Художник із Маріуполя, фрески якого викликали антирасистський скандал у США

Віктор Михайлович Арнаутов – художник, графік, ілюстратор, скульптор, педагог, який творив на ниві монументального, станкового живопису, книжкової графіки. Він оформлював американські станції метро, меморіали, лікарні. Деякі з робіт майже 85 років вважалися культурною та історичною цінністю у США, але нині можуть бути зафарбовані. Бо на них – історична правда.
Мистецтво - це матеріалізація думок та емоцій людей.
Віктор Арнаутов

"Декомунізація" по-американськи

У 1935 році Віктор Арнаутов, який за десять років до цього емігрував з України до США, створив у міській школі Сан-Франциско серію з 13 фресок з назвою "Життя Джорджа Вашингтона". Понад 80 років вони були важливим елементом у навчанні.

Але ще за рік до початку антирасистських протестів, які нині відбуваються в США, в Сан-Франциско здійнявся інший скандал на цю ж тему.

У червні 2019-го місцевий Комітет з питань освіти ухвалив рішення: фрески Арнаутова (а це близько 150 кв.м) зафарбувати. Причина – там зображені "расистські" сцени, що "принижують почуття афроамериканців та індіанців".

Фрески Арнаутова в міській школі Сан-Франциско. 📷 © Richard Rothman
Картини Арнаутова нагадують мені прадіда і прабабу, яких били і вішали на деревах, і яким говорили, що вони навіть не люди.
Вірджинія Маршалл, президент Союзу темношкірих викладачів Сан-Франциско.

Левова частка критики дісталася двом роботам. На одній – темношкірі раби працюють на плантації першого президента США, на другій – Джордж Вашингтон стоїть поруч із трупом індіанця.

📷 © Dick Evans

На захист фресок піднялися тисячі людей, аргументуючи свою позицію у двох площинах: історичній і культурній. Адже йдеться про реальні сторінки історії, які хочуть зафарбувати.

Петицію на захист робіт підписали близько 400 науковців, істориків та художників. Навіть пробне голосування серед жителів міста та учнів школи показало, що більшість виступає за їхнє збереження.

Чиновники відступилися, запропонувавши закрити фрески підручними матеріалами. Але це ще більше обурило захисників Арнаутова.

Наприклад, почесний професор Каліфорнійського університету Роберт Черні, який близько знайомий з творчістю художника, заявив:

Арнаутов називав себе соціальним реалістом і наполягав на тому, що художник має бути критиком суспільства.

На сьогодні у протистоянні спостерігається рівновага – фрески на місці й навіть протестувальники до них ще не добралися. Але що буде далі – ніхто не знає.

До речі, у США є ще декілька десятків робіт Арнаутова. Головним чином, фресок. Зберігаються вони в основному у Каліфорнії та Техасі. Хоча все починалося в Україні.

Від білого офіцера – до комуніста

Життя Арнаутова нагадує гвинтові східці, які змайстрував абстракціоніст. З одного боку – син розстріляного священника, маріупольський гімназист, юнкер Єлізаветградського кавалерійського училища, білий офіцер, учасник громадянської війни на боці Колчака, політичний емігрант; з другого – американський "лівак", таємний член компартії США, борець за права народу і, зрештою,"поверненець" до СРСР.

Перший злам у кар'єрі Віктора Арнаутова відбувся 1920-го, коли 23-річний офіцер-кавалерист був вимушений виїхати до Харбіна (Китай), щоб не бути розстріляним більшовиками. Перебиваючись випадковими заробітками, вчився малювати у колишніх викладачів Єкатеринбурзького образотворчого училища. І мріяв стати художником. 

Непереборне бажання через п'ять років привело Арнаутова до США, де він вступив до престижної Каліфорнійської школи витончених мистецтв, а після знайомства з мексиканським художником, троцькістом Дієго Ріверою тісно співпрацював з ним.

Автопортрет.

На думку більшості мистецтвознавців, саме спілкування з останнім внесло суттєві корективи в політичні погляди Арнаутова. То ж не дивно, що він потрапив до поля зору американських спецслужб. А коли 1938-го ще й таємно вступив до компартії США, тавро "Становить загрозу для національної безпеки" міцно за ним закріпилося.

Однак Арнаутов не ховався, а відповів:

Якщо мене сьогодні позбавлять права робити публічні заяви в художній формі, це означає, що завтра й всі інші художники можуть бути його позбавлені.

За злою іронією долі 1 березня 1938 року його батька-священика, який після смерті дружини Аделаїди готувався до прийняття чернецтва, розстріляли більшовики, а Віктор Арнаутов у цей час вступав до компартії США.

Художник, якому завжди було що сказати

Віктор Арнаутов творив у різних жанрах – фреска, панно, іконопис, ксилографія, ліногравюра, портрет, пейзаж, скульптура. Та найпотужніше – у першому. Знаменна віха – участь в оформленні інтер'єру меморіальної вежі "Койт Тауер" (Coit Tower) у Сан-Франциско, зведеної на спогад про пожежників, які героїчно рятували людей від вогню.

До проєкту залучили 26 художників та 19 асистентів, а керувати творчим процесом доручили Арнаутову. Робота тривала пів року, і  шедевр, про який писатимуть в наукових дослідженнях і який щороку оглядатимуть мільйони туристів, постав у всій величі 1934 року.

Мине зовсім небагато часу і фреску Віктора Арнаутова "Міське життя" зі стін Coit Tower назвуть "емблемою каліфорнійського муралізму". До речі, серед персонажів художник зобразив і себе. 

Фрагмент фрески "Міське життя" на вежі Койт в Сан-Франциско.

А ще Арнаутов як асистент Дієго Рівери брав участь у створенні фресок у визначних місцях Мексики:

🔹 у Національному палаці Мехіко - "Мексика крізь століття" (1929-1935),

🔹 у палаці Кортеса - "Історія Куернавакі та штату Морелос" (1930-1931),

🔹 розписував Міністерство охорони здоров'я,

🔹 Губернаторський палац.

Повернувшись до США, відзначився оформленням будівлі Всесвітньої бібліотеки, станції метро, низки поштамтів, коледжу в Техасі (1938-1939).

Мозаїки для Маріуполя

1961-го він побував у Союзі в складі групи емігрантів. А 1963-го повернувся на батьківщину назавжди. Але сам. Діти вирішили залишитися у Штатах. А дружину Лідію, коли уже придбали квитки на виліт з Америки, на смерть збило авто.

Повернувся Арнаутов до рідного Маріуполя, де мешкав у квартирі померлої сестри, доки не отримав двокімнатну. І творив, залишивши декілька мозаїк, що донині прикрашають місто, яке він вважав рідним: на Будинку зв’язку (майже зруйнований), школі №54, будівлі аеропорту та ін.

А під час поїздки до Ленінграда познайомився з жінкою, яка стала його другою дружиною, – мистецтвознавицею Нонною Талепоровською. Згодом вони одружилися (1970) і перебралися до Північної Пальміри.

Віктор Арнаутов з дружиною Нонною.

Останні роки Арнаутов жив і творив найчастіше на дачі - у Вириці, селищі Гатчинського району. Але 1979 року помер від ускладнень після грипу.

У заповіті він попросив поховати його у Маріуполі, але влада не дозволила. Урну закопали на Богословському цвинтарі Санкт-Петербурга. Наступного року, згідно із заповітом, дружина перевезла частину праху до Маріуполя, де власноруч поховала на могилі матері чоловіка - на старому міському цвинтарі.

Фрески Арнаутова в Маріуполі. 📷 © Євген Нікіфоров з проекту Ukrainian Soviet Mosaics

Цікаві факти

  • Мав братів Євгенія та Леоніда: старший – гардемарин, банківський службовець, емігрував до Чехословаччини, де раптово помер (1939), молодший – інженер-будівельник, який після Другої світової війни займався відновленням Карлового мосту у Празі.
  • Віктор Арнаутов: "В Америці я почувався непроханим гостем, якого терплять, але якому ніхто не радий".
  • Погано знав англійську, тому його промови і статті в США редагувала дружина Лідія Блонська.
  • Його американська родина, готуючись до Різдва, обов'язково готувала до столу борщ, вінегрет і голубці.
  • Старший син Михайло в складі американської армії воював з гітлерівцями на території Франції. Молодший – Яков – став відомим живописцем і скульптором.
  • Двічі звертався в Москву з проханням дозволити повернутися (1936, 1947), але йому відмовляли.
  • Провів багато персональних виставок, зокрема й у Києві, Жданові (Маріуполь), Горлівці, Донецьку.
  • Олександр Чернов, член Національної спілки краєзнавців України: "Віктор Арнаутов - найзначніша після Архипа Куїнджі постать у мистецтві серед вихідців з Маріуполя".

З досьє Віктора Арнаутова

👶 Народився 23 листопада 1896 року в Успенівці Таврійської губернії (Запорізька область), але з малечку жив у Маріуполі.

👨‍🎓 Закінчив маріупольську Олександрівську чоловічу гімназію, Єлизаветградське кавалерійське юнкерське училище (1914).

💪 Учасник Першої світової та громадянської війн: молодший офіцер, командир ескадрону Литовського уланського полку (1917-1918). Кавалерійський інструктор у китайського маршала Чжан Дзо Ліна в Мукдені (1923–1925).

🎇 Кавалер ордена святого Георгія за те, що вивів ескадрон з оточення.

🎨 Брав уроки малювання у художника Василя Тарасова, навчався в харбінській емігрантській студії "Лотос" у Михайла Кічигіна (1922-1924), Каліфорнійській художній школі (1926-1929), стажувався у відомого мексиканського митця Дієго Рівери (1929-1931). Член виконавчого комітету Спілки художників Сан-Франциско.

🤵👰 Перша дружина – дочка помічника військового аташе в Мукдені Лідія Блонська, з якою мали трьох синів - Михайла, Василя, Якова. Загинула, потрапивши в автокатастрофу (1961). 

🤵👰 Друга дружина - художниця та мистецтвознавиця Нонна Володимирівна Толепорівська.

🖼Доробки Віктора Арнаутова зберігаються в Музеї образотворчих мистецтв у Сан-Франциско (США), Державному Руському музеї в Санкт-Петербурзі, куди вдова передала 19 картин, Донецькому художньому музеї, Маріупольському краєзнавчому музеї, численних приватних зібраннях України, США, РФ.

💀Помер 22 (за іншою версією – 29) березня 1979 року. 

📕Надруковані мемуари під назвою "Життя наново" у запису донецького журналіста Леоніда Саніна (1965; 1972).

Ню на тему

Фреска Віктора Арнаутова на фасаді медичного центру в місті Пало-Альто (Каліфорнія) викликала ажіотаж через "еротичну" сцену – лікар прослуховує легені молодої жінки. Зображення напівоголених грудей, хоч і доволі цнотливе, у 1932 році збирало величезні автомобільні пробки на шосе, що пролягало поруч. 

😉😉😉
Микола Сухомозський, Надія Аврамчук
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту