Христина Соловій про зміни у собі: "Галицька цнотливість не була маскою. Сексуальність - ще одна грань"

Співачка розповіла, чи планує знову записувати лемківські пісні, як зараз складаються її відносини з наставником Святославом Вакарчуком та чому вирішила записати колискову для одного маленького хлопчика, якого вже, на жаль, немає з нами.

З Христиною ми зустрічаємося одразу по її поверненню з нетривалих американських канікул. Вона запізнюється на кілька хвилин - ще не встигла перелаштуватися на київський час. З перших хвилин розмови зрозуміло: природня чуйність у цій дівчині поєднується зі сталевим характером. 

Зараз співачка готується до мінітуру Україною. Артистка припинила співпрацю із саунд-продюсером Океану Ельзи Мілошем Єлічем і працює над новим музичним матеріалом з новою командою. З цього і починаємо розмову. 

"Мій погляд на лемківську пісню завжди був більш меланхолійним"

- Христино, ваш перший альбом переважно складається з лемківських пісень, другий - з авторських. Чи плануєте знову записувати народні? 

- Я увірвалась на українську сцену з лемківськими піснями, маючи мрію дати їм нового дихання та нового життя. І зробила це. Згодом моя творчість розвинулася і вилилася в авторські пісні. Як показує практика, жодна лемківська пісня не звучить на радіо. 

- Навіть ваші? 

- Хіба якісь маленькі радіостанції їх беруть. Звісно, для мене це не показник. За найменшої нагоди буду старатися записати ще одну лемківську пісню, а потім, можливо, й альбом. 

Якщо я нічого не випускаю - це не означає, що не збираю їх. Вони нікуди не поділися з мого життя. Просто я хотіла б аранжувати їх не так, як у першому альбомі

Це все ж таки здебільшого була робота Святослава (Вакарчука) та Мілоша (Єліча) як саунд-продюсерів. У мене завжди був більш меланхолійний погляд на лемківські пісні (сміється). Але хіба ж не в цьому полягає творчість? Щоби пропустити все через себе. Це моє бачення і моє відчуття. 

Час від часу я щось згадую, переслуховую, експериментую зі звучанням. Можливо, буде якийсь спеціальний концерт, але поки що немає єдиної концепції. 

"Святослав Вакарчук відразу зрозумів, що я міцний горішок"

- Після "Голосу країни" ви співпрацювали з командою Океану Ельзи. Наскільки ви автономні у своїй творчості зараз?

- Шістдесят п'ять відсотків альбому "Любий друг" ми зробили у співпраці з Мілошем. Але весь цей час наші погляди розходилися - і врешті-решт це дійшло до якоїсь критичної точки. Я вперше змінила склад музикантів. Не хочу робити гучних заяв, що працюватиму з ними все життя.

Все ж таки я - сольний артист, тому умови диктує творчість та її рух, а не люди, яких люблю і з якими хотіла б проводити більше часу. Але я знайшла своїх однодумців на цьому етапі.

Зараз мій саунд-продюсер - це Павло Литвиненко. Разом ми завершили роботу над другим альбомом і працюємо над третім. Це було дуже несподівано для мене, бо у Паші велика зайнятість у гурті Бумбокс. З'ясувалося, це він зробив багато аранжувань на мої улюблені пісні з альбому "Таємний код". Це "Ангели" та "Побачимося". Але мої нові пісні точно не будуть схожі на Бумбокс (сміється). Ми шукаємо своє звучання, деякі треки вже готові. Не стану обіцяти, але, сподіваюся, реліз вийде до кінця року. 

- Чи залишається Святослав Вакарчук вашим творчим наставником?

- Він швидше мій ментор. Його роль продюсера, яка була в першому альбомі, стала більш інвесторською. Він може висловити думку з приводу вже готового аранжування. І мені вона дуже важлива. Але натисків з його боку чи агресивних порад - такого ніколи не було. Він сам пройшов цей шлях і вчився всього сам у себе. Таку можливість дає і мені. Що може бути цінніше? 

- Святослав і сам така людина, що не дасть свою думку комусь нав'язувати. 

- На тому ґрунті ми й уклали співпрацю. Відразу було зрозуміло, що я міцний горішок. Пам'ятаю, на першій зустрічі він мені сказав: "Ти готова, щоб музика в тебе була на першому місці? Не сім'я, не стосунки, а саме музика й твоя кар'єра". Я не відповіла нічого (робить паузу), але ми почали працювати разом. 

Для мене досі загадка, який вибір я би зробила, якби він переді мною постав. Я розумію: все змінюється, але музика як червона нитка проходить крізь все моє життя. Я ніколи не планувала нею займатися професійно чи серйозно, але в найгірші та в найщасливіші миті свого життя я музикувала. Буду цим займатися професійно чи ні - ніяк не змінює того факту, що вона завжди буде присутня.

- Ще одне питання, яке дуже хвилює ваших прихильників - ваша сексуальність. У перших відео ви були такою скромною дівчиною, тому ваш новий жіночніший та відвертіший образ досі дивує прихильників. 

- Сексуальність - дуже важливий прояв кожної людини. У мене вона були присутня завжди. Не вважаю, що зараз ретранслюю її надміру. Просто коли співала лемківські пісні - це було недоречно. Але це не означає, що я не була такою. Просто зараз намагаюся показати більшу частину своїх граней, але точно не приміряю те, що мені чуже. 

- Чи виникали непорозуміння через те, що люди досі сприймають вас, як юну та дуже ніжну дівчину з ваших перших кліпів?

- Моя команда і коло спілкування дуже б здивувалися, що існує думка, ніби я можу бути м'якою. Я далеко не м’яка. І це буває проблемою для людей, з якими спілкуюся та працюю. Те, що я взяла на себе більше обов'язків та відповідальності, тільки дає мені привід бути різкою і певною мірою категоричною. Можливо, я не всім подобаюсь через це. Але це мій вибір. 

Якщо я намагатимуся всім догоджати або підпадати під образ, який від мене очікують - буде ще гірше. Просто тоді так все збіглося. Був альбом лемківських пісень. І вся це галицька святість, цнотливість мені теж не чужа. Це не маска, яку я на себе надягла, а потім скинула. 

У своїй творчості я весь час намагаюся дивитися ширше, бачити різні палітри кольорів, різні рису характеру, різні емоції. Це важливо. В цьому все життя та його різноманіття.  

- Є якісь стереотипи стосовно жінок, які зачіпають вас особисто? 

- Я не вважаю себе великою феміністкою, хоча деякі ідеї мені близькі. Зачіпає те, про що ми вже говорили: іноді мене не сприймають всерйоз. У мене ж такий високий голосочок, я ж така маленька, ніжна та мила дівчинка. Коли починаю казати, чого хочу - у людей виникає певний когнітивний дисонанс: "Ого. Така маленька й така зубаста". Але я завжди такою була і навчилася з цим жити. Іноді просто усміхаюся, коли бачу здивовані обличчя та читаю на них ці думки.

- Зазвичай ви уникаєте якихось гучних політичних та суспільних заяв, але є одна тема…

- Не можу сказати, що я чогось уникаю. Якщо ти живеш у цій країні, мусиш орієнтуватися в найважливіших питаннях, але публічно робити аналіз, давати оцінки та бути експертом, по-моєму, занадто. Маю на увазі не тільки себе, а й багатьох артистів. 

- … тим не менш ви публічно підтримуєте рух за права тварин. Чому саме ця тема? 

- Насправді, я дуже мало уваги приділяю цій темі. Набагато більше робить Сашко Тодорчук (засновник гуманістичного руху UAnimals. - Авт.). Я можу тільки підтримати її інформаційно, надихнути людей своїм прикладом або просто побачити в стрічці Фейсбуку, що сталося лихо з кошеням чи собакою, і тихо надіслати гроші на картку. 

- Коли у вас з'явився інтерес до цього руху? 

- Він завжди був. Пам'ятаю тільки момент, коли перестала їсти чотирилапих. У нас є родинний будинок, куди ми досі часто приїжджаємо. У підлітковому віці побачила, як бика заводили на забій. Фактично він плакав. Після цього я певний час утримувалася навіть від птиць. Зараз їм курочку, інколи індичку. 

- Ваш кіт теж з притулку?

- Так. Усі беруть кошенят і виховують їх за своїми критеріями. Мені хотілося взяти саме дорослу тварину зі сформованим характером - полюбити її, і щоб вона полюбила мене. Так і сталося. Тепер це просто кіт моєї мрії (усміхається). 

- Є ще одна непроста тема, яку ви зачепили публічно. Ви записали "Колискову" для Кирила - хлопчика, якого випадково застрелили нетверезі патрульні... 

- Це речі, які не мають відбуватися в країні, де я живу. Я не можу знайти й покарати винних, але стежу за ситуацією і як артист реагую піснею. Це був крик не про допомогу, а про те, щоби привернути увагу. Я відчула, що цю тему почали забувати, але навряд на це наважилася, якби мене не підтримав Сашко Тодорчук. Не можу сказати, що моя "Колискова" вплинула на велику кількість людей, але я нічого й не очікувала. Бачила, що написала бабця Кирила зі словами вдячності про те, що його пам'ятають. Виявляється, це також важливо… У вас є діти?

- Є. 

- І чому таке має відбуватися? І чому ми маємо мовчати? 

(На цьому моменті ми на пару хвилин призупиняємо інтерв’ю. У Христини на очах сльози).

"Інтерес до "Лоліти" пов’язаний з дитячими спогадами"

- Ваш улюблений роман - це "Лоліта" Набокова. Мотив стосунків дорослого чоловіка та зовсім юної дівчини досить часто зустрічається у ваших відео. Чому вас так зачепила ця тема? 

- Я побачила фільм "Лоліта", коли мені вперше дозволили переночувати в подруги. Це була така таємнича атмосфера. Ми перемикали канали й потрапили на початок фільму. Можливо, цей інтерес пов'язаний з якимись моїми дитячими спогадами. Пам'ятаю, того вечора я подорослішала. 

І так, я постійно звертаюся до книжок у своїй творчості й багатьох інтерв'ю. Люди, які не читали роман, витягують з нього якусь порнографію, якої там і близько немає. Я це називаю масбезкультурними цінностями.  

- Ще один мотив, який часто зустрічається у ваших кліпах -  вінтаж і ретро. Любите барахолки? 

- Я завжди цим цікавилася. В університетські роки завжди ходила по книжки та в дуже дивному вбранні - корсети, блузки із жабо, мереживом і манжетами. Дуже хотіла бути схожою на Марко Вовчок або Жорж Санд - якусь сильну жінку зі світової літератури. І всі перехожі на мене озиралися.

- А зараз ходите по барахолках?

- Зараз взагалі не маю часу, щоб вибрати необхідний одяг для життя. На щастя, у мене є стиліст. Іноді те, що не підходить на виступи, просто залишаю собі. 

Я щойно повернулася із США та зрозуміла, що взагалі розучилася шопитися, тому одягу не привезла. По-перше, мені дуже складно з розмірами. А там XXS - це як наш М. А розмір взуття у мене -  34. Мені часом кажуть: "Христино, навіщо тобі таке масивне взуття? Ти ж така тендітна дівчинка". Якщо це не чоботи, які тримаються зверху за рахунок шнурівки - можу його просто загубити (усміхається). 

- Подорож до США - це теж якась давня мрія, як Франція? 

- Ні, це було запрошення на 125-ту річницю української діаспори в Нью-Джерсі. Мені вдалося поєднати це з візитом до подруги дитинства, яка вже більше 10 років живе в Чикаго. І нарешті познайомитися з Нью-Йорком - тепер я просто закохана в це місто.

- Що найбільше вразило?

 - Мабуть, відчуття свободи всюди. Тут усі можуть бути самими собою. Звуки машин, парових труб – атмосфера, як у кіно. Пам'ятаєте серіал "Секс і місто"? Це якраз той самий Нью-Йорк. 

Сподіваюся, я тут не востаннє. Я побачила тільки шматочок Централ-парку. Також вдалося побувати в Українському інституті на джазовому вечорі. Дуже проймає, що в такому багатокультурному місті, фактично в його центрі, є щось українське. І це не просто музей. Там проводяться концерти, збирається публіка та відбувається життя з українським ароматом. 

- Нью-Йорк надихнув вас на нові пісні?

- (загадково усміхається) Так, у мене з'явилося багато нотаток у диктофоні. 

Фото надані прес-службою співачки.

Відео із сторінки Facebook Христина Соловій

Ольга Ліцкевич
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту