Микола Глущенко - художник у розвідці: не такий страшний радянський живопис, як його малюють

Що в нас асоціюється з радянським мистецтвом? Портрети вождів, сердитий реалізм, монументальні мозаїки Палацу піонерів, куди мама в дитинстві водила тебе на якийсь гурток... А що, як я скажу, що один радянський художник писав шикарний імпресіонізм, дружив з Пікассо, їздив Європою з виставками, був улюбленцем богеми і кумиром Гітлера? А що, як я скажу, що він був розвідником?

Найцікавіше в житті Глущенко почалося вже після еміграції, тож попередніми подіями я пробіжуся швиденько і коротко, щоби прописати бекграунд.

Народився Микола Глущенко в Новомосковську, ще заставши Російську імперію, - у вересні 1901 року. Відучившись якийсь час у Донецькому комерційному училищі, в Першу світову був мобілізований до Добровольчої армії Денікіна. Відступивши разом з товаришами по службі в Польщу, потрапив там у табір для військовополонених. Згодом Глущенко звідти таки втік, і з усіх ідей, які він мав на той момент, найвдалішою видалася ідея еміграції в Німеччину.

Язик до Києва доведе, і за бугром відшукає українця

Колишній військовий, що втік з табору без копійки в кишені та з такими синцями під очима, що позаздрить будь-який фрілансер - "підкорювати" нове життя Глущенко прибув приблизно в такому вигляді (себто не в найпрезентабельнішому). Може, сьогодні про нього б і не говорив ніхто, і статті цієї не було б, якби ставав на ноги він там своїми силами.

Та, знаєте, українці - народ дружній, згуртований великою і світлою ідеєю національної єдності, та й чорт з ним, що до самої України тисячі й тисячі кілометрів - українець же от він і допомогти йому треба. Поки в 20-і роки Глущенко обживався в Берліні, його  матеріально підтримували видатні українські діячі політики і мистецтва.

Гетмана Скоропадського пам'ятаєте? От він спонсорував навчання Миколи Глущенка спершу в Школі-студії Г. Балушека, а згодом - в Берлінській вищій школі образотворчого мистецтва. Пригадую, скільки зараз коштує навчання в Німеччині, і їй-богу, шоб я так жила.

Меценати мистецького товариства теж осторонь не лишалися. Драматург і прозаїк Володимир Винниченко, очолюючи Берлінський комітет допомоги українському студентству, посприяв організації першої персональної виставки Глущенка.

А батько українського кінематографа Олександр Довженко мав узагалі колосальний вплив на подальшу біографію художника.

Гетьман Скоропадський

- Миколо Петровичу, ти?

- Нє, ну це ж треба. На інший кінець континенту перебрався, а українців тут - як гуталіну! Здрастуй, радий тебе бачити! Ти тут звідки?

- Ну, взагалі-то, я поснідати збирався тут за рогом, а так-от поряд, в сусідньому кварталі, радянське консульство - працюю там. Про тебе питали, до речі.

- Це ж треба... А я все до вас ніяк у гості не зайду. Там за моєї відсутності інша держава у вас утворилася, а в мене тут в еміграції - ні бога, ні пана, ні паспорта. Та й додому хочеться...

- Ну, ти заходь на каву, все обговоримо. 

Олександр Довженко

Так Довженко допоміг юному імпресіоністу отримати паспорт громадянина СРСР. Однак кликали його, як з’ясувалося, не лише з питання документів - того дня Глущенко вийшов з будівлі консульства з цінною книжечкою в широких штанинах і непростим вибором у голові. Радянський уряд відмовив художникові в поверненні на батьківщину, але натомість запропонував співпрацю в ніші розвідки.

Перш ніж прийняти остаточне рішення, Микола встиг організувати декілька виставок, в тому числі оформити радянський павільйон на Міжнародній виставці в Ліоні (Франція), довчитися і почати формувати свій художній почерк таким, яким його згодом запам'ятає світ.

Однак відкинутий війною й еміграцією далеко від дому, Глущенко все ж любив свою країну і вирішив, що коли в поточній ситуації він може бути корисний державі розвідкою, то це його обов'язок.

1926 - агент завербований, псевдонім - "Ярема"

За рік до остаточного рішення з приводу розвідки, Глущенко перебрався до Парижа. Радянське громадянство і богемність - малосумісні поняття, та Коля Петрович був непростим чоловіком з непростою місією, йому було можна. Новаторський почерк в живописі, яскраві палітри й самобутній художній смак швидко перетворили його на фігуру, широко відому у вузьких колах людей мистецтва.

- Ба, яка робота з кольором... У вас дуже тонке почуття імпресіоністської стилістики, моя повага. Що вас надихнуло?

- Знаєте, вдома я спостерігав дуже мальовничі краєвиди - Україна мене навчила бачити природу по-особливому.

- О, то ви з України! У вас там, я дивлюся, взагалі з модернізмом все в порядку, такі цікаві люди до нас приїжджають.

- А ви когось знали з наших?

- Та був один авангардист, вдерся в майстерню, вікно бандурою проломив, щось говорив афористичне про життя, яке бентежне, та втім дуже глибока людина, ну дуже. Прізвища не пам'ятаю... як Чаплін, тільки... 

- Татлін? Чув про нього, цікавий товариш, так, до вас наче кілька років тому навіть його вежу в макеті привозили на виставку. Я, до речі, Микола. Глущенко.

- Пабло. Пікассо. Дозвольте вас пригостити вином у майстерні - я там вікно полагодив, тепер хоч гостей кликати не соромно.

Пабло Пікассо

Варто віддати належне, особливе становище розвідника надавало Глущенкові певні привілеї. За деякі роботи, зокрема в жанрі ню і особливо новаторські пейзажі, в Союзі художника прибрали б до рук і розстріляли за милу душу. Проте Ярема був потрібен уряду, тож йому як творцеві в еміграції дозволялося більше. Хтозна, якби не сумбурна і багатогранна низка службових перипетій у житті Глущенка, ми б і не знали його таким, яким він зумів стати на теренах мистецтва.

...Запиваючи щось там солодке чимось напівсолодким у компанії таких іменитих майстрів, як Пікассо і Матісс, Глущенко тим часом встиг відкрити власне художнє ательє. Народу набігла сила-силенна: інтелігенція, члени білоемігрантських і проукраїнських об'єднань, місцеві чиновники...

Поки Глущенко-художник ставав на ноги як творець, надихався, заводив цікаві знайомства, писав пейзажі, портрети і ню в яскравій модерновій манері, Глущенко-Ярема встиг надати СРСР цінну інформацію у вигляді 205 видів секретних креслень військової техніки, зокрема авіаційних двигунів і винищувачів.

Чоботар без чобіт, патріот без батьківщини

Здавалося б, от тобі творчий розвиток, от тобі найпоказніше творче оточення, от тобі сім'я (так, він і нею обзавівся) і робота на благо своєї країни - чого ще бажати?

Та в очах Глущенко уся ця благодать тускніла перед мрією спілкуватися вдень ​​з людьми і бачити вночі сни однією і тією ж мовою. Художник хотів додому і закидував керівництво проханнями раз у раз. У 1936 році він таки домігся від посольства дозволу повернутися до СРСР із сім'єю.

Перед від'їздом Микола отримав листа від давнього знайомого, колишнього покровителя і при цьому ж учня, Володимира Винниченка. Отримав, прочитав і осів:

Володимир Винниченко

"Ваша религия, Николай Петрович, ваше самое дорогое и "святое" - это материальный интерес… Я пишу вам по-русски. Пишу так, потому что в глубине души я не считаю вас настоящим украинцем. Называете вы себя украинцем не так, как должен называть себя член угнетенного коллектива, а только тогда и там, где это вам выгодно…"

Вертатися додому з таким багажем за душею було непросто. Та й чи додому? Провівши пів життя далеко від України, ступити на рідну землю, що йде з-під ніг від того, як усе найяскравіше і значуще в житті небагато з нею має спільного - Глущенко хотів бути патріотом, та власна біографія йому не давала цього відчути.

Так чи інакше, художник приїхав з родиною до Москви, звідти невдовзі перебрався до Києва і чесно намагався обжитися. Проте уряд не забував про Ярему ні на день, і скоро він знову знадобився.

Відпочив, подивився краєвиди - й годі

У 1940 році керівництво попросило Ярему на килим і віддало вказівку завітати до Берліна з виставкою народної творчості СРСР. Там, мовляв, художник свого часу жив, навчався і працював, знайомих у нього вдосталь, і практично "свого" Глущенко не надто стануть опікувати.

Розрахунок начальства виправдався і результати навіть дещо перевершили очікування: на виставку з'явилися високопосадовні члени Рейху (кажуть, навіть Ріббентроп) з метою передати Глущенкові щирі слова захоплення від Гітлера і альбом з акварелями фюрера на знак поваги, як від художника художнику.

Подейкують, що ця подія мала свій резон: Гітлер дізнався про Глущенка не зі стелі. Раніше обидва вони навчалися в одного викладача, і той порадив майбутньому фюреру брати у Глущенка уроки. У радянського розвідника. Іронія долі, еге ж.

Ярема виконав вказівку керівництва, випередивши Зорге майже на пів року і переказавши "нагору" про плани Німеччини щодо нападу на Союз ще в червні 1940 року.

Альбом був невеликий, але буквально обпалював руки

Подальша доля альбому фюрерівських акварелей вкрита мороком, проте було в оточенні Глущенка кілька людей, які знали про цей подарунок і навіть встигли потримати його в руках. Одним з таких був професор Академії мистецтв України Михайло Криволапов, колега і добрий приятель Миколи Петровича:

Після смерті Миколи його дружина - Марія Давидівна - попросила мене зберегти альбом акварелей Гітлера. Пам'ятаю, коли я взяв його - він просто обпалював мені руки! Від цих акварелей надходила якась зловісна енергетика! Альбом був невеликий, завбільшки з книгу. Там було більше 30 малюнків - здебільшого начерки архітектурних елементів, мости різні там. Відчувалося, що автор любить монументальні речі. Я побіг до міністра культури Олексія Романовського: "Що робити з цим альбомом?". Згодом його віддали секретареві ЦК з ідеології. Він і забрав альбом. А що далі з акварелями сталося - невідомо.

Ким був і ким запам'ятався?

Микола Глущенко. Автопортрет, 1969 рік

Микола Петрович Глущенко помер 1977 року. Він прожив непросте, але насичене життя. З доброї волі уряду він мав можливість регулярно їздити у відрядження - так він побачив світ, обкатавши чи не всю Європу. Сьогодні Глущенко є найдорожчим і, безумовно, відчутно знаковим українським художником.

М. П. Глущенко. Киев, вулиця Лютеранська, 1945 рік

Таємницю агента Яреми він зберігав від усіх, та й забрав із собою в могилу - лише розкриті пізніше архіви розповіли світові про те, що насправді приховував під полою своєї компанійської вдачі цей художник. А головне, як приховував - витончено, талановито, майстерно - немов розвідка була не службою, а черговим його полотном.

Картини Миколи Глущенка
Дарина Карапетян
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту