серіал знайшов відгук навіть у серцях тих, хто ніколи не тримав у руці лопату, і змусив нас усіх відчути близькість до коріння - українського села та його жителів?

Відлуння війни

- Кожному чоловіку потрібна армія. 

- Нащо? Війни все одно не буде.

Ще 16 років тому, а саме в 2004 році починаються події серіалу, ми жили в зовсім іншому світі, тому короткий діалог старого Кайдаша і його сина з ходу б'є глядача під дих. Ти розумієш, що цей серіал не про когось, а про нас - про те, якими ми були, якими залишаємося зараз, і як усе це пов'язано.

Війни як такої в цьому серіалі немає - все-таки основна частина подій розгортається задовго до. Але ж і в реальному житті більшість з нас, на щастя, відчуває тільки її відлуння: більше машин з донецьким і луганським номерами на вулицях, перев'язане чорною стрічкою фото сусіда - чоловіка у військовій формі - біля входу в ліфт, прохання від волонтерів упереміш із чекінами з ресторанів у стрічці Фейсбуку...

Так і в серіалі: хтось святкує новосілля і не бажає пускати донецьких в стару хату, бо вона ж "тільки жити почала", а хтось збирає по селу гроші, щоб їхати в госпіталь до коханого, якому відірвало "чи то руку, то чи ногу, але головне, що живий".

Нове прочитання конфлікту поколінь

- Мамо, вам що, ніколи не хотілося свого, іншого життя?

- Мене якось ніхто не вчив не про себе думать. 

Якщо в шкільному віці сім'я Кайдашів - нам видавалася купкою сварливих персонажів з минулого, то зараз, коли вони несподівано стали жителями сучасного українського села - кожен з нас впізнав у них сусіда, або бабусю, або маму, а десь навіть себе. Так історично склалося: ми звикли не жаліти їх, а вони - себе. Навіть якщо ви ніколи не жили за містом - у вашому житті напевно був той горезвісний "сервант" зі скарбами.

- Чашки такі маленькі - що з них пить?

- З них не пить - то поставить в сервант та дивиться.

Навіть якщо у вашої мами ніколи не було валізи з речами, які та берегла на ваше весілля, напевно вона не раз відмовляла собі у всьому, щоб зібрати своєму студенту посилку в інше місто або купити перший персональний комп'ютер.

- Це що? Твоє придане? А чого не пользовалась?

- Жалко було, для тебе оставила. 

Усередині кожної сварливої Кайдашихи живе любляча мама, людина, яка просто не вміє інакше.

Політика

- Минулого разу Святого Миколая празнували дівчата в вишиванках, а цього року: "Здравствуй, жопа - Новый год и Дед Мороз".

За 10 років, які показані в серіалі, творці фільму встигли мимохідь пройтися по трьох президентах (тоді - Ющенко, Янукович і Порошенко) та одному прем'єру - Юлії Тимошенко. Про зміну говорять не тільки фото на стіні у голови сільради, а й зміна суспільних настроїв і традицій.

- Наш президент любить все: і вишиванки,  і оці скрині, які б ми давно повикидали.

- Краще б він українців любив!

Усі ці роки різні політичні погляди розділяли не тільки схід і захід країни, а й наші сім'ї.

Релігійне питання

-  Щось я не можу зрозуміти - це базар чи Лавра...

-  Так ти ж хотів, сходи в якусь церкву, може. 

-  Та щось я не відчуваю тут бога. 

Про церкву у нас заведено або добре, або ніяк. Так сміливо про священиків і їхні прибутки на українському масовому ТБ ще не говорили. Під приціл сценаристки Наталії Ворожбит потрапила Києво-Печерська лавра, а з нею - дорогі машини, охоронці та священики з квартирами на Печерську, які не проти поселити там юну заблуклу душу протилежної статі.

Цю сюжетну лінію не всі зрозуміли, а багато хто навіть назвали зайвою: але яка ж вона хороша на контрасті з простими релігійними традиціями сільського життя - там теж може не бути Бога, але щось важливе точно є.

Сценаристка та шоураннерка Наталія Ворожбит.

Жіноче питання

"Якщо чоловік жінці раду не дасть - то й собі не дасть".

Феміністки зізнаються, що не можуть дивитися цей серіал без сліз. Але вийти зі своєї мильної бульбашки і подивитися, за якими законами будуються стосунки в більшості українських сімей - іноді корисно.

Просити у чоловіка вибачення на колінах прямо у весільній сукні? Отримати в око навіть, якщо ти єдина в родині, хто вже декілька місяців приносить гроші додому? Запросто. Правда, жінки тут теж не янголи. Тільки свій протест кожна висловлює по-різному: хтось топить новонароджених щенят і ділить курей та свиней зі свекрухою і відіграється на сусідах, а хтось мовчки тікає від чоловіка і дітей в столицю.

От тільки думка - не топити одне одного, а підтримати іншу, таку ж жінку - передусім якщо ти сама недавно була такою ж пригнобленою невісткою, чомусь нікому з героїнь на думку не спадає.

Українське село

- Ми ходили в самоволку в місто, але якось не моє. Всі гиркають, не дивляться в очі. Чого туди їздять? Непонятно.

- По гроші їдуть. Від людей їдуть. У селі за кожний вчинок треба відповідати, а у місті що? Натворив і ніхто нічого не дізнається.


***

- А що тут [в селі] ще робить? Або пити, або дівок лякати. 

Українське село тут показано не тільки у своїй бідності, безвиході й простоті, а й у якійсь невловимій красі: природі, пісні, містичному мисленні, традиціях - наївних, але таких потрібних, щоб світ навколо не розвалився. А ще - в щирості відносин, коли всі одне в одного перед очима і не можуть ховатися за ілюзією ідеальності в Інстаграмі. Тут всі знають одне одному ціну - і за цю щирість ми пробачаємо їм майже все.

Що пишуть про серіал у соцмережах

Мар’яна Савка, головний редактор "Видавництва Старого лева": 

"А я подивилася всі серії "Спіймати Кайдаша", сміялася і плакала. І все думала, що це націологема така - Кайдашева сім’я. Але все це дуже сумно. Та водночас це ключ до розуміння, чого нам так пороблено. Бо люди хочуть жити так, щоб інші заздрили, але виходить так, що самі заздрять тому, в кого на копійку більше щастя. Але там у серіалі є і багато людяності. І така гірка правда життя. Словом, я аплодую авторам і акторам. Але хочу такого серіалу, в якому ці нещасні українці вилазять зі злиднів і вчаться жити в злагоді із самим собою і світом".

Світлана Рижук, телеведуча:

Я в захваті. І сльози, і сміх. Неперевершена акторська гра. Сюжетна лінія. Режисерська робота. Підбір акторів. Сцени сільської природи. Український колорит, гумор.

Захотілося до рідного села. До озер та річок. Лісу. Але висновки повинен зробити кожен українець, після перегляду. Як не потрібно робити , а як, виявляється, можна і треба! Філософські життєві роздуми торкнуться кожного.

Олена Ведмідь, менеджерка з комунікацій науково-дослідної школи "Базис":

Я ржу і плачу. Ярина (донька) питає, навіщо російська попса і чому вони в кожній серії кохаються. Я кажу: як добре, що ти живеш в 2020-му і не знаєш, хто така Вєрка Сєрдючка.

У серіалі реально ідеально все - і актори, і мова, і світло, і кольори, і сюжет, і жарти...

І я от думаю - цікаво, якщо перекласти серіал англійською, чи може він стати міжнародним продуктом? Чи це лише нам зрозуміла історія?

? stb.ua

Ольга Ліцкевич
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту