Лікар-камікадзе з Чернігівщини, який заразив себе смертельною хворобою, аби знайти ліки від неї

Остання чверть XVIII століття для Російської імперії видалася тривожною. Західносибірські губернії були охоплені "моровою пошестю" - невідомою хворобою, від якої не було порятунку. Її називали "священний (або персидський) вогонь" - вона розвивалася та поширювалася миттєво. Гинули як худоба, так і люди, на шкірі яких з’являлися чорні, ніби випалені вогнем, карбункули. Згодом хвороба дісталася Уралу, і волання про допомогу почали надходити з Челябінського повіту – епідемія нищила усе живе.

На початку 1786-го Медична колегія (аналог міністерства охорони здоров'я) спорядила в зону лиха невелику експедицію на чолі зі штаб-лікарем Степаном Андрієвським. Йому на той час було лише 26 років. 

На під'їзді до епіцентру епідемії Андрієвський залишив у Челябінську двох іноземних колег, а сам разом з підлікарем Василем Жуковським рушив до Троїцька, що був на межі вимирання. Медики-іноземці їх навіть не чекали: взяли зразки води, у якій, на їхню думку, плодилася зараза, та вшилися до Санкт-Петербурга.

Андрієвський з Жуковським продовжили вивчення смертельного "вогню", навіть не здогадуючись, з яким підступним та небезпечним ворогом мають справу. Лише через багато часу буде встановлено: спори сибірської виразки зберігаються десятиліттями, їм не страшна ні вічна мерзлота, ні окріп, ні сонячні промені. А 90% тих, хто підхопив сибірковий менінгіт, помирають.

Нічого цього молоді лікарі не знали. За два роки "відрядження" – жодного результату, лише довели хибність популярної тоді теорії, ніби зараза передається через воду. І тоді Андрієвський зважився на відчайдушний, небачений до цього, героїчний крок. 

18 липня 1788 року він запрошує до себе на квартиру офіціальних осіб міста - суддю Олов'янникова та городничого Шейгоферна. Ще один свідок – підлікар Василь Жуковський. Гостям Андрієвський оголошує: зараз він свідомо заразить себе інфекцією, взятої із карбункула померлої тварини, і вестиме "Скорботний аркуш" (щоденник), доки вистачить сил. А коли не зможе, продовжить колега. Який, у разі трагічного кінця, оприлюднить результати. 

Представники ж влади мали засвідчити добровільний характер вчинку. Після цього він надрізав шкіру біля ліктя і заніс заражений матеріал. Звісно, захворів і почав занотовувати перебіг того, що відбувалося з організмом, його реакції та свої відчуття. Коли ж почалися "розлад і божевілля думок, поєднані з неймовірними стражданнями", щоденник продовжив заповнювати Василь Жуковський. 

На щастя, Андрієвський залишився живим. Його ризикований вчинок переконливо засвідчив: хвороба передається не через воду, а від тварини до людини. Також він разом з колегою розробив методи лікування шляхом болісних сірчаних припікань. Прорахував медик-герой і карантинні заходи: при перших випадках зараження забороняти торгівлю худобою, обробку туш, вживання м’яса.

Термін "сибірська виразка", використаний у звіті для Медичної колегії, став назвою хвороби (в медицині також використовується термін "антракс" – з грец. карбункул, вугілля).

А ще Андрієвський увійшов в історію як перший лікар у світі, який заради медичної істини ризикнув власним життям, заразивши себе невиліковною на той момент хворобою.

Додамо: за півтора століття інший виходець з України фізик Андрій Будкер сконструює прискорювачі, що дозволять боротися з отруйними спорами, зокрема й сибірської виразки.

1808 року Андрієвському був присвоєний чин чинного статського радника, після чого він став активно просуватися кар’єрними сходинками. Служив у Міністерстві фінансів, нетривалий час був віцегубернатором Гродненської та Київської губерній. А у 1812 обійняв посаду цивільного губернатора у дуже непростому регіоні – Астраханському.

По-перше, ця губернія була воротами з Азії до Європи, крізь які із середньоазійських степів за кращою долею сунули тисячі, як сказали б зараз, трудових мігрантів.

По-друге, традиційні "тертя" з військовим керівництвом Кавказу.

По-третє, критичний економічний стан: основний заробіток місцевого населення - видобуток солі та вилов риби – просів на самісіньке дно внаслідок падіння попиту, пов'язаного з Вітчизняною війною 1812 року.

По-четверте, складна епідеміологічна ситуація.

А були ще "по-п'яте", по-шосте" …і "по-десяте".

Андрієвський з честю вийшов із ситуації:

? встановив фіксовані ціни на хліб, заборонив його оптову перекупку та вивіз доти, доки не будуть повністю задоволені внутрішньогубернські потреби;

? дозволив відпускати сіль з державних крамниць у кредит на 10 місяців без відсотків; 

? домігся від Сенату виділення місць для вільного лову риби державними селянами й міщанами, а також у межах міста у Волзі й інших ріках, але з вимогою продавати її лише вроздріб в певних місцях і за встановленою владою таксою. Відстежували ситуацію громадські контролери з числа купців і міщан;

? заборонив хижацький спосіб видобутку тюленів у Каспії;

? стимулював розвиток шовківництва та розширення посівів кунжуту;

? забезпечив укладання в місті нових дерев’яних тротуарів;

? відремонтував мости через ріки та канали;

? розпорядився щодня виписувати годувальницям і дітям "сирітського будинку" додаткове молоко.  

Ну і куди ж без покращення санітарно-епідеміологічного стану? Оголосив збір пожертвувань серед купецтва і дворян на будівництво ще однієї лікарні, а в тих, що були, наказав солом’яні матраци і подушки замінити волосяними, видавати хворим по три комплекти постільної й натільної білизни, верхнього одягу та взуття, дбав, аби аптеки поповнювалися медикаментами.

Також він особисто очолив місцевий комітет боротьби з віспою (епідемії регулярно спалахували серед кочівників-калмиків), забезпечуючи вакцинацію дорослих та дітей настільки ефективно, що за роки його губернаторства в регіоні не було жодного випадку захворювання, а самі вакцини паралельно доставлялися ще й на Кавказ. 

Парадокс: нині в Астрахані зберігаються портрети усіх цивільних губернаторів, окрім Андрієвського. Пояснюють так: Степан Семенович відмовився марнувати час на позування.

?Звіт "Про сибірську виразку"

?Народився 1760 року (точна дата невідома) в с. Салтикова Дівиця Куликівського району Чернігівської області (тоді - Ніжинський повіт Чернігівської губернії).

?‍?Навчався в Києво-Могилянській академії, закінчив медичну школу при Петербурзькому шпиталі (1778-1780).

?‍⚕️Був підлікарем у Чернігівському легкокінному полку, прозектором в Санкт-Петербурзькому медико-хірургічному училищі, постійним членом Державної медичної колегії, служив у Міністерстві фінансів, віце-губернатором Гродненської й Київської губерній. 

?‍?Останні роки життя провів на посаді Астраханського цивільного губернатора (1812-1818). 

?Кавалер ордена Святого Володимира ІІІ ступеня (1795), ордена Святої Анни ІІ ступеня (1806).

☝Укладач одного з перших медико-топографічних описань "Обсервація в Чернігівській губернії" (1783). 

??Був одружений на Анастасії Іванівні Волькевичевій. 

?Помер 19 грудня 1818-го в Астрахані. Похований на території Іоанно-Предтеченського монастиря. Надгробок не зберігся.

На початку XXI століття терористи використовували сибірську виразку в якості зброї під час атак на США - так звані "листи зі спорами". Вони були надіслані поштою в декілька редакцій ЗМІ та двом сенаторам від Демократичної партії протягом декількох тижнів, починаючи з 18 вересня 2001 року (через тиждень після терактів 11.09). Загинули п'ять осіб і ще 17 - заразилися.