Голохвастову - 90: друг Лобановського і людина-пам'ятник

Чим прославився в Україні видатний актор Олег Борисов.

8 листопада 1929 з'явився на світ актор Олег (при народженні та за документами Альберт - ви знали?) Борисов, якого ми пам'ятаємо за роллю в культовому фільмі "За двома зайцями" і не тільки. Російський і радянський артист театру й кіно, пам'ятник якому встановлено на Андріївському узвозі в Києві. І до якого в Україні немає і не може бути жоднихх претензій. Більше того - цей актор народний улюбленець. Багато в чому завдяки культовій ролі Свирида Голохвастова ("Это ж ведь очень и очень! Да! Да! Но - нет!") у славнозвісних "Зайцях".

Борисов до Києва приїхав багато в чому випадково. Він блискуче закінчив Школу-студію МХАТ у Москві, але в самому театрі йому місця не знайшлося - замість Олега взяли сина його ж викладача. Зате йому надійшло запрошення працювати в трупі Київського російського драматичного театру ім. Лесі Українки, де Борисов був провідним актором з 1951 по 1963 роки). Тоді ж (у 1961-му) й зіграв роль Голохвастова у "За двома зайцями", яка його прославила.

Дивним чином успіх фільму дав зворотний ефект для його творців. Режисерові Віктору Іванову 4 роки не давали працювати на кіностудії Довженка - правда, подейкують, справа ще й у непростому норові митця. Актриса Маргарита Криницина 6 років була без роботи  після ролі Проні Прокопівни, а після так і не зіграла жодної головної ролі. А Олег Борисов узагалі був звільнений з театру за "доносом" колег-акторів. Привід: Борисов поїхав із "Зайцями" на фестиваль до Польщі, в театрі йому зарахували прогули та звільнили. Після вибачилися і запропонували повернутися, але Борисов (теж людина з доволі непростим норовом) не пробачив. І поїхав до Ленінграда, де працював тривалі роки у Великому драматичному театрі та в кіно.

І сам фільм, що спочатку знімався українською, в результаті переозвучили.

Час розставив все на свої місця: фільм "За двома зайцями" став по-справжньому народним, і тепер Борисов і Криницина в образах Голохвастова та Проні увічнені на Андріївському узвозі в історичному центрі Києва.

Усе сказано вище певним чином добре відомо, але набагато менше шанувальники таланту Олега Борисова знають про його іншу пристрасть. Крім театру й кіно, нею був футбол. Актор був затятим фанатом київського "Динамо". І міцно дружив з Валерієм Лобановським - спочатку як з гравцем, а потім - з тренером команди. Вони були настільки близькі, що саме Лобановського в своїй книзі-щоденнику "Без розділових знаків" Борисов називає "найкращим другом".

Ось один з фрагментів книги, в якій Борисов відкривається з нового боку. І Лобановський, між іншим, теж.

Лобановський - "Шампусик"

"До мене в лікарню приходив Лобановський. Кошенятко, як його називає дружина. У нього є й інше прізвисько - Шампусик. За кількістю випитого шампанського біля каміна, я думаю, Шампусик рівних не має. Жодна печінка в світі не змогла б цього витримати.

Дивно, що за ті роки, поки я веду щоденник, я ще нічого не написав про своє найкращого друга. Напевно, тому, що футбол - не в основному фарватері, про футбол - завжди встигну. Але ж і сам Васильович (я буду його називати так) ніколи не потрапляв в основний фарватер, завжди був сам по собі. Я побачив його вперше на "Динамо". Зайшов до Базилевича в роздягальню: всі футболісти, їхны подружки, нероби-журналісти точили ляси. Не було тільки Лобановського. Він сидів в автобусі на задньому сидінні. З книжкою. Нас познайомили, але від книжки він відірвався ненадовго. Після цього я побачив його вже в Донецьку: вони з Базилевичем там закінчували грати. На матч з "Шахтарем" приїхало київське "Динамо", звідки їх рік тому відрахував Маслов.

У Базилевича було прізвісько Штангіст - він примудрявся потрапляти в штангу з положень, коли будь-який інший би забивав; зате забивав - і часто! - з положень найнеймовірніших. У Лобановського - в ті роки, коли він грав, - прізвісько Балерина. Він довго "водився" з м'ячем, плів павутиня. Його фінти, "сухий лист", кутові намагалися повторити в усіх київських дворах. Обидва грали в аритмічний футбол, обидва були футбольні генії, індивідуалісти від Бога. Про аритмію я тільки починав замислюватися. Щось інтуїтивно відчував, але пояснити науково, з демонстрацією синусоид і кривих мені зміг Лобановський."

Олег Борисов на футболі

"Починаючи із 73-го року Лобановський щозими приїжджає до Ленінграда на канікули. Приїжджає "вдосконалюватися". І навіть під час канікул виконує програму, яку складає для себе сам. Уранці бігає навколо готелю "Ленінград" (в ньому він любить зупинятися), вдень його Юра виховує щодо музеїв, потім у них партія в шахи, ввечері - обов'язкове відвідування театру. (Мета - переглянути весь репертуар - давно перевиконана. Того дня, коли в БДТ вихідний, іде в МАЛЕГОТ (Михайлівський театр) слухати "Євгенія Онєгіна", але витримує недовго: не знаходить ідеї. Після вистави - неодмінна вечеря в "Садко". Виконує програму навіть тоді, коли подається його улюблена страва: "осетрина по-монастирськи".

У нас течуть слинки, ллється горілочка, але його мозок працює. Трохи розслабляється він тільки о другій години ночі, коли на сцену виходять цигани. У свій перший приїзд просить посприяти команді "Динамо" потрапити на виставу "Три мішки бур'янистої пшениці". Дістає календар матчів на наступний сезон і бронює двадцять п'ять місць за пів року вперед. Мені це приємно, але все-таки сумніваюся: чи потрібно це всій команді? Вистава складна, тривала, у них заболять ноги і... вони програють "Зеніту". "Все буде за програмою, - була відповідь, яку можна було передбачити. - Ми цього дня дамо на ноги навантаження поменше". Через пів року точно в призначений день команда в строгих костюмах і краватках, коли глядачі вже розсілися на місцях, з'являється в партері. (З костюмами - абсолютне божевілля! У нього є один, "щасливий", який в день гри йому привозять з хімчистки. Він його надягає о шостій годині - і направляється на гру.

Якщо гра програється, все одно наступного разу - той жей костюм, з тієї ж хімчистки.) У залі оплески. Ще б пак - чемпіон країни і володар Кубка кубків у повному складі! Антракт затягують на пів години: у команди - режим, вона вечеряє за лаштунками. Випадково чую репліку одного з гравців: "Ну й кому це потрібно? Тренера (наголос, звісно, на "а") хочуть свою освіченість показати!" Переказую це Лобановському. Він сміється: "А що ти хотів? Усе зрозуміти з першого разу їм важко. Треба буде ще раз зводити, наступного року. "Зате Веремєєв, - продовжував він, - після вистави попросив дозволу не автобусом до готелю добиратися, а пішки. Вистава його так збентежила, що він не захотів ні з ким розмовляти. Всю ніч не спав і в грі із "Зенітом" після першого тайму я його замінив".

Тепер до лікарні Васильович приніс графік бігу. Розробив спеціально для мене - легким підтюпцем! Усе вирахував по секундах з урахуванням дати й часу мого народження, біоритмів. Ось вийду звідси, куплю секундомір і побіжу.

Потрібно жити за програмою - пора б це на схилі віку зрозуміти!"

У лікарні Лобановський відвідував свого друга через важку недугу актора: у Борисова була лейкемія, рак крові. Але він був бійцем і з такою важкою хворобою прожив 14 років. Пішов з життя в 1994 році. Його найкращий друг Валерій Лобановський пережив свого друга на 8 років.

Руслан Меженський
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту