Фото: Peter Hove Olesen

Християнія – раЙстаманія: прогулянка найстрьомнішим районом Копенгагена

Розповідь про те, як я провів альтернативний відпочинок в одному з найцікавіших місць датської столиці: відвідав унікальну "державу в державі", шмальнув і сповна насолодився місцевою культурою. Це вам не Амстердам прилизаних растаманів і любителів легких грибів. Християнія - виплодок марихуанної брутальності.

Еклектика та милі бомжі

Спочатку все було по-туристичному мило, зворушливо та симпатично...😍

Щоб дістатися потрібного району, я з друзями, вийшовши з вокзалу, кілька кілометрів гуляв Копенгагеном. Різнокольорові будинки - виразні, як з листівок. А поруч - будови із сірого каміння, холодні та могутні. По сусідству зі столітніми фасадами стоять молодші брати зі скла й металу. І ця архітектурна еклектика зовсім не видається кітчем, а навпаки захоплює - як невимушено та природно у скандинавів виходить тішити око.

Я так замилувався на всі боки, що мало не спіткнувся об бомжа під стінами одного з численних музеїв🤦‍♂️. Він подивився на мене з нахабством юриста, який виграв безперспективний процес, і заявив ламаною англійською:

- Агов, дай грошей! Мене немає де спати!

Я кинув йому датські копійки, що були в кишені, а про себе усміхнувся - приїхавши в місто, відверто кажучи, щоб накуритися донесхочу, я був приємно здивований не тільки архітектурою, а й культурою спілкування безхатченків у Копенгагені. Але... Ми ж приїхали сюди по інше!😎

"Країна чудес"

Не доходячи кварталу до обшарпаних будинків Християнії, розташована церква зі шпилем, що закручується в небо. Вже там запах марихуани був таким сильним, що я, грішним ділом, подумав: "О, боги! І священики пустилися на всі заставки!"😇

Але ж ні. З-за рогу один за іншим вирулювали димлячі косяки, майже допиті пляшки з пивом, поруч з ними котилися велосипеди... А музика та звуки з усього світу зливалися воєдино в дивний хор, супроводжуючи нас. І це ми ще не курили!

Прискоривши крок, ми через пару хвилин переходили дорогу до кутового входу в Християнію. Через роздовбану, розмальовану арку люди, не поспішаючи, входили в "країну чудес".👀

Фото: Єгор Бахарєв
Фото: Єгор Бахарєв

Розкішне місто з королівськими парками та старовинними будівлями тут швидко забулося - в повітрі віяло не тільки травичкою, а й сечею, сміттям, потім і алкоголем - смерділо в кращих традиціях київських під'їздів зі зламаними кодовими замками.😫

Цьому різкому контрасту позаздрив би будь-який художник: групи будинків, схожі на гетто, стояли поруч з оздобленими дачами з доглянутими садами; за бородатими чолов'ягами з надмірним рівнем тестостерону йшли огрядні бізнесмени, а за ними - школярки зі своїми неповнолітніми коханцями.

Фото: Єгор Бахарєв
Фото: Єгор Бахарєв
Фото: Єгор Бахарєв

Косячки та печеньки

Християнія - це не просто "держава в державі", а ще й "район у районі".

Коли ми підійшли до чергової огорожі, обклеєної оповіщенням "фото заборонено", біля проходу юрмилися десятки людей з напруженими обличчями - далі була та сама Християнія, про яку я чув: земля, де відкрито продають наркотики і не знайти "мусора" (в сенсі, з поліцією дефіцит, а от сміття там аж за край).

У Християнії діють свої правила і свій спосіб життя, головним принципом якого є "не напружувати ближнього свого". А туристи, які безустанку фотографуються - оце напряг для продавців наркотиків з місцевої "комуни", яка живе за такими правилами вже багато років.

Фото: Єгор Бахарєв

Територія району - це кілька невисоких будинків, одна піша вулиця, невелика сцена та озеро, навколо якого ходять обкурені туристи. Вулицею. Ліворуч та праворуч, стоять люди в чорних масках за високими тумбами, заповненими травою, косяками різних розмірів, мафінами, тістечками і печеньками, і навіть маслом, вочевидь не для випікання пирога за бабусиним рецептом.

Фото: Єгор Бахарєв

Учотирьох ми постояли посеред цієї невеликої вулиці, намагаючись збагнути, скільки і чого нам взяти, і боязко підійшли до одного зі "стендів". Нам вистачило б і одного косяка (комусь узагалі досить однієї затяжки), але жадібність і понти змусили купити дві величезні, 10-сантиметрові, сигарети!🚬

Узявши ще й місцевого пива, ми сіли за стіл на майданчику біля сцени, намагаючись відволіктися від думок про те, якими будуть наші наступні кілька годин.

Фото: Єгор Бахарєв

Вічність тиші

Взявшись "за справу", за півгодини ми відчули, що обкурилися в мотлох! 😵🥴Ще й у такий, що всі різко замовкли: так і сиділи "цілу вічність" у тиші, кліпаючи очима, потихеньку сьорбаючи тепле пиво.

Може, комусь було просто соромно, але я, зізнаюся, фізично не міг рухати язиком - він або прилипнув до піднебіння, або налився свинцем, або всередині нього виросла кістка. А щойно з'явилося відчуття, що ми потихеньку отямлюємося і в голові вже не все так сумбурно, як Юхан підкурив другий косяк...🤦‍♂️

Фото: Єгор Бахарєв

Якщо у когось є поради, як розмовляти, коли стулив ти зуби, немов бульдог, а в горлі - Сахара, чекаю відгуків у коментарях.😉

Минуло кілька годин муки й боротьби зі збільшенням думок у голові, скелетами з минулого і вигаданими сценаріями розвитку подій перед тим, як народилося перше слово.

"Піца?"

Саме це слово було першим. Може, воно й не так вражає, як хотілося б, але по-своєму прекрасне - всім хотілося їсти, пити та й взагалі згадати, як працює опорно-руховий апарат. За це я ніколи не забуду Юхана і не вибачу йому ідеї про розкурку другого косяка.

З другої або третьої спроби ми всі підвелися і навіть пішли. Пересувалися хитко, погано, тихо... До того ж ще ніхто не знав, де розташована піцерія. Тому, вальсуючи п'єсу "загублені в тумані", ми спочатку намотали кілька кіл уздовж озера, заплуталися в трьох будівлях Християнії, доки не вийшли на якусь вуличку.

Уже було темно, ми невпевнено йшли в незрозумілому напрямку. Але удача супроводжує сміливих - через кілька метрів ми побачили тьмяну вивіску "Піцерія"!

Епілог. Повернення

Набивши черево сирною смакотою, яка здавалася нам творінням найкращих піцайоло Копенгагена, я відчув себе наново народженим: мої рухи не були уповільненими, мова лилася, як я цього хотів, думки вибралися з туману...

Усі дружно вирішили повертатися в Християнію. Коли ми прийшли, ніч уже дожовувала вечір. Район мав зовсім інакший вигляд: не працювали прожектори, лише де-не-де у вікнах горіло світло, навколо не було ні душі...

Ми знову йшли в абсолютній тиші. І ще в темряві. Ні стойок з продавцями, ні обкурених бізнесменів, тільки деінде з гетто-будівель вивалювалися п'яні тіла.

В одному з барів молодий бармен, щоби вселити якусь довіру, стисло все пояснив:

- Братанчики, тут кілька годин тому була облава, тому й немає нікого.

"Облава? Кілька годин тому?" - подумав я. Мій годинник показував другу годину ночі. А отже, ми їли піцу... чотири години!

- Чотири пива, будь ласка. І скажи, тут зараз можна ще купити траву? - я спробував свого щастя.

- Бачиш, у кутку сидить чорний дідуган? До нього йди. Тільки він сліпий, дай-но знак, як підійдеш...

Коли я підсів до дідуся на ослін, він продовжував вдивлятися в одну точку.

- Чого тобі, синку? - запитав він.

І я навіть не здивувався, звідки він знає мою стать і те, що я молодий.

З усієї цієї пригоди я виніс наступне: 

Нічого нормального в Християнії немає - тут саме дивина і є нормою.

Довідка "Йоду"

Християнія – "земля вільних від забобонів людей" на території Копенгагена. Незалежне "місто" засноване в 1976 році анархістом Якобом Лудвігсеном. У Християнії на постійній основі проживає близько тисячі жителів, а подивитися на результат сплеску анархії приїжджають численні туристи. У жителів Християнії є свої закони, зокрема заборона на автомобілі, злодійство, зброю та важкі наркотики.

Єгор Бахарєв
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту