Лист сина до Дня матері: "Тоді я образився, а тепер вдячний"

Кажуть, 12 травня у нас свято - День матері. А мені важко відокремити маму від тата. Вони одружилися в перші дні війни і прожили разом більше півстоліття. Чиста класика: тато - голова, а мама - шия. При цьому тато точно не пам'ятав, у якому класі я навчаюся, а мамі до всього було діло.

Перший клас, зима, мороз, моя мама Анна Семенівна: "Синку, надягни шарфик!". Але подумайте самі, навіщо людині семи років у школі шарфик? Коротше кажучи, зі школи я повертаюся без шарфика.

Наступного ранку мама мовчки дає мені другий шарфик, але я повторюю: на фіга шарфик у теплій школі?!

І коли на третій день я знову повертаюся додому без шарфика, мама не витримує: "Іди до школи, і без шарфика додому не повертайся!"

У шкільній роздягальні, якою я понуро блукав у пошуках, жодного шарфика не було й близько. Зате в кутку лежало чиєсь зім'яте пальто, яким, схоже, грали в футбол... "Боже, навіщо ти притягнув додому це пальто?" - здивувалася мама. "Пошиєш мені з нього шарфики!" - відповів я.

Мені років дев'ять, я впав у дворі та прибіг додому з ревом - пальчик болить.

- Перелом! - ахнула мама, - треба терміново зробити рентген!

Мама піти зі мною не могла (чекала ученицю) і попросила брата. Коли ми поверталися з поліклініки, неспокійна мама вже визирала нас із балкона.

- Ну як?! - нетерпляче вигукнула вона. Брат підняв голову, відпустив мені щигля і похмуро відповів: - Нічого у цього ідіота немає!

Тоді я образився, а тепер вдячний - мені здається, що мама мене береже, і я мрію все життя прожити з таким діагнозом...

"Дитину треба розвивати!" - і мама залучає мене до культури. "Варшавська мелодія" з Адою Роговцевою у Київському театрі російської драми, незабутні концерти читців у філармонії, єдиний придбаний "по блату" квиток на гастролі театру Аркадія Райкіна в Києві, який мама віддає мені, 13-річному - і це, можливо, визначило мою долю як літератора з "гумористичним ухилом".

Наприкінці життя мама хворіла. Але зі своєї керівної посади не йшла. Вона придумала геніальну фразу, яку заявляла, коли хотіла, щоб до неї прислухалися: "Ви шукатимете мене в кожному кутку!" - ці слова діяли магічно, я кидався виконувати її вказівки, головна мета яких завжди була одна: щоб її чоловік і діти були живі, здорові та щасливі!

Давно немає у мене мами й тата, і я заздрю ​​тим, у кого вони живі! Можливо, ви будете сміятися, але моя улюблена страва - гарбузова каша. Я просив приготувати кашу маму моєї дочки, їв цю кашу в гостях, пробував у десятках ресторана, але ніхто жодного разу не зварив кашу так, як варила моя мама... 

Дякую, матусю! Усіх зі святом.
Олександр Володарський
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту