Ха-ха-тур Херсонщина: йдемо на два дні у пустелю та зустрічаємо світанки на виноробні (частина 1)

Цьогоріч навряд чи нам світять закордонні пляжі та римські розвалини, але стрес знімати треба. Тож Йод.media шукає найцікавіші туристичні маршрути Україною та жартує про них. Сьогодні розповідаємо про чотири місця в Херсонській області, які вас зворушать.

Піти у пустелю на дві доби

Ми цього ніколи не зробимо, але віримо у вас😀

"Олешківські піски" – найнеочікуваніше місце, яке можна зустріти в Україні. Здавалося б, яка пустеля у країні, напоєній річками та морями? Але година дороги від широченного Дніпра у Херсоні - і ви посеред дюн та мільйонів тон піску. 

Пекучий степний вітер постійно змінює ландшафт. Бархан, який ви бачите, опиняючись у пустелі, за дві години переноситься на кілометрову відстань.

Пісок то підіймається вгору, потрапляючи в очі і рот, то все завмирає і чутно лише шелест листя, спів пташок. Так, вони тут є. Бо українська пустеля – це вам не звичайна пустош.

Оазиси то тут, то там. Утворюють їх плавні та березові гаї. І зараз уявіть, що найбільший масив березових гаїв в Україні росте саме в цій пустелі. А вона – найбільша в Європі, навколо якої росте найбільший рукотворний ліс у світі. 

І як тут не повірити, що "укри" вирили Чорне море? 🌊

За температурним режимом Олешківські піски – напівпустеля. Інколи буває дощ, ночі холодні всі дні на рік – восени гриби ростуть, але влітку пісок може розжаритися до 70 градусів. Це багато, але без відчуття, що ви шкварчите на пательні.

Звичайною літньою температурою тут вважається щось близько 40-50 градусів😀 вище 0.  Тож капелюх побільше, рукав подовше, а у кошик покладіть лоток яєць – омлет на піску готувати.

Ще у поході через пустелю вам знадобиться намет, вода – дуже багато води - і фрукти, бо вони не псуються у спекоті.   

Перехід триває два дні. Одну ніч будете спати посеред дюн. У наметах. І светрах. Пісок вологий, навіть коли верхній шар стає більше 50 градусів, копнеш - під ним запаси води і прохолоди. Через це існує припущення, що десь під породою плещеться підземне озеро. 

Коли будете йти вдень, то спостерігайте за переміщенням дюн та шукайте сліди. 

Десь тут живе (послухайте, як звучить) кандибка звичайна, сліпачок піщаний. О, і звісно, гадюка степова - руки у норки не суйте.

І все у нашій пустелі чудово, окрім розваг. Як спитаєте співробітника заповідника про квадрацикли, то він дуже серйозно подивиться і скаже:

- Усі екскурсії на квадрациклах, про які ви чули, які бачили на фотографіях в інтернеті – незаконні. У нас заповідна зона. Охороняється законом. Науковці наполягають, що під колесами квадрациклів гинуть тварини, які занесені до Червоної книги. Ви ж не хочете вбити кандибку? 

- Ні, кандибку вбивати не хочу, а розваг хочу. Бо на пісок можна дивитися, ну дві години, ну чотири, а потім приїдається. І ви ж самі розумієте: якщо є попит, то і послуга буде, але зараз, коли все заборонено, це йде повз вас.  

- З науковцями намагаються домовитися, може, навіть і вийде, щоб на околицях пустелі виділити шматок для їзди на квадрациклах.

- Ну, це вже щось. А зараз можна на льодянці по дюнах поїздити. І на "сноуборді" – на таких по піску катаються: сенбордінг. Це кандибкам не шкодить.

Оскільки таких розваг у розкладі екскурсії не заплановано, тож знаряддя беріть своє. 

Легенди, які можна розказати перед сном.

  • Наче на одному з барханів є хрест і могила військових, які загинули під час тренувань. У радянські часи тут був полігон "Херсон" і вхід сюди був тривалий час заборонений.
  • Жив собі козак Сірко. 500 років тому. І сказали йому старші: "Терпи, козаче, отаманом будеш". І пішов він терпіти без води та їжі місяць у Олешківські піски. Блукав-блукав він шість днів, а потім впав і в мареві побачив дівчину (на такій спеці й русалку побачити можна). Дівчина поклала до рук йому коріння рослини і зникла, а він з'їв його і вижив. Рослина ця й досі росте у пустелі, тож якщо попросити супровідника у поході, він знайде її для вас і підсмажить до вечері.

Як записатися у похід?

Телефонуєте у заповідник і домовляєтесь про перехід через пустелю з ночівлею. Коштує це десь 1000 гривен з групи. Також є двогодинна екскурсія, квиток з людини 50 гривень. А для читачів Йод.media є карт-бланш. Можна написати у Фейсбук Катерині Дерев'янко з відділу розвитку промоцій та маркетингу управління туризму та курортів Херсонської області або Миколі Шаповалу, начальнику управління туризму та курортів Херсонької області. Вони підкажуть туристичні агенції, які для вас все організують. 

Самим приїжджати у пустелю надзвичайно небезпечно. По-перше, заблукаєте і в таку спеку, як зараз, можна загинути. 

По-друге, у жовтні 2015 року через бойові дії на Сході України військові повернулися і зайняли полігон "Херсон", хоча у 2010 році президент Віктор Ющенко підписав указ про створення національного парку і передачу колишнього авіаційного полігону Олешківським піскам.  

Оселитися літом на виноробні

Пити вино українців навчили давні греки, які жили на Херсонщині. Вони, як відомо, вино розбавляли з двох причин. Робили концентрат, щоб дезінфікувати воду і не бути під хмеликом, або бути, але не валитися з ніг. 

Українці так сильно прийняли цей урок до серця, що розбавляти вино категорично відмовляються.

У давніх греків для нас, людей, які п'ють шляхетний напій "чистим", але часом з льодом, була спеціальна лайка: "Пити, як скіф". Тобто як варвар. 

У сучасній українській культурі сліди цього вислову можна знайти у фольклорі. Наприклад, свиня позаливала очі, або напився п'яниця - зламав деревце, як тепер людям дивиться в лице. Це словесне розмаїття підтверджує те, що всі ми і так відчуваємо: винішко-вінце навіки оселилося у серці кожного "простого українця". 

Тож що може бути кращим за відпустку на виноробні, тим паче коли там є басейн та берег Дніпра? 

У Херсонській області для цього є виноробня князя Трубецького, куди можна приїхати на вихідні. 

За цей час дізнаєтеся, як роблять вино і витримують в бочках, а також подивитесь на колекцію з 10 тисяч пляшок.

Вино колекціонується з 1958 року і розкладено по роках. 1959, 1960 і так далі. Можете сфотографуватися біля таблички зі своїм роком народження. Але не всі роки є – випадають часи "сухого закону" в СРСР. 

Після винних погребів, сходіть на дегустацію. Вам розкажуть про різницю молодих, витриманих та марочних вин. А після культурної програми саме час полежати з келихом "розе" біля басейну. 

Якщо розтягувати задоволення на тиждень, то можна відвідати замок, у якому жив Трубецький – від нього залишилися руїни, але й вони вражають. 

Виноробня та замок – єдине історичне шато в Україні. З французької мови шато – заміський палац з  парком і як правило виноградними плантаціями. Всі будівлі Трубецьких створені у стилі французького ренесансу і нічим не поступаються замкам у Франції. 

Про що говорити біля басейну за келихом вина?

  • Трубецькі ведуть родовід з часів Великого Литовського князівства, їхнє прізвище утворене від назви міста Київської Русі – Трубеч (зараз Трубчевськ, РФ), який стояв на березі Десни і був частиною торговельного шляху, що з'єднував Десну з Новгород-Сіверським, Черніговом та Києвом. За часів Володимира Великого тут був великий торговельний центр. Потім місто захопили татари, пізніше відбили литовці на чолі зі своїм князем Ольгредом. Він подарував завойоване місто та князівство своєму синові, який заснував рід Трубецьких. Це було у 14 сторіччі.
  • Петро Трубецький, який влаштував виноробню, жив у 19 сторіччі і був власником двох сіл на Херсонщині: у Козацькому жив у маєтку, у Веселому – вирощував виноград і виготовляв вино. Петро Трубецький плекав лозу, привозив з-за кордону культові й до сьогодні сорти: піно-фран, піно-грі, совіньйон, каберне, рислінг. У 1900 році на всесвітній виставці в Парижі рислінг Трубецького отримав Гран-прі. Але окрім вина, він мав ще один гріх – розбивав дівочі серця. Біля його маєтку є каскад водоспадів. За легендою, вода у них – сльози жінок, скривджених князем. І правда у цій легенді точно є, бо помер Петро Миколайович від того, що його застрелив племінник, який запідозрив дядю у залицяннях до своєї дружини. 

Як дістатися?

Сідайте на літак МАУ, який запустив рейси з Києва, і за годину ви в Херсоні.

Ще година по трасі - і на виноробні. Єдина біда – бронювати номери в готелі при господарстві потрібно заздалегідь, бо на них великий попит. Але можна викрутитися, оселившись у Херсоні на березі Дніпра і записатись на екскурсію.

Скупатися у водоспаді посеред степу

Водоспади зі дівочих сліз, яким розбив серце Трубецький, не прості. Вони незвичайне природне явище для гладенького піщаного степу. Вода у них холодна та чиста, і як запевняють місцеві, її можна пити (але ми не радимо 😀).

Ті, хто вірить у легенди, можуть стати під струмочки та скупатися, щоб мати велике щастя: заспокоює нерви, дарує любов, відлякує хвороби. 

Коли доїдете до водоспаду, то не думайте, що він там один. Якщо підете вздовж каскаду, то побачите мінімум п'ять.

Камінці на них, мов сходи: легко піднятися, щоби зробити світлини та промокнути на щастя. 

Де розташовані?

Шукайте село Казацьке і питайте "Край тисячі джерел". Водоспади під стінами маєтку Трубецького. Дві години затишку і прохолоди у спекотне літо гарантовані. 

Сфотографуватися на фоні старовинної вежі

Цього літа фотографії з Пізанською вежею навряд чи з'являться у будь-кого з українців. Але їх стовідсотково можна замінити на світлини з Вітовтовою вежею.

Обидві родом з 14 сторіччя, мають багату історію і під правильним кутом об'єктива, Вітовтова теж буде з нахилом. 

Споруда - єдина башта, що лишилася нам у спадок від Литовського князівства, але разом з тим вона є однією з найнедослідженіших, бідкаються історики. Навіть немає єдиної думки, коли її збудували і для чого.

За найрозповсюдженою версією, башта з'явилася, коли Дніпром пролягав кордон між князівством Литовським і Кримським ханством. Вона була частиною "митниці", з якою спостерігали за островом Тавань, що нині на дні Каховського водосховища.

Досі тут не було проведено розкопок, хоча археологи мріють про це. Вони припускають, що біля вежі можна знайти сліди фортеці. 

За часів Січі на Таваньській переправі і, мабуть, що й біля Вітовтової вежі, козаки чатували на татар, які верталися зі степу до Ханства. Пам'ятаєте історію про Роксолану, так це з того репертуару. 

Потім башту покинули, а у 19 сторіччі Петро Трубецький зробив з неї водонапірну вежу для поливу виноградників. За радянських часів тут зникли, за даними дослідників, рови, підземні ходи та мури. 

Коли приїдете фотографуватися, то обов'язково зайдіть усередину. Подивіться на небо через 14-метрові стіни. А потім прогуляйтесь навколо башти. Для міського мешканця знайдеться фруктовий рай: шовковиця, абрикоси й яблука. 

Де шукати?

Між селами Казацьке та Веселе. Час розваги – двох годин вистачить з головою.

#мандруйукраїною

Стаття підготовлена у рамках проєкту  #мандруйукраїною, який ініційовано президентом Володимиром Зеленським за підтримки авіакомпанії МАУ та Херсонської обласної держадміністрації. 

🌞🌞🌞

У тексті використані фотографії Михайла Марківа, Юлії Мамойленко і Ганни Мамонової, відео - Василь Келеберда, Сергій Ларіонов, анімація - Таша Шварц.

Ганна Мамонова
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту