Історія візажистки, яка повертає красу онкохворим жінкам: Щоб купити обладнання, продала мотоцикл

Ірина Рассадіна вже більше 10 років працює у б'юті-сфері. Останні декілька років вона займається перманентним макіяжем (татуажем) і одного разу вирішила брати не тільки клієнтів "за гроші", а й тих, хто цього потребує найбільше. Це жінки, які проходять лікування після онкології. Щоби повернути бажання знову дивитися на себе в дзеркало, візажист робить їм макіяж безкоштовно.

З інженерів - у візажисти

За освітою я - інженер-електромеханік. Декілька років працювала на держпідприємстві та зрозуміла: на жаль, я не зможу досягти значних успіхів у цій галузі, бо це чоловічий світ. Шкода, але в нашій країні це так. Зрідка кому з жінок вдається пробитися.

Близько 10 років тому нам із сином довелося змінити місце проживання - з невеликого селища ми переїхали в місто Харків. Тоді я всерйоз задумалася про те, щоб змінити професію. Мені давно подобалося експериментувати з косметикою, робити макіяж. Це був аматорський варіант, але доходило до того, що знайомі просили:  "Прийди, мене нафарбуй". 😊

Я закінчила актуальні на той час курси. Спершу була візажистом при магазині. Потім влаштувалася в салон краси закритого типу, де три з половиною роки працювала з дуже вимогливими клієнтами з великими грошима. Прибутки та примхи у таких дівчат ростуть у геометричній прогресії.

Так я навчилася знаходити підхід до абсолютно різних людей. І одного разу дозріла до того, щоби працювати сама на себе. Вибирати собі клієнтів, формувати свій графік. Можна копати, можна не копати, але маю копати (сміється). Я досі орендую житло. Незаміжня. Дитину виховую сама. Але мені подобається ця бадьорість життя. 😊

Щоб займатися татуажем, продала мрію

Коли я тільки переїхала до Харкова - купила собі мотоцикл. Я - адреналінозалежна людина. Дуже люблю пригоди. В юності носила ірокез і завжди мріяла про "залізного коня". Була внутрішня необхідність довести собі, що зможу. І я змогла. Шість років на ньому подорожувала. За літо могла наїздити 12 тисяч кілометрів в околицях Харкова. Це дуже багато.

Щоб займатися перманентним макіяжем, мені довелося продати мою мрію, мій мотоцикл.

Іноді щоб чогось досягти - доводиться чимось жертвувати.

Отримані гроші я витратила на навчання, придбання обладнання, інструментів.

Своїм наставником вибрала дівчину з Дніпра, яка посіла перше місце на Чемпіонаті світу з перманентного макіяжу. На моє глибоке переконання - вчитися потрібно тільки у найкращих.

На згадку зробила собі маленьку татуювання у вигляді мотоцикла: він був для мене не річчю, а символом того, що я можу. Тепер він завжди зі мною.😊

Повернутися до волонтерства надихнув син

Я багато років займалася волонтерською діяльністю. Двічі на місяць їздила в дитбудинок до дівчаток з особливостями розвитку. Влаштовувала для них свята, майстер-класи, на яких вони вчилися малювати, ліпити. Організувала виставку їхніх робіт - вони вишивають картини хрестиком.

Не озвучуватиму причини, але можливості до них їздити у мене поки що немає. Ми листуємося, зідзвонюємося. Я підтримую їх морально. Зараз ось так. Але потреба віддавати тепло залишилася.

З сином Денисом.

Це збіглося з розмовою із сином цієї весни. Йому зараз 17 років. Він із золотою медаллю закінчив школу-інтернат для обдарованих дітей. Зараз навчається на першому курсі університету - хімічний факультет. І він у мене запитав: "Мамо, я б хотів допомагати людям. Що б я міг робити?". Я відповіла: "А що у тебе виходить найкраще?". "Хімія". "Ось і допомагай своїм друзям, однокласникам підтягнути знання в цьому предметі".

Так і вийшло. Зараз він займається з дітьми зі своєї колишньої школи: допомагає їм готуватися до конкурсів, олімпіад, вступу до вишів.

Тоді я задумалася: "А чому б і мені не допомагати людям за допомогою того, що я вмію?". Згадала свою клієнтку, яка прийшла на макіяж після хіміотерапії - тоді ще на звичайний, а не перманентний. У сина по батьківській лінії була бабуся, яка багато років лікувалася від онкології. Через неї він почав мріяти стати вченим і винайти ліки від раку, захопився хімією. І дуже важко сприйняв її смерть. Тому в мене якось все в голові й склалося.

Роблю процедуру лише після дозволу лікаря

Я вирішила безкоштовно робити перманентний макіяж жінкам, які проходять лікування від онкології. Опублікувала в Фейсбуці пост: "Дівчата, розповідайте подругам, робіть репости".

У мене достатньо друзів і підписників, але такого ажіотажу я не очікувала. Купа коментарів, 2000 репостів. Мені почали писати в месенджер, звертатися по телефону:

"А це правда? Зовсім-зовсім безкоштовно? Навіть за матеріали не берете?"

"Правда, приходьте".

Але спочатку все потрібно узгодити з лікарем.

Я надаю лікарю повний регламент процедури: всі свої кроки, з якими препаратами працюю, яку анестезію використовую. Виходячи з цього, він приймає рішення.

Іноді пацієнтці потрібно дочекатися ліпшого показника лейкоцитів або змінити анестетик, щоб не було конфлікту з препаратами. Якщо діагноз пов'язаний із захворюваннями шкіри - перманентний макіяж можна робити тільки після ремісії. Лише отримавши від лікаря дозвіл, приймаю дівчаток у себе.

До них повертається бажання дивитись у дзеркало

Навіть звичайні жінки змінюються після класного макіяжу - вони просто розквітають. А боротьба з хворобою - це такі фінансові витрати, що "на красу" грошей не залишається. Після хвороби та "хімії" багато хто боїться на себе дивитися. Повертаєшся до дзеркала, а там взагалі не ти. Психологічно це колосально підкошує.

Процедура перманентного макіяжу повертає їм позитивні емоції від власної зовнішності. І це може зіграти велику роль у бажанні одужати.

Настрій у всіх дівчаток різний. Але їх об'єднує одне - всі вони приходять з надією щось змінити. Є мовчазні, реготушки, жваві та скромні. Молоді й літні. Найдорослішій моїй клієнтці з таким діагнозом - близько 70 років. Вона красуня! Дуже сучасних поглядів. Так цікаво обіграла свою зачіску після "хімії".

Кабінет, в якому працює Ірина.

Про діагнози ми намагаємося не говорити. На процедурі в мене є лише дві години. За цей час хочеться подарувати людині радість, а не занурювати вкотре в цей морок.

Оптимальна тема для розмови - про їхні захоплення, про те, що приносить їм радість. Хтось малює, хтось в'яже, хтось збирає статуетки. У моєму кабінеті жінка може знову відчути себе значущою, цікавою. Тут і зараз вона гарна, сміється, отримує задоволення від спілкування.😊

Настав час ставити нову мету

Звісно, я сумую за драйвом. Але через сина не хочу купувати новий мотоцикл. Розумію, що це ще й небезпека, а вдома мене люблять і чекають. Настав час ставити нову мету.

Зараз у мене є своя студія, школа, клієнти, професія, в якій можна більше розвиватися - я склала список майстер-класів майстрів, які я хотіла б відвідати. Це і Європа, і США. Їх вистачить на кілька років (сміється).

Чесно кажучи, мені дуже хочеться подорожувати. Зараз я шукаю клієнтів в інших містах. Наприкінці місяця вдруге буду в Києві - для мене це можливість попрацювати й подивитися місто.

Нещодавно я їздила на майстер-клас, де навчалася створювати 3Д-реконструкцію соска після мастектомії. Знаю, що в Ізраїлі такі операції жінкам роблять безкоштовно, по страховці. Хотілося б потрапити в одну з їхніх клінік - попрацювати там на волонтерських засадах. Для мене це був би важливий досвід.

Фото надані Іриною Рассадіною.

Ольга Ліцкевич
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту