"Мистецтво Майдану не повинно перетворитися на історію про Леніна і брєвно"

Культуролог Наталя Мусієнко про те, як революційна зима 2013/2014 року змінила не лише політику, а й українське мистецтво.

Українці зустрічають шосту річницю розгону студентів на Майдані Незалежності проти ночі 1 грудня з тими ж питаннями, що й раніше: хто спланував і які цілі переслідував насправді? Адже побиття студентів стало історичним моментом, який запустив тернистий ланцюг подій, що, мало сказати, змінили Україну. Вони змінили світ. Бо Крим, війна, санкції...

Відображенням усього, що відбувалося на Майдані після побиття студентів Беркутом, стало публічне мистецтво.

Саме його якнайповніше намагалася зафіксувати культуролог Наталя Мусієнко з перших днів протесту. Зібраний матеріал уклався в книгу "Мистецтво Майдану" та Мандрівну виставку українських художників на цю ж тему. 

До шостої річниці тих знакових до нашої країни подій "Йод" зустрівся з пані Мусієнко, щоби згадати, як це було. Але наша розмова дуже швидко перескочила на тему: як це не має бути.

- Пані Наталю, ви були безпосереднім свідком того, як творилося вуличне мистецтво під час протестів. У який момент до вас прийшло усвідомлення, що це перетворюється на культурне явище, яке необхідно фіксувати?

- 26 листопада 2013 року, коли ще жевріла маленька надія на підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС на саміті у Вільнюсі, я представила публіці своє дослідження про художній простір Києва: "Kyiv Art Space". Презентація відбулася поблизу Майдану Незалежності у гостинній галереї "Арт 14". Гості розмовляли про мистецтво та політику. Вірніше навпаки: про політику і мистецтво. Ніхто з присутніх не міг собі уявити, якою буде для Києва зима, що невідворотно наближалася.

Тоді, у вирі подій, що не лишали часу на детальній аналіз, я зрозуміла: треба максимально занотувати все, що відбувається. Вже тоді, після першої великої демонстрації, стало очевидним яскраве мистецьке забарвлення протесту, а також необхідність фіксації революційної творчості. 

Учасники акції студентів, які пройшли багатотисячною колоною від пам'ятника Шевченку на Євромайдан, в Києві, у четвер, 28 листопада 2013 р. Фото: УНІАН

- Чи була якась трансформація мистецтва Майдану?

- Воно пройшло шлях від карнавального до сакрального, органічно поєднало в собі елементи авангарду, масової культури та високої класики, що характерно для нашої епохи постмодерну.

Головним символом і центральною інсталяцією Майдану стала "Євроялинка" або "Йолка" - вкрита різноманітними плакатами величезна структура для новорічної ялинки, встановлення якої послугувало офіційним приводом для розгону студентів.

Плакати на ній мінялись і доповнювались залежно від ситуації. А світові мас-медіа швидко зробили її відомою. У серпні 2014 року інсталяцію було передано Музею Майдану для збереження, проведення опису й атрибуції кожного з її елементів.

Взагалі, інсталяцій на Майдані не бракувало. Бо це, перш за все, суспільний простір. Наприклад, відомий своєю альтернативною міською навігацією київський дизайнер Ігор Скляревський встановив на Майдані інформаційні таблички, які допомагали протестувальникам знаходити кухню, пункти поселення, обігріву, інфоцентри тощо. Також Скляревський був автором плакатів і наліпок із закликами "Підняти попу і вийти на Майдан".

- Яка атмосфера панувала у мистецькому середовищі? 

- На Майдані зібралися художники різних творчих напрямів, видів і жанрів мистецтва, різних політичних спрямувань, різного віку і статі. Там були письменники, поети, графіки, дизайнери, карикатуристи, стріт-артисти, кінематографісти, скульптори, архітектори, артисти театру, кіно, цирку, диригенти, композитори, співаки. Майдан їх всіх об’єднав і показав світові творчий потенціал сучасної України, який акцентував її європейський цивілізаційний вибір.

У грудні 2013 року на Хрещатику з’явився "Мистецький Барбакан" за аналогією фортифікації для захисту підступів до міських брам. Такі укріплення у пізньому Середньовіччі приймали на себе перший удар ворогів і давали можливість зачинити ворота в основній фортеці.

"Барбакан" одразу перетворився на постійно діючу виставку анархічного мистецтва, де збиралася творча спільнота і проводились лекції з протестного мистецтва, літературні читання, велись дискусії. 

 "Мистецький Барбакан" на Хрещатику, 2013 рік. Фото @livejournal Дмитро Десятерик

- Серед митців, які стали відомі під час протестів, переважно чоловічі імена: Іван Семесюк, Олекса Манн. Жінок справді було менше?

- Ніколи в гендерному аспекті не дивилася на Майдан, бо мені здається: були всі. І жіноча сотня, до речі, була. Тільки під час подій на Грушевського та залишилися переважно чоловіки.

Я зі здивуванням порахувала, що у нашій Мандрівній виставці мистецтва Майдану гендерний баланс дотримано: 50 на 50 - себе як куратора теж рахую. Таке співвідношення не було нашою метою - це вийшло органічно.

У проекті беруть участь 17 українських митців: Юлія Бєляєва, Гліб Вишеславський, Антон Гаук, Олена Голуб, Мар'яна Гончаренко, Андрій Єрмоленко, Микита Завілінський, Мар'ян Лунів, Олекса Манн, Роман Михайлюк, Анастасія Некипіла, Марія Павленко, Іван Семесюк, Андрій Сидоренко, Тетяна Русецька, Ірена Хованець, Оксана Чепелик.

Гліб Вишеславський

Вік і досвід абсолютно різний. Наймолодшою є Настя Некипіла, а метри брали участь вже у кількох революціях.  Іван Семесюк  є також популярним блогером і виконавцем. Його роботи, зокрема шикарну серію вишиваних "бендериків", закупив Музей Майдану. Так само, як і щемний триптих асамбляжів "Небо Майдану" Гліба Вишеславського.

Я радію, що ці роботи вже у Музеї, і сподіваюсь: закупівля мистецьких творів Музеєм Майдану триватиме.  

Іван Семесюк

"Мистецтво Майдану стало декомунізацією українською культури"

- Як наслідки того періоду відчуваються в українському мистецтві тепер?

- Мені бракує вуличного мистецтва Майдану у середмісті Києва – його практично не залишилося. Тільки "Ікони революції" на Грушевського, але й вони вже вандалізовані й переписані. Хоча, тимчасовість і є однією з ознак street art. 

Якось побачила, що зникла скульптура "Нова Україна" - вона довго знаходилася на Майдані біля стели Незалежності. Подзвонила Ігорю Пошивайлу, директору Музею Майдану, і з полегшенням дізналася: вона у них. Можливо, колись повернеться на Майдан – важко сказати. 

У вирі подій Революції Гідності народжувалося не тільки постери, графіті, інсталяції, скульптура, але й перформанс, пісні, поезії, і, звичайно ж, кіно від  "Вавилон'13" та інших митців. Фотографи й художники проводили виставки свої робот просто неба - неба Майдану.

Революція гідності зрушила декомунізацію української культури, народила нові наративи та сучасних героїв. Які серед нас. 

Зображення Тараса Шевченка, Лесі Українки та Івана Франка (арт-проект "Ікони революції") на одному з будинків на вулиці Грушевського в Києві, у вівторок, 11 лютого 2014 р. Фото: УНІАН

- Чи цікаве мистецтво Майдану на Заході з мистецького боку, а не лише соціальної і політичної точок зору?

- Майдан та його мистецтво стали частиною іміджу України. Зацікавленість спостерігаю завдяки Мандрівній виставці.  Адже бачення подій очима митців є спробою розкриття суті екзистенційних процесів, що неможливо через сухі повідомлення преси.

Виставка Серед 18 локацій, куди мандрувала виставка, 11 - в Україні, п’ять у США і щойно там нею зацікався Канзаський університет, одна у Нідерландах,  дві у Великій Британії.  

Арканзаський університет, США (2015). Фото надане організаторами виставки.

Якщо студент з Великої Британії находить нас у мережі і не тільки представляє у своїй школі Мандрівну виставку, але й пише про це дослідження-книгу, до якої мені було більш ніж приємно написати передмову, - то так, мистецтво Майдану є цікавим. Якщо студенти з університету Кента, також з Великої Британії, також находять нас у мережі, і роблять Мандрівну виставку українських художників частиною своєї великої експозиції "Мистецтво на барикадах", - то так, мистецтво Майдану є цікавим.

Оригінали робіт Мандрівної виставки мають різноманітну техніку виконання: живопис, асамбляж, колаж, фотографія, відео, вишивка. Концептуальною основою виставки є представлення робот у формі плакатів. Це є символічним зверненням до часів Майдану і дозволяє мобільно показати виставку в різних місцях, уникнути витрат на транспортування та страхування.  У нас є різні друковані версії:  українська і американська. Нідерландська загубилась під час мандрів - і таке буває. Британські залишились в університетах, що її приймали.  

Українська зберігається там, де і народилася -  в офісі Програмі імені Фулбрайта в Україні і готова до подальших мандрів. Якщо є зацікавлені, звертайтеся до нас з Мар’яном Лунівим. Він є натхненим і незмінним арт-менеджером виставки, її учасником, а також дизайнером книги "Мистецтво Майдану" у всіх її різномовних версіях.

Мар'ян Лунів. Аркан

Важливим є передчуття війни у мистецтві Майдану. Нещодавно я говорила про це у двох університетах. Спочатку у Колумбійському університеті  - на конференції, присвяченій п'яти рокам війни на Донбасі. Потім - у  переміщеному Горлівському інституті іноземних мов, який зараз працює у Бахмуті. Зрозуміло, що одна й та ж тема звучить по-іншому - на відстані 8000 км та 30 км від війни.

Час плине швидко і стирає багато. Документація, фіксація, збирання спогадів та артефактів Майдану є безцінними.  Для мене найважливішими слоганами Революції гідності залишаються два. Перший -  "Я дихаю вільно" – саме тому помістила його на обкладинку своєї книги.  Другий - "Крапля в океані". Всі ми, у тому й числі і митці, були цими краплями. І кожна крапля є унікальною.  

Важливо дбайливо зберігати пам'ять про це, остерігатися й уникати синдрому Леніна з "брєвном". Є така картина радянської доби "Ленін на суботнику". Може, пригадуєте? 

Наталія Мусієнко, Рада Європи Ностри. Європейський інвестиційний банк, Люксембург, 27 листопада 2015 рік. Фото: prostir.ua

- Якщо чесно, не дуже.

- Сюжет простий: у 20-ті роки Ленін брав участь у суботнику і ніс "брєвно". А потім навколо цього "брєвна" з'явилося стільки міфів у радянській культурі: хто ніс це бревно, скільки людей несло, яке "брєвно" ніс Ленін, а, може, він не тільки носив, і не одне, але й рубав. Чому я про це згадала? Щоб історій Майдану та його мистецтва не перетворилася на доробок і здобуток тільки кількох митців. Які й несли це уявне "брєвно"… А інших і не було.

- Тобто не можна казати, що хтось потрапив у нерв того часу краще?

- На Майдані не було великих і маленьких митців - всі були краплями в його океані. У цьому і є сутність Майдану.  За півстоліття до Революції Гідності Василь Симоненко написав вірші "Крапля в морі".

На світі законів немало,
Я нагадаю один:
Щоб море не висихало,
Потрібно багато краплин.
Але в штормову годину,
Як море бурунить гнів,
Потрібна зайва краплина,
Щоб вийшло воно з берегів.

Фото надане організаторами Мандрівної виставки.

Хочеться, щоб Майдан залишився у нашій пам'яті як територія мистецтва, як сплеск - не тільки революційний, але й мистецький.

Саме це я намагалася зробити у своїй книзі "Мистецтво Майдану" (2015), що була перекладена англійською (2016) і німецькою (2017) мовами. Вона є розповіддю самовидця подій і не претендує на енциклопедичність. А от, власне,  академічну енциклопедію мистецтва Майдану обов’язково потрібно створити. Таке серйозне дослідження вимагає часу, коштів і професійної команди дослідників та митців. Адже Майдан і його мистецтво вже є не тільки нашої історією і складовою іміджу України, але й новітньою культурною спадщиною. 

Ольга Ліцкевич
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту