Історія пікапера: Совість кругом пальця не обкрутиш, бо вона – жінка

Це було ще влітку, коли світило сонце та й тумани, знаєте, були лише ранкові, а не цілодобові, як зараз.

Історія перша: ловець фотографій

Тих вихідних я вимкнула телефон і вирішила дві доби провести в мовчанні, поза інформаційним хаосом. Це був челендж. Суботу провела в обіймах Морфея, а от у неділю почалися мої пригоди, які склались у цілісну картину аж через пів року, але про це згодом.

Тривав другий день мого священного мовчання і ломки без соціальних мереж. Уранці допомогла книжка, а от в обід не витримала. Зібралась і поїхала на Майдан Незалежності випити кави з  тістечком. Аскези аскезами, а ендорфіни були конче необхідні.

У кафе я зрозуміла свою критичну помилку. Щоби дали тістечка, треба подавати голосу. Всі мої намагання зробити замовлення, тикаючи пальцем у меню, зустріли стіну нерозуміння. Офіціант не збирався переходити на мову жестів. Тому скриплячи зубами, я таки відкрила рота.

Пам'ятаю, як подумала.

- Це лише разочок. І телефон досі вимкнений.

11 хвилин насолоди тривали недовго, десь 11 хвилин. Щоби більше не порушувати правил власної гри, я пішла в бік метро. І коли майже підійшла до сходів униз, мене зупинив милий хлопчина років 19 і попросив з ним сфотографуватися.

Є такий мудрий вислів, що коли один раз переступаєш правила, вважай, що їх уже не існує.

За мить я вже розповідала йому, що колись грала в гру про щастя і в мене було завдання щодня робити щось нове, то я також підходила до людей на вулиці і казала:

- О! Ви гарна, давайте зробимо селфі.

Він усміхнувся і дістав телефон, щоб зі мною сфотографуватись.

- А тобі для чого фото? - спитала без задньої думки.

- Ну, та я не знаю, як це правильно сказати… Ти, напевно, не зрозумієш.

- Ти що, курси пікапу проходиш? - майже на весь Київ викрикнула та почала сміятись, навіть не здогадуючись, що влучила в яблучко.

Мій співрозмовник спочатку зблід, потім зашарівся і навіть трішки посинів. Тоді я собі подумала: навіщо лякати "бідну дитину".

- Та все окей, я нікому не скажу, - заспокоюю його, а про себе думаю: крім всіх своїх родичів, знайомих, підписників у інстаграмі та всіх людей, яким переповідатиму про цю пригоду.

Юний пікапер переминався з ноги на ногу і, здавалося, не дуже був щасливим, що підійшов саме до мене. Але в мене прокинулося все моє журналістське нутро, тож я не припиняла розпитувати.

- А ти чому туди взагалі пішов?

- Якось соромлюсь до дівчат підходити.

- Так до мене ж підійшов.

- Ну то гроші заплатив за курс, то вже мусив. Ну все, мені треба йти, бо обмаль часу. Мені треба п'ять фото, а є тільки одне.

І тут я б могла його відпустити, але ж історія, навряд була б довершеною, без пікантних подробиць. Тож кажу:

- Слухай, а тобі дівчина для чого потрібна?

Спішка зникла, він зупинився так, наче я його запитала імена всіх президентів Америки і роки їхнього правління в хронологічній послідовності.

- Ну, дивись, варіантів насправді небагато: для серйозних стосунків таких, щоб з мамою можна було познайомити - це перший варіант, другий - для того, щоб не бути наодинці, ну, або для сексу.

І потім він ще більше знизив тон голосу, зарум’янів і, схиливши голову, прошепотів:

- Ну, якщо серйозно, то для сексу.

Ох тут і включилась в мені жіноча солідарність: молода вовчиця і хитра лисиця одночасно.

Якраз за тиждень до того, я почула історію про те, що чоловік у жіночому тілі напрацьовує карму, яку потім, у наступному втіленні, коли буде жінкою, відпрацьовуватиме. А жінка, відпрацьовує ту, яку нажила, будучи у попередньому втіленні, чоловіком. Я тоді дуже голосно посміялась, але думаю: "Чому б не козирнути цим глибоким знанням про буття", та й кажу:

- Хлопче, а ти в карму віриш?

Наша розмова перейшла на особливий рівень відвертості й він серйозним тоном, але трішки з недовірою відповідає:

- Якщо чесно, то так, але не розумію до чого це питання.

- Ну, то слухай…

Я на одному подиху випалила йому цю історію, на прощання докинувши:

- Тож пам’ятай, усе матиме наслідок. У наступному житті ти можеш бути жінкою, а, може, ще в цьому звідкись прилетить.

Я повернулась додому та до наступного дня ні з ким не говорила, наче й не тріпалася язиком з хлопцем. А потім забула про зустріч з ним і не згадала б, якби не "вступила" у нову пригоду.

Історія друга: горе-пікапер

Покоривши один марафон – мовчати, я перейшла до іншого. У марафоні було безліч завдань, але основне, яке я перед собою ставила - зрозуміти, чи потрібна я в столиці, чи настав час пакувати валізи та повертатись додому. Нагадаю, що до столиці я переїхала без року як буде тиждень і за цей час назбирала купу історій, з яких можна добряче посміятись, але ніяк не пишатись ними. Тому я зібрала волю в кулак і почала виконувати завдання.

Одне із завдань, яке я мала виконати – це викласти відео і сказати щось типу: "Привіт, друзі, давно не бачились. Якщо ви в Києві й хочете зустрітись - я не проти, вип’ємо чаю".

На пропозицію відповів якийсь незнайомий чоловік. Ми домовилися про зустріч на наступний день. Перші сорок хвилин нашого чаювання були такими: я молилася, щоб вечір швидше завершився.

Розмова не дуже в’язалась, і я намагалась зрозуміти дві речі: "Звідки він взагалі взявся в мене в друзях і чому мене вічно тягне в якісь такі історії".

Я вже збиралась завершувати нашу прогулянку, як тут Андрієві (так його звати) таки вдалось мене зацікавити, ба більше він навіть змусив його поважати. 

Десь через години дві ми знову чаювали і я зізналась:

- Ти знаєш, я думала ми не порозуміємося.

І так воно і було б, якби Андрій не подарував мені один дуже цінний інсайт - допоки жінки будуть боятись чоловіків, а чоловіки - жінок, то завжди буде хтось, хто зароблятиме на цьому.

Справа в тому, що Андрій колись прочитав книжку про пікап, де була дуже цінна порада: щоби побудувати стосунки, їх треба будувати з декількома жінками одразу. Андрій, не довго думаючи, завів собі п'ятьох дівчат (без перебільшень, він так казав) і почав крутити з ними фіґлі-міґлі. І все б нічого, якби він не почав усвідомлювати, що забрехався.

- Діло дійшло до того, що я записував, що й кому казав, обіцяв. Бо їх було п'ятеро, - пояснював він.

За два з половиною місяці Андрій вирішив розповісти своїм жінкам про те, що насправді вони не були єдиними. Жодна з них не була єдиною.

- Це було дуже боляче, - зізнався він.

- Ти що, зібрав їх докупи і вони тебе побили?

- Одна - так, і не раз. Коли я прочитав книжку, то не зрозумів, що її треба сприйняти як напрямок, а я прийняв її за шлях. Але зараз не шкодую, бо це досвід, - сказав він.

Зараз Андрієві 26 років. Історія з п'ятьма дівчатами сталася з ним приблизно, коли йому було 19 років. Саме стільки, як хлопцю, який перестрів мене біля метро. Чи є окрім віку та слова "пікап" у цих історіях ще щось спільне? Напевно, нічого, бо кожен з них мав право робити те, що робив. І вони самі обрали шлях.

Один збирав фотографії - і його наздогнала я зі своїми страшилками про карму.

Другого не наздожене карма в наступному житті, бо совість знайшла його в цьому.

Висновок напрошується лише один - у період пікаперів, тренінгів для жінок/чоловіків і супермодних книжок, ніхто ніколи не замінить чесності й щирості із собою та з людиною, що навпроти.

Брехня тягне за собою брехню, а якщо взяти чужий шлях за свій, то дуже легко заблукати. Закони карми обіцяють наслідки в наступному житті, але совість ти кругом пальця не обкрутиш, бо вона також жінка.

Любіть одне одного та поважайте.

Щиро Ваша Душа Мегаполіса

Обкладинка  unsplash.com

Фото unsplash.com

Душа Мегаполіса
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту