Фото Олега Терещенка

Художник-постановник проекту Eva.stories: Хотів би екранізувати для інстаграму історію про Голодомор

Інтерв'ю з Володимиром Черемісом, який працював над веб-серіалом, що сколихнув світ несподіваним способом розповідати історію Голокосту.

Минув місяць, як ми побачили інстаграм Єви Гейман, яка загинула у газовій камері Аушвіца у 1944 році. Її акаунт – це 70 серій веб-серіалу @Eva.stories про життя 13-річної єврейської дівчини та її родини.

Роль Єви зіграла британська актриса Міa Квини.

Єва жила в Угорщині, мріяла стати журналістом, вела щоденник. На його основі й зняли серіал. У перші ж дні на "акаунт Єви" підписалися мільйон людей. Зараз ця цифра сягнула майже двох мільйонів.

Інтерес поясняють форматом. Фільм виконаний за всіма канонами ведення інстаграму: теги, стікери, геолокація, опитування. А все що знято так  реалістично, що кінотворці заговорили про відкриття нового розділу документалістики.

Проект створений ізраїльським мультимільйонером Маті Кохаві та його дочкою Майєю. До роботи були залучені 400 людей, частина з яких – українці. Фільмування проходило у Львові.

Авторка "Йоду" і режисерка Ольга Гдуля зв'язалася з художником-постановником проекту Володимиром Черемісом і поговорила про те, як відбувалося знімання та чи можна розповідати таким чином українську історію. 

Фото Олега Терещенка

"Потрібна диктатура інтелігенції"

- Вова, наразі інтерес до "Єви" трішки знизився, можливо автори випустять повноекранну версію, щоби знов привернути увагу до історії?

- Я так не думаю. Основна ідея в тому, що це художній фільм, розбитий на "серії" для stories в Інстаграм. Цю платформу обрали саме для того, щоб створити відчуття реальності подій. Ти сама знаєш, як сучасна молодь все сприймає.

Хоча вже начитався критики, що, буцімто, неетично знімати про таку тему для stories. Ми показали трагедію так, якою вона була насправді. Фільм вийшов чудовий. І він націлений саме на молодь, яка нічого не знає про Голокост. Цікаво вийшло – спочатку зняли "Єву", а потім вийшов документальний фільм "Колима" Юри Дудя. Зазвичай, я не дивлюся те, що створює хайп. Але цього разу вирішив подивитися. І в нього там історія про те, що 50% людей віком від 18 до 25 років взагалі не має уявлення про сталінські репресії, Колиму, БАН, чи колективізацію. Я впевнений, що політика Володимира… як його там?

- Володимировича.

- Так от, політика … ("Йод" не поширює лайливі слова на адресу глав держав, - авт.) веде до схожого результату. Я бачу паралелі. Люди, які не вчать історію, приречені її повторювати.

Завдання "Сторіз Єви" полягає у тому, щоб нагадати, як це відбувалося, як люди вбивали один одного. Я був у багатьох музеях Європи, зокрема, в Нідерландах і бачив бочки з окулярами, з обручками. 200 літрів об’єму вщент заповнених золотими зубами. Уяви, скільки людей через це пройшло.

Коли я почав роботу і збирав матеріали для відтворення реальності 40-х років, то на ряду з фотоархівом Угорщини натрапляв на фотокартки з Польщі та Західної України. У всій цій хроніці мене вразило те, що у погромах брали участь звичайні люди. Фото, на яких цивільні – сусіди фактично – гуртом б’ють євреїв чи знущаються з жінок, зривають з них одяг, обрізають волосся… Їм дозволили чинити насильство. Я дійшов висновку, що у режимі безкарності люди проявляють свої найтемніші сторони душі. Тому вважаю, що нам потрібна диктатура. Диктатура інтелігенції.

"Не так страшні свята, як обідня перерва"

- Розкажи, що найбільше запам'яталося під час фільмування?

- Момент розвішування символіки. На одній з вулиць ми завішували будинки – через одне вікно – штандартами та свастикою. Звичайно, за згодою мерії, де нас попросили підвернути усе до знімання, щоб не було галасу та інфоприводів для "сусідів"

Ми готували вулицю вночі, щоб уникнути натовпу. Привезли штандарти, танк. Картина маслом! А вдень прийшли актори у костюмах нацистів – 150 чоловік, з яких 20 - львів’яни, ми збирали масовку по всій Правобережній Україні з реконструкторських клубів.

Коли заліплювали на вагонах радянську символіку фашистською, то в голові лунало лише: "Від зміни місця доданків сума не змінюється…".

Люди визирали з вікон. Одна жіночка вийшла з під’їзду, насварила нас за шум, а в неї діти сплять і пішла в інший під’їзд. Може, в неї в декількох під’їздах діти сплять, це ж Львів 😃

Або ж історія про 70 тюків для сцени на вокзалі. В’язали їх з одежі, придбаної на місцевому секонд хенді. Все це коштувало декілька десятків тисяч гривень. Ми зробили касу продавцям на рік уперед. Увесь ринок допомагав моїм хлопцям шукати речі потрібних кольорів.

- Чи важко було таке забезпечити? Адже танк не купиш у супермаркеті.

- Багато хто думає, що дістати танк або численну масовку дуже важко. Але не для мене. Завдяки контактам, зокрема, з організаторами фестивалю "Перемога UA", один дзвінок – і є танк чи інша техніка, другий дзвінок – і до нас їдуть чоловіки у формі. А от що було важко, так це знайти порцелянову вазу потрібної форми. Тому що режисер собі придумав ідею під вечір – а зранку треба в кадр.

Чи, наприклад, забезпечити масовку п’ятнадцятьма шкіряними ранцями. Завдання отримали о восьмій вечора. А фільмування зранку. Режисер здивовано: "А що, не можна десь замовити?" Довелося пояснювати, що немає, на жаль, у Львові спеціального магазину під назвою "Все для знімання", де рівними рядами стоятимуть шкіряні ранці зразка 1944 року, а тобі лише треба взяти потрібну кількість.

- Як розв'язали проблему?

- Коли начальство від паніки бігало по стелі, ми поїхали до "Епіцентру", купили картон, фарбу, брезент і кнопки для оббивки дверей і за ніч в нас були ранці. На загальному плані виглядало, ніби справжня шкіра.

Ще була історія з угорським архівом. Мені сказали, що в кадрі дідусь читає газету. Знайшов назву лівацького видання, адже наші герої не згодні з режимом нацистів. Далі за назвою знайшов сайт угорського архіву, там випуск цієї газети за 19 травня 1944 року – якраз наша дата. Близько 50 сторінок, з двох сторін, відскановано у pdf.

- Завантажив?

- Спочатку я оформив підписку на угорський архів. Все б нічого, але там все угорською! Ти читаєш і не розумієш ні слова. Довелося діяти навмання – сподівався, що навігація сайту більш-менш стандартна. Користувався словником й перекладав кожне слово.

Отже, підписка коштує 10 євро, я сплачую, завантажую архів. Завантажив, трохи висвітлив, відправив на друк. Але не все так просто, особливо, зі львівськими типографіями та їхніми годинами роботи. "Сьогодні свято, робити не можна".

Дивуюся, як вони гроші заробляють з таким графіком. Але не так страшні свята, як обідня перерва. Я спланував друк, заздалегідь все відправив, розрахував так, щоб моя людина вчасно все забрала. І що ти думаєш? "Обід". Взагалі, я вважаю, що наступний етап для Львова – Чорногорія. Там починають працювати о 12-й, обід о 2-й, а о 4-й всі йдуть додому, бо нащо взагалі тобі здалася та робота.

- Як викручувався?

- Відправляв у типографію в Києві. Звечора відправив, там швидко надрукували, потягом передали та на ранок в мене надрукований реквізит. Швидше, ніж у Львові.

- Якісь суцільні жахи про роботу у Львові. А було щось, що було перевагою?

- Хіба що архітектура – дуже схоже на місто подій.

- А як щодо техніки, меблів, іншого?

- Дім бабусі Єви ми влаштували в трикімнатній квартирі на п’ятому поверсі. Двері були надто вузькі, ми не змогли б занести будь-які меблі, тож доводилося використовувати те, що було під рукою. А під рукою було навіть забагато чого – син власниці квартири колекціонер. Ми навіть поділили кімнати за стилем: кімната Єви та вітальня була в арт-деко, кабінет оформили в еклектиці.

"Фільмувати важкі теми у форматі stories – це дуже круто"

- Як ви знімали - на телефон чи камеру?

- Щоб досягти максимальної реалістичності, ми все знімали з рук, без монтажу. Знімали принципово із природним світлом, тільки в інтер’єрах використовували освітлення. Користувалися як звичайним iPhone, так і Blackmagic (марка кінокамери, – авт.) для "селфі".

Завдяки цій ідеї, - а наскільки мені відомо, то до нас ніхто так не знімав – ми зчинили революцію і вписали наші імена в історію.

- Як вважаєш, у вас будуть послідовники?

- Безперечно. Я вже думав над цим, щоб можна було зняти у такому форматі. Ігровий фільм, який виглядає, як документальний.

- Є такий стиль, називається мок’юментарі.

- Так, перший подібний фільм - "Відьма з Блер". Тепер усі мають смартфони й будь-хто може знімати щось подібне. Мені сподобався результат, особливо зноски, хештеги, наліпки та бумеранги – ти віриш у реальність зйомки.

- Скільки все це коштувало?

- Я не впевнений, що можу про це говорити публічно. Без "золотих унітазів". Де можна було економити, ми економили. Все виглядало доволі просто, але воно й за задумом повинно було виглядати так.

- Що би ти хотів екранізувати з історії України в такий спосіб?

- Події Голодомору. Нещодавно вийшов у прокат повнометражний фільм про Голодомор – "Гіркі жнива". Деякі з моїх знайомих наполягають на тому, що більше нічого знімати про Голодомор не треба – вже є такий фільм.

- Це як в анекдоті: "Подаруймо йому книгу. – Навіщо? В нього вже є одна!"

- Типу того. Я вважаю, що новизна такого підходу – фільмувати важкі теми у форматі stories – це дуже круто. Тому що люди не підуть дивитися про Голодомор у кіно. Неможливо дивитися про голод, жуючи попкорн. Саме тому використання інстаграму може допомогти. Там є можливість ставити посилання, хештеги, це дійсно повчальний проект.

Для мене ця тема стала важливою, в тому числі, завдяки "Єві". Ніхто не буде попереджати, що заберуть твоїх дітей, або нападуть на твою країну. Події просто відбуваються і ти до них не готовий.

За деякий час до початку Другої світової війни у колах інтелігенції ходила думка, що от-от щось станеться. Було відчуття загрози, що нависає. Те ж саме я відчуваю зараз. Війна – це не коли "я сиджу вдома, п’ю чай, а у сусідньому місті стріляють". Ні. Це коли "я сиджу в підвалі і їм щурів, тому що я єврей і мене розшукують".

Я вважаю, що місія проекту "Єва" - нагадати людству, як це все відбувалось насправді і що це може повторитися знову, якщо ми не зробимо висновків.

- Які, на твою думку?

- Викорінювати зло в собі. І допомагати один одному з цим. Адже 4 мільйони доносів під час репресій було написано саме тими, хто жив поряд.

😢😢😢😢😢

Актор Андрій Кліменков:

- Якщо бути чесним, я відразу не дуже сприйняв сам проект, коли приходив на кастинг. І в потрібний момент мій агент Тіна Браганець сказала пару речень і дала зрозуміти, що можна відкласти будь-які справи заради такого проекту, нехай і маленької ролі, яка була у мене. І вона виявилася абсолютно права.

У мене є близький друг в Ізраїлі, він зі своєю сім'єю приймав мене з дружиною у лютому. То ми декілька днів обговорювали, як цей проект, так і події Голокосту, вже після виходу фільму.

Мій друг розповідав, що в дні запуску фільму у світ, Тель-Авів був завішан білбордами проекту "Єва". 

Актор Станіслав Бжежинский:

- Режисер Маті Кохаві дуже чіткий. Він точно знає, що йому потрібно в кадрі. Дуже чітко пояснив задачу і мізансцени. На знімальному майданчику у Маті був неймовірний порядок. Всі його слухали з пів слова. Жодного зайвого руху.

Щодо Голокосту, то такі події потрібно тримати в пам'яті завжди. Дуже добре, що Маті використав найкращий інструмент - instagram, щоб донести цю історію до молоді. Мені багато знайомих школярів признавалися, що за цією сторіз слідкує вся школа. Настільки це їм близьке.

Ольга Гдуля
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту