"Фігня якась, а не стаття": як вижити, якщо навколо все знецінюють, і вас зокрема

"Йод" радився з психологом, психоаналітиком, автором і ведучою спецтренінгів Юлією Мелащук, як не заразитися знеціненням, яке є однією з форм психологічного насильства.

Якщо ви бодай раз у житті чули одну з цих фраз (або до них подібні), "вітаємо" - ви теж у "клубі"! У клубі тих, кого знецінюють або знецінювали.

І це зовсім не про легке та прикольне ставлення до життя. Фахівці кажуть, що знецінення - одна з форм психологічного насильства. І що нині з ним стикається практично кожен - а це вже нагадує епідемію. То як "вижити"? Радимося з психологом та психоаналітиком Юлією Мелащук.

Зараз у нас покоління нарцисів

Крім того, що знецінення - складова емоційного насильства (по відношенню до того, кого знецінюють) - це ще й захисний механізм (того, хто знецінює). У цьому і ховається корінь проблеми.

- Це своєрідний психологічний захист, - пояснює психолог. - Така людина живе, завжди несучи його із собою. Вона знецінює всіх навколо - членів сім'ї, друзів, колег... Їй так зручно. Зрозуміло, що все це несвідомо та не завжди робиться навмисно, і зовсім не тому, що людина - "злий троль".

Як ми знаємо, все - родом з дитинства. Ймовірно, її знецінювали батьки. А крім того - це нарцисична структура. Зараз у нас взагалі покоління нарцисів. Це люди, для яких на першому місці - статус, лайки в соцмережах, публічність. Більш душевні речі відходять на другий план, зокрема й відносини між людьми. Відбувається підняття свого его за рахунок знецінення інших: "Вони всі навколо не такі, а я - найкращий".

Як відомо, розвинути самоповагу можна лише двома шляхами: або самому вдосконалюватися і постійно рухатися вперед, або всіх навколо принижувати й опускати вниз.

Люди, які знецінюють, зазвичай вибирають легкий шлях - тобто другий. І таким чином стабільно підживлюють свою самооцінку за рахунок оточення.

Щаслива людина нікого й ніколи не кривдить

То чи можна з цим боротися?

- Я не люблю слово "боротися", бо воно втягує вас у сценарій іншої людини, яка звикла знецінювати. Зазвичай я рекомендую створювати для себе найменш стресове оточення. Не спілкуватися з тими людьми, які вас знецінюють. Насамперед ця рекомендація стосується жінок, оскільки вони більше залежать від оцінки оточення. І постійні перешкоди, труднощі та знецінення діють на них руйнівно.

Розумію, що цей варіант не завжди прийнятний. Наприклад, на роботі, де є керівництво й колеги, від яких нікуди не дінешся. У таких випадках треба включати фільтр - "це не до мене". У 90 відсотках випадків те, що говорить і робить людина, яка знецінює, - це її проекція, її реальність, до вас вона не має жодного відношення.

Ви ж, напевно, помічали, що щаслива людина ніколи нікого не ображає. Якщо людина коле голочками - швидше за все, вона нещасна. Ну, пожалійте її! Уявляєте, чого варто носити це все в собі, щоби постійно знецінювати навіть якісь хороші вчинки?

Від таких начальників треба одразу йти

З людиною, яка "хворіє на знецінення", можна намагатися поговорити. Але без претензій - радить психолог:

- Говоріть про свої почуття. Наприклад, так: "Ти начебто нічого особливо образливого не кажеш, але це настільки позбавляє мотивації, що у мене опускаються руки. Мені дуже важко далі працювати. Міг би ти якось інакше пояснювати і аргументувати, що саме тобі здається неправильним? Допоможи мені!". Якщо попросити про допомогу, людина вмикає мить людяності.

Якщо не чує і чути не хоче - це тривожний сигнал. А якщо при цьому ще з більшою спритністю застосовує своє знецінення і додає до нього агресію - тоді вже пора бігти. Це стосується і робочих, і особистих відносин.

- Ну жодним чином ви не вплинете, якщо начальник - деспот, якщо у нього є психопатична схильність. Він насолоджується, вибираючи тих, з кого можна познущатися. Від таких начальників треба одразу йти.

Це ж правило працює в особистому житті. Якщо у чоловіка/жінки у відповідь на ваші прохання та спроби діалогу включається "сама дурепа"/"сам дурень" - треба не інструменти спілкування з ним/нею шукати, а шукати іншого партнера!

А що як знецінюєте ви?

А що робити тим, хто, дочитавши до цього моменту, раптом зрозумів, що саме він - та людина, яка постійно все і всіх навколо знецінює? Якщо у вас прослизнуло в думках: "Навіщо вони це написали? Фігня якась, а не стаття!" - саме час прислухатися до наступної ради психолога:

- Іноді люди думають, що, критикуючи інших, вони роблять їх кращими. Таким важливо донести, що насправді критика руйнує. Робить менш енергійним, забирає мотивацію діяти...
☝☝☝

Тут допомагає прийняття. Прийміть працівника з його ідеями, дитину з її поведінкою. І ви побачите, що це посприяє тому, що людина стане правильнішою у вашому розумінні - і щасливішою.

А що як знецінюєте самі себе?

- Якщо людина помічає за собою подібне, це каже про схильність до депресії. Така людина не бачить радості й сенсу в своїх діях. І з цим потрібно приходити до фахівця і розкручувати клубок - з'ясовувати, з чого це почалося.

Той, хто завжди сумнівається в собі, має спробувати поставити запитання: "Чому я вирішив, що не зможу? Я ж не пробував! Давай-но я спробую!"

Важливо не заточувати себе тільки на певний результат, а робити заради інтересу, заради процесу. Відмовитися від перемоги - тоді буде простіше. Люди, у яких низька самооцінка, завжди бояться програти, їм страшно. Адже успішність полягає не в тому, щоб результати видавати, а в тому, щоб відчувати себе добре в цьому світі.

Несвідоме - воно гнучке. Якщо з ним працювати, якщо захотіти змінити своє життя - людина здатна до колосальних змін.

До речі: для підлітків це нормально

Щоправда, бувають випадки, коли знецінення - не таке страшне. Наприклад, серед тінейджерів - це нормально.

- Підліткове "Та забий!", "Пофіг!" - це відчуття своєрідної всемогутності. Тінейджерам здається, що весь світ біля їхніх ніг, їм все дозволено, вони роблять божевільні вчинки. Але це не означає, що з них виростуть якісь жахливі люди.

У цей період відбувається і знецінення батьків. Якщо підліток цього до певної міри цього не зробить - він не зможе відсепаруватися, відокремитися для самостійного життя. Адже для нього упродовж тривалого періоду батьки - як боги.

Потім вони це переростуть, прийдуть інші цінності...

Юлія Мамойленко
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту