Хто такий українець Іван Дем'янюк, про якого Netflix зняв серіал

4 листопада на екрани виходить перша серія документального фільму "Диявол по сусідству" про уродженця Вінницької області. "Йод" розповідає, ким він був.

У тому, що про вихідця з України Івана Дем'янюка рано чи пізно знімуть фільм, жодних сумнівів не було. На нього полювали спецслужби п'ятьох держав - СРСР, США, Ізраїлю, Німеччини та Іспанії. Його звинуватили в причетності до масових вбивств 28 тисяч осіб. Судові засідання у його справі відбувались у театрі, куди на нього прийшло подивитися сумарно 800 тисяч глядачів. Його засудили до повішення, але повісити не встигли. Виправдали та знову судили. Але зрештою він помер на волі, не доживши менше місяця до свого 92-річчя. Тут і вигадувати нічого не треба: все життя - як голлівудський сценарій. І першим за нього взявся визнаний майстер світового серіаліті Netflix. Що потрібно знати про Дем'янюка перед переглядом фільму - "Йод" пояснює теж по-серіальному, в семи епізодах.

Епізод 1. Достовірний

Те, що відомо точно і, на відміну від інших фактів біографії цієї людини, ніколи не оскаржувалося: Іван Миколайович Дем'янюк народився 3 квітня 1920 року в селі Дубові Махаринці, зараз це Козятинський район Вінницької області. Виходець з бідної селянської родини пережив Голодомор, закінчив чотири класи місцевої школи та до початку Другої світової працював трактористом.

У 1940-му призваний до лав Радянської армії. Був поранений у битві в Криму, під Керчю, в травні 1942-го року потрапив до німецького полону. А далі - білі плями, що охоплюють 1942-1945-й роки, за які йому довелося відповідати всю решту свого довгого життя.

Епізод 2. Віримо на слово

Сам Дем'янюк завжди запевняв, що нічого не зрозумілого та прихованого в його біографії немає. За словами Івана, його як військовополоненого утримували спочатку в таборі в Рівному, потім - в польському Хелмі, а після - австрійському Граці. Дем'янюк стверджував, що в лютому 1945-го, коли в табір приїхали вербувальники генерала Власова, він вступив в Російську визвольну армію (заявляла про боротьбу з більшовизмом у союзі з Німеччиною).

Саме це він розповів, коли одразу по завершенні війни з'явився в табір для переміщених осіб у баварському місті Ландсхут, що знаходилося в американській окупаційній зоні. Там українець заявив про своє бажання іммігрувати в США. Американці Дем'янюку повірили та призначили матеріальну допомогу як жертві нацистського режиму, доки він чекав дозволу на в'їзд в США.

За цей час (чекати довелося 7 років) Дем'янюк встиг одружитися з жінкою на ім'я Віра, з якою познайомився в таборі для біженців. Невдовзі у них народилася дочка, і в Штати, в 1953-му році, вони перебралися вже втрьох.

Епізод 3. Садист із концтабору Іван Грозний

Дем'янюки осіли в передмісті Клівленда, в 1958-му Іван став американським громадянином, при отриманні паспорта США ім'я змінив на Джон. Працював механіком на автозаводі "Форд", виховував уже трьох дітей (в Америці народилися друга дочка та син). Словом, жив тихим і скромним життям.

Але все ж якимось чином привернув увагу влади. За однією з версії, неофіційною, Іван-Джон потрапив на гачок ОСІ (Управління спеціальних розслідувань США) через контакти з українськими націоналістичними організаціями. Хоча самі представники української діаспори згадували, що Дем'янюк на зустрічах із земляками максимум співав народних українських пісень, жодного криміналу.

За офіційною ж версією, в 1975-му році в розпорядженні американської влади опинився список американських громадян, які при переїзді в США приховали свою співпрацю з нацистами. Список складали за матеріалами радянських архівів. З одного з них випливало, що Іван Дем'янюк - це гіві, так званий добровільний помічник вермахту, який був охоронцем у двох таборах смерті - Собіборі та Флоссенбурзі.

Ніяких юридичних механізмів покарання в США для таких осіб немає. Максимум що загрожувало Дем'янюку - позбавлення громадянства та депортація за брехню. Але інформацію в будь-якому разі слід було перевірити.

Тому фото Дем'янюка разом зі знімками випадкових людей демонстрували можливим свідкам - тим, хто вижив у концтаборах. І тут почалося найцікавіше - від знімка Дем'янюка п'ятеро людей шарахалися, як від вогню. Говорили, що він - жорстокий садист і вбивця на прізвисько Іван Грозний з табору Треблінка (зверніть увагу - це важливо, не із Собібора та Флоссенбурга, як вважалося спочатку).

Іван Грозний, завербований нацистами українець, обслуговував дизельний мотор, який подавав газ у камери для удушення ув'язнених. Перед тим, як відправити жертв у газову камеру на вірну смерть, садист їх катував - колов багнетом, бив, ламав кінцівки, відрізав вуха, носи, груди...

У той же час у справі з'явився перший і єдиний за весь час розслідувань і судів речовий доказ - есесівське посвідчення на ім'я Івана Дем'янюка, яке він отримав як курсант навчального табору для майбутніх охоронців концтаборів. Запам'ятайте цю картку. До неї невдовзі виникне чимало запитань.

Посвідчення СС, видане на ім'я ймовірного нацистського злочинця Івана Дем'янюка. Фото: holocaustresearchproject.org
Фото: holocaustresearchproject.org

А поки Дем'янюка, попри багаторічну судову тяганину, в 1986-му році позбавили американського громадянства й екстрадували до Ізраїлю, з яким щільно співпрацювало ОСІ.

28 лютого 1986 року Дем'янюк був екстрадований із США до Ізраїлю. Відео: АР

Епізод 4. Шибениця

Процес над імовірним Іваном Грозним в Ізраїлі перетворився на шоу. Жоден суд не міг вмістити охочих подивитися на Дем'янюка, тому судові засідання відбувались у театрі. За найскромнішими неофіційними підрахунками за 15 місяців, поки тривали слухання, на українця прийшли подивитися 800 тисяч людей! Кажуть, дітей подивитися на "есесівця" привозили цілими колонами автобусів.

Справа у ізраїльських прокурорів клеїлася погано. Свідки, яких ставало дедалі більше (їх знаходили по оголошенню в газеті), впізнавали в Дем'янюку і охоронця із Собібора, і жорстокого садиста з Треблінки. Виходило, що він працював на нацистів одночасно в двох місцях, розташованих за 300 км одне від одного.

Іван Дем'янюк в ізраїльському суді. Фото: Israel Government Press Office (wikipedia.org)

Були і проблеми з єдиним доказом звинувачення - есесівським посвідченням. Захист заявив, що це - радянський "вброс" проти втікача із Союзу, фальшивка. Але запрошені до суду експерти офіційно заявили під присягою, що це - оригінал. Уже багатьма роками пізніше, німецькі ЗМІ повідомляли, що незалежна експертиза, яку проводили в Німеччині, встановила: документ - несправжній. Фото Дем'янюка нібито переклеєне на картку з іншого документа, відбитки печаток не збігаються.

Судове засідання у справі Івана Дем'янюка в Єрусалимі, 23 лютого 1987 року. Фото: Flickr - Government Press Office (wikipedia.org)
Але в 1988 році вердикт ізраїльського правосуддя був однозначним: Іван Дем'янюк = Іван Грозний - на шибеницю його.

Епізод 5. Рятівний розпад СРСР

Шибеницю для Дем'янюка спорудили оперативно, а його самого чекати страти відправили в одиночну камеру. От тільки сидіти там Івану-Джону довелося довгих 6 років. Захист подав апеляцію, розгляд якої затягувався. Тим часом розпався СРСР, світу відкрилися документи радянських архівів, і стало очевидно, що справу Івана Грозного треба розслідувати ретельніше. Це Дем'янюка і врятувало.

З архівних документів випливало, що, по-перше, в Треблінці Дем'янюка ніколи не було. А, по-друге, справжнє ім'я садиста з концтабору Івана Грозного - Іван Марченко. Навіть опис мучителя-наглядача свідками не збігався з даними Дем'янюка: Марченко був значно вищим і старшим більш ніж на 10 років. З'ясувалося також, що на Марченка давно полював КДБ, але слід його загубився ще в 1943-му - чи то в Югославії, то чи в Італії.

Гучна справа розвалилася зі страшним гуркотом. У 1993-му Верховний суд Ізраїлю рішенням, яке зайняло 403 сторінки, виправдав Івана Дем'янюка.

Епізод 6. Тільки не в Україну

Та якщо ви думаєте, що на цьому судова епопея навколо Дем'янюка закінчилася, то поспішаємо розчарувати. Вона не закінчиться вже до самої смерті Івана. Повернувшись у США, судитися почав уже сам Дем'янюк - проти Штатів. І таки домігся свого: позбавлення його громадянства – незаконне. У 1998-му він знову став американським громадянином.

Влада США в свою чергу почала новий процес проти Дем'янюка - тепер без згадки Івана Грозного, але підстава та ж - мовляв, приховав при переїзді до США співпрацю з нацистами. У результаті, в 2002-му, суд знову позбавив громадянства Івана-Джона та ухвалив депортувати його "в одну з країн походження": Німеччину, Польщу чи Україну. В Україну відмовився їхати сам Дем'янюк, заявивши, що там йому загрожують тортури.

А тим часом до дідуся проявила інтерес німецька прокуратура. І, за її запитом, у 2009-му, коли Дем'янюку було вже 89, його депортували в Мюнхен.

Епізод 7. Заключний

Суд у Німеччині тривав до 2011 року. Жодного нового доказу проти Дем'янюка за цей час не знайшли. Тому німці, як раніше ізраїльтяни, крутили й вертіли в різних ракурсах посвідчення СС на ім'я Дем'янюка. Зрештою, знову вирішили, що це - оригінал.

Дем'янюка засудили до тюремного ув'язнення терміном п'ять років, вважаючи доведеним факт, що він служив охоронцем у Собіборі. Суд назвав його "частиною нацистського апарату", за час роботи якого в концтаборі було знищено близько 28 тисяч людей. 

По суті, вперше в сучасній історії Німеччини людину судили не за конкретні злочини проти конкретних ув'язнених у концтаборі, а за сам факт (можливої) роботи там.

До розгляду апеляції, зважаючи на похилий вік і стан здоров'я, Дем'янюка випустили з в'язниці й розмістили в будинку для літніх людей у баварському курортному містечку Бад-Файльнбах. Там 91-річний українець і помер 17 березня 2012 року.

Родині довелося відвойовувати право поховати його в США, оскільки проти виступали єврейські організації, які стверджували, що могила стане центром неонацизму. Щоб уникнути можливих конфліктів, точне місце поховання засекретили.

Що сказав Дем'янюк на суді

Усі три десятиліття розглядів і судів, Іван Дем'янюк заперечував будь-яку свою провину та сам факт співпраці з нацистами. А на одному з останніх засідань суду у Німеччині заявив:

"Я пережив жорстокість Сталіна та нацистської Німеччини, як і несправедливий смертний вирок Ізраїлю та ЗСА. Я пережив неймовірні сталінські страхіття і смерть Голодомором, в нацистських таборах смерть з голоду і людоїдства, а в ізраїльській тюрмі - шибеницьку смерть. Теперішний суд - це тільки остаточне виконання цих несправедливих та страшних смертних вироків. Не залишилось мені іншого способу показати світові, якою пародією виявився цей суд".

Постер серіалу про українця Івана Дем'янюка – "Диявол по сусідству" від Netflix
Юлія Мамойленко
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Gennadiy Sakharov
"З'ясувалося також, що на Марченка давно полював КДБ, але слід його загубився ще в 1943-му - чи то в Югославії, то чи в Італії". Не загубився. Існує розшукова справа на Марченка. У цій справі два записи. Перший від 1956 р. " Контакт установлений в Трієсті", другий від 1957 р. "Контакт утрачений". Того ж 1957 року до рідного села Марченка Сергіївки приїхала група співробітників КДБ. Були вилучені всі фото, листи, всі згадки про Івана Марченка а його сім'ї, в якій були дружина Катерина і дві доньки, була призначена пенсія як родині загиблого на війні. Вочевидь, радянська розвідка задіяла Марченка в якійсь операції, у якій він загинув. Свідки, котрі особисто знали Івана Грозного, заявили що ніколи не бачили людину з фото Дем'янюка. Свідок Ніна Шиєнко мені особисто сказала щодо фото Марченка, чке мені передала його донька Катерина що на фото Іван Грозний.а
5 лист 2019 р., 21:15
Ви
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту