Історія візажистки, яка повертає красу онкохворим жінкам: Щоб купити обладнання, продала мотоцикл

Ірина Рассадіна вже більше 10 років працює у б'юті-сфері. Останні декілька років вона займається перманентним макіяжем (татуажем) і одного разу вирішила брати не тільки клієнтів "за гроші", а й тих, хто цього потребує найбільше. Це жінки, які проходять лікування після онкології. Щоби повернути бажання знову дивитися на себе в дзеркало, візажист робить їм макіяж безкоштовно.

З інженерів - у візажисти

За освітою я - інженер-електромеханік. Декілька років працювала на держпідприємстві та зрозуміла: на жаль, я не зможу досягти значних успіхів у цій галузі, бо це чоловічий світ. Шкода, але в нашій країні це так. Зрідка кому з жінок вдається пробитися.

Близько 10 років тому нам із сином довелося змінити місце проживання - з невеликого селища ми переїхали в місто Харків. Тоді я всерйоз задумалася про те, щоб змінити професію. Мені давно подобалося експериментувати з косметикою, робити макіяж. Це був аматорський варіант, але доходило до того, що знайомі просили:  "Прийди, мене нафарбуй". 😊

Я закінчила актуальні на той час курси. Спершу була візажистом при магазині. Потім влаштувалася в салон краси закритого типу, де три з половиною роки працювала з дуже вимогливими клієнтами з великими грошима. Прибутки та примхи у таких дівчат ростуть у геометричній прогресії.

Так я навчилася знаходити підхід до абсолютно різних людей. І одного разу дозріла до того, щоби працювати сама на себе. Вибирати собі клієнтів, формувати свій графік. Можна копати, можна не копати, але маю копати (сміється). Я досі орендую житло. Незаміжня. Дитину виховую сама. Але мені подобається ця бадьорість життя. 😊

Щоб займатися татуажем, продала мрію

Коли я тільки переїхала до Харкова - купила собі мотоцикл. Я - адреналінозалежна людина. Дуже люблю пригоди. В юності носила ірокез і завжди мріяла про "залізного коня". Була внутрішня необхідність довести собі, що зможу. І я змогла. Шість років на ньому подорожувала. За літо могла наїздити 12 тисяч кілометрів в околицях Харкова. Це дуже багато.

Щоб займатися перманентним макіяжем, мені довелося продати мою мрію, мій мотоцикл.

Іноді щоб чогось досягти - доводиться чимось жертвувати.

Отримані гроші я витратила на навчання, придбання обладнання, інструментів.

Своїм наставником вибрала дівчину з Дніпра, яка посіла перше місце на Чемпіонаті світу з перманентного макіяжу. На моє глибоке переконання - вчитися потрібно тільки у найкращих.

На згадку зробила собі маленьку татуювання у вигляді мотоцикла: він був для мене не річчю, а символом того, що я можу. Тепер він завжди зі мною.😊

Повернутися до волонтерства надихнув син

Я багато років займалася волонтерською діяльністю. Двічі на місяць їздила в дитбудинок до дівчаток з особливостями розвитку. Влаштовувала для них свята, майстер-класи, на яких вони вчилися малювати, ліпити. Організувала виставку їхніх робіт - вони вишивають картини хрестиком.

Не озвучуватиму причини, але можливості до них їздити у мене поки що немає. Ми листуємося, зідзвонюємося. Я підтримую їх морально. Зараз ось так. Але потреба віддавати тепло залишилася.

З сином Денисом.

Це збіглося з розмовою із сином цієї весни. Йому зараз 17 років. Він із золотою медаллю закінчив школу-інтернат для обдарованих дітей. Зараз навчається на першому курсі університету - хімічний факультет. І він у мене запитав: "Мамо, я б хотів допомагати людям. Що б я міг робити?". Я відповіла: "А що у тебе виходить найкраще?". "Хімія". "Ось і допомагай своїм друзям, однокласникам підтягнути знання в цьому предметі".

Так і вийшло. Зараз він займається з дітьми зі своєї колишньої школи: допомагає їм готуватися до конкурсів, олімпіад, вступу до вишів.

Тоді я задумалася: "А чому б і мені не допомагати людям за допомогою того, що я вмію?". Згадала свою клієнтку, яка прийшла на макіяж після хіміотерапії - тоді ще на звичайний, а не перманентний. У сина по батьківській лінії була бабуся, яка багато років лікувалася від онкології. Через неї він почав мріяти стати вченим і винайти ліки від раку, захопився хімією. І дуже важко сприйняв її смерть. Тому в мене якось все в голові й склалося.

Роблю процедуру лише після дозволу лікаря

Я вирішила безкоштовно робити перманентний макіяж жінкам, які проходять лікування від онкології. Опублікувала в Фейсбуці пост: "Дівчата, розповідайте подругам, робіть репости".

У мене достатньо друзів і підписників, але такого ажіотажу я не очікувала. Купа коментарів, 2000 репостів. Мені почали писати в месенджер, звертатися по телефону:

"А це правда? Зовсім-зовсім безкоштовно? Навіть за матеріали не берете?"

"Правда, приходьте".

Але спочатку все потрібно узгодити з лікарем.

Я надаю лікарю повний регламент процедури: всі свої кроки, з якими препаратами працюю, яку анестезію використовую. Виходячи з цього, він приймає рішення.

Іноді пацієнтці потрібно дочекатися ліпшого показника лейкоцитів або змінити анестетик, щоб не було конфлікту з препаратами. Якщо діагноз пов'язаний із захворюваннями шкіри - перманентний макіяж можна робити тільки після ремісії. Лише отримавши від лікаря дозвіл, приймаю дівчаток у себе.

До них повертається бажання дивитись у дзеркало

Навіть звичайні жінки змінюються після класного макіяжу - вони просто розквітають. А боротьба з хворобою - це такі фінансові витрати, що "на красу" грошей не залишається. Після хвороби та "хімії" багато хто боїться на себе дивитися. Повертаєшся до дзеркала, а там взагалі не ти. Психологічно це колосально підкошує.

Процедура перманентного макіяжу повертає їм позитивні емоції від власної зовнішності. І це може зіграти велику роль у бажанні одужати.

Настрій у всіх дівчаток різний. Але їх об'єднує одне - всі вони приходять з надією щось змінити. Є мовчазні, реготушки, жваві та скромні. Молоді й літні. Найдорослішій моїй клієнтці з таким діагнозом - близько 70 років. Вона красуня! Дуже сучасних поглядів. Так цікаво обіграла свою зачіску після "хімії".

Кабінет, в якому працює Ірина.

Про діагнози ми намагаємося не говорити. На процедурі в мене є лише дві години. За цей час хочеться подарувати людині радість, а не занурювати вкотре в цей морок.

Оптимальна тема для розмови - про їхні захоплення, про те, що приносить їм радість. Хтось малює, хтось в'яже, хтось збирає статуетки. У моєму кабінеті жінка може знову відчути себе значущою, цікавою. Тут і зараз вона гарна, сміється, отримує задоволення від спілкування.😊

Настав час ставити нову мету

Звісно, я сумую за драйвом. Але через сина не хочу купувати новий мотоцикл. Розумію, що це ще й небезпека, а вдома мене люблять і чекають. Настав час ставити нову мету.

Зараз у мене є своя студія, школа, клієнти, професія, в якій можна більше розвиватися - я склала список майстер-класів майстрів, які я хотіла б відвідати. Це і Європа, і США. Їх вистачить на кілька років (сміється).

Чесно кажучи, мені дуже хочеться подорожувати. Зараз я шукаю клієнтів в інших містах. Наприкінці місяця вдруге буду в Києві - для мене це можливість попрацювати й подивитися місто.

Нещодавно я їздила на майстер-клас, де навчалася створювати 3Д-реконструкцію соска після мастектомії. Знаю, що в Ізраїлі такі операції жінкам роблять безкоштовно, по страховці. Хотілося б потрапити в одну з їхніх клінік - попрацювати там на волонтерських засадах. Для мене це був би важливий досвід.

Фото надані Іриною Рассадіною.

Ольга Ліцкевич
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту