Історія канадського українця, який зіграв у серіалах "Нікіта" та "Ганнібал": Хотів приїхати на фестиваль в Україну, але мені відмовили

Володимир Джон Кабрт – продюсер, сценарист та актор, який працював у трьох десятках фільмів та серіалів (в тому числі і популярних в усьому світі), розповів "Йоду" свою історію усвідомлення того, що він - українець, а також про роль в його житті діаспори та хейт-лав відносини з Україною.

З Володимиром ми зустрілись в центрі Торонто, в кафе бістро зі слов’янським минулим та канадським сьогоденням. Інтер’єр – американський бар з приглушеним світлом та чималим галасом, а в меню – вареники, голубці та чомусь шніцелі.

Атмосфера співзвучна національній спадщині актора, який виріс в англомовному мегаполісі з Бусьою Ненсі (так актор лагідно називає свою бабусю-українку Анастасію) та мамою Марусьою.

Попри постійні розмови в сім'ї про "рідну Вкраїну", Володимир з дитинства противився прищепленню всього українського. Допоки в свої 40 з хвостиком не зняв фільм, який сам же і розмалював жовто-блакитними фарбами.      

Сталося це у 2018-му, коли, після більш ніж 30 кіноролей, Володимир Кабрт спробував себе в якості сценариста та продюсера у стрічці "Люба" (Luba) - про українсько-канадську родину: молоду жінку, її маленького сина, колишнього чоловіка-наркомана, які опинилися в м’ясорубці розпаду сім’ї та тотального безгрошів’я. Такий собі арт-об’єкт щодо заморських реалій очима та думками емігрантів.

За словами Кабрта, саме "Люба" стала пропускним квитком до його українізації.

"Спочатку мені було байдуже на моє походження"

- Я – українець в третьому поколінні, - розповідає свою історію Володимир. - Мої бабуся та дідусь - з Борщова, що під Києвом,  їхні прізвища -  Шемелюк та Стельмащук. А мама народилась вже тут, у Канаді.

Cім’я Шемелюків: мама Володимира Кабрта, її батьки, брати і сестри в місті Смоукі Лейк, провінція Альберта. Ліворуч: Мірна Кабрт-Навабі (мама Володимира Кабрта), Євген Шемелюк (помер), Денис Шемелюк, Ненсі (Анастасія) Шемелюк (бабуся Кабрта, дівоче прізвище – Стельмащук), Маріан Струс, Майк (дідусь Кабрта) Шемелюк.

З дитинства мені було байдуже на моє українське походження. Мої рідні старались мене призвичаїти до рідного коріння – я відвідував українську недільну школу, їздив в Едмонтон у табір "Барвінок". Ще ми ходили до церкви, дуже традиційно святкували Великдень та Різдво. Але я та мій брат боролись з цим "нав’язуванням", а наша мама ростила нас сама і не могла витримати рішучий опір.

Український танок разом з колективом "Веселки", табір СУМ (Спілка Української Молоді) в православній церкві Святого Дмитра. Володимиру приблизно 12-13 років.

Безумовно, я любив домашню українську кухню – пироги там, вареники, але Україна не була частиною мого життя. Вона скоріше приходила в нього насильно - під час свят і відпочинку.

Cімейне різдвяне фото. Орієнтовна дата знімка - 1956 рік. Ліворуч: Євген, Денис, Маріан, Оксана Сатцевич (з великим бантом, дочка священника та подруга Кабрта), Ненсі (бабуся Кабрта), Мірна, дід Мак (дідусь Кабрта ), Рев Сатцевич.

Фільм "Люба" – як шлях до України

- Сценарій фільму "Люба" я писав насамперед не для того, щоб зазирнути всередину себе та зануритись у саморефлексію. Усе почалося з банального – мені просто потрібно було коротке, дещо хлопчаче ім’я, а українське Люба легко перетворювалось на Лу.

Зміна головної героїні на канадку українського походження потягнула за собою появу й інших етнічних складових: наприклад, сім’ї з української діаспори з вишиванками, яскравими скатертинами на свята тощо. З’явився і головний герой, ексчоловік Люби, з рисами властивими мені самому – тобто нетерпимістю до "українізації".

Зйомки фільму "Люба".

З часом робота над фільмом повернула мене в інтимну область – на дорогу змін по відношенню до свого коріння. Поїзд рушив у бік відвертого погляду на себе та питання "Хто я?". Бо мене, як і головного героя фільму, роз’єднання зі своєю культурною основою привело до ізоляції та проблем.

Розумієте, коли ти живеш у Новому Світі, будь-то Канада чи Америка, і ти не відносиш себе до своєї рідної нації, а також не є частиною безпосередньої громади, то в момент чорної життєвої полоси ти набагато гостріше відчуваєш свою самотність і відособленість.

Після років роботи над фільмом, бесід з різними людьми я зрозумів це, а також почав плавно усвідомлювати місце України в своєму серці. 

Зйомки фільму "Люба".

Допомога від українців надходила і надходила

Сьогодні я почав зближуватись з українською діаспорою. Окрім внутрішніх духовних змін, цьому сприяв ще той факт, що українці просто обгорнули опікою наш фільм. Навкруги стрічки потроху об’єдналась ціла громада. 

Наприклад, ми знімали в церкві Святого Дмитра в Торонто, вона ж допомагала нам з музичним супроводом, а також на мій запит будинок для літніх людей Івана Франка дозволив безплатно провести у них зйомки.

На зйомках фільму "Люба".

Виконавчим продюсером фільму виступив Біл Струс, а він, серед іншого, був скарбником Товариства Українців Самостійників у Канаді. Так сталось, що від контакту з декількома інституціями розрослися зв’язки - і допомога від українців надходила і надходила. Люди були зайняті від розробки субтитрів до прямого асистування в продакшені.

"В історії фільму – я та моя дружина"

Після численних розмов з глядачами я зрозумів одне: в історії фільму, де є бідність, залежність, покалічена сім’я – кожен з нас. Усі ми, так чи інакше, боремося з цими трьома проблемами.

Моя дружина (канадська акторка Ніколь Марун. – Авт.) зіграла головну роль - Люби, жінки з характером, яка вміє опустити голову і, зціпивши зуби, з холодним розумом розгрібати труднощі.

На презентації фільму "Люба".

Сценарій я написав за декілька років до зустрічі з нею і лише після дізнався, що майже все з нього насправді є частиною життя Ніколь. Її батьки були розлучені, свого батька вона бачила лише час від часу, а її отчим був залежним. Вона жила з цим усім з дитинства та й досі живе, нічого не змінилось у плані залежності. Отакий от збіг.

Якщо ж говорити про мене, то я також виріс у неповній сім’ї. Більше того, я теж боровся із залежністю, правда, алкогольною. 

На мою думку, більшість фільмів про наркоманів у сім’ї занадто фантазійні, без нюансів, начебто вирізані з картонки. В нашому фільмі такого немає. Він про те, що залежний - не обов’язково шматок непотребу та паскуда по життю. 

Кадри з фільму "Люба".

Чи приїде Кабрт в Україну

- Я жодного разу не був в Україні. Якщо коротко, то саме тепер я хочу її побачити і все це через "Любу". Я відчуваю зв'язок зі своєю далекою батьківщиною як ніколи раніше.

 

Хочу, щоб і моя дочка також знала про своє коріння, тому з нею ми святкуємо українські традиційні свята. А нещодавно Серена стала дівчинкою-квіткаркою на українському весіллі в церкві. На жаль, я не в змозі в повній мірі зробити її причасною до нашої спадщини, бо я сам не в повній мірі в ній обізнаний, але я роблю все, що в моїх силах.

І у мене є приклад справжньої українки – моя бабця Буся Ненсі, яка й досі займає особливе місце в моєму серці. Дивовижна жінка! Вона навіть обіймала керівну посаду в одній з українських організацій Канади. Її вплив я відчуваю і сьогодні, а мої твори пронизані її присутністю. В неї був надзвичайний характер: вона ніколи не жалілась, не просила допомоги, не навантажувала своїми проблемами. Я навіть не можу підібрати слова, щоб описати цю рису її особистості.

Впевнений, що нагода навідатись в Україну з’явиться. Що казати, ми навіть проводили переговори з Тернопільським фестивалем кіно в надії привезти "Любу" в Україну і загалом побачити країну. На жаль, нам відмовили. На той момент ми всією сім’єю вже спланували - як рвонемо, найдемо родичів, налагодимо зв'язок і відкриємо для себе Україну. Але все ще попереду. Мало того, знаю, що мені сподобається там - це ж мій народ! 

Святкування Великодня в православній церкві Святого Дмитра (Етобіко, Онтаріо ), 2019 рік. Володимир разом з дружиною Ніколь Марун, дочкою Сереною, тіткою Маріан (дружиною генерального продюсера, Білла Струса) та її сином Тарасом.

За яких обставин готовий жити і працювати в Україні

- На це питання в мене є дві відповіді: коротка і довга.

Коротка відповідь - я поїхав, якби були нові перспективи. Якщо б мені стали доступні професійні можливості в Україні, які мені (в цей час) не доступні тут, у Канаді, тоді це надихнуло б мене переїхати. Принаймні на період роботи.

Довга відповідь на це питання - мої труднощі та життєві обставини. Я - батько 8-річної дівчинки, яка живе зі мною лише парт-тайм (певний проміжок часу). Якби я переїхав до України, моя дочка, швидше за все, залишилася б у Канаді. Оскільки я сімейний чоловік, було би дуже важко зробити цей вибір.
Але, якщо діяльність в Україні була б короткостроковою та переривчастою – і я зміг би жити і в Україні, і в Канаді - тоді це стало реалістичніше.
Нарешті, якби я розумів, що це буде якимось чином корисним - я зміню життя людей - це стало б вагомою причиною для переїзду. Для мене було б великою честю, якби я зміг навіть щонайменшим чином допомогти розвитку кіномистецтва. А завдяки професійним та особистим навичкам - покращити життя українців і здоров’я країни в цілому.

10 найвідоміших проєктів за участю Володимира Кабрта

  • "Суворо на південь", серіал (1994-1999, 4 сезони)
  • "Близькі друзі", серіал (2000-2005, 5 сезонів)
  • "Нікіта", телесеріал (2010-2013, 4 сезони)
  • "Копи-новобранці", телесеріал (2010-2015, 6 сезонів)
  • "Поклик крові", серіал (2010-2015, 5 сезонів)
  • "Красуня і чудовисько", телесеріал (2012)
  • "Ганнібал", телесеріал (2013-2015, 3 сезони)
  • "Останній кандидат", серіал (2016-2019, 4 сезони)
  • "Кодахром", фільм (2017)
  • "Одного разу в Стокгольмі", фільм (2018)
Анастасія Курило
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту