Мої польські "канікули". Сповідь киянки-заробітчанки, якій захотілося змін

Тенденція останніх років - українці масово мігрують на заробітки за кордон. І не всі тільки заради грошей. Як, наприклад, і я. Звісно, тисяча євро зайвою ніколи не буде, але "не в грошах щастя". А в чому? Давайте-но розбиратися, використовуючи мій український менталітет і їхні європейські цінності. Частина 1-а - побутова.

Була цікава робота, але не було особистого життя

У кожного, хто приїхав працювати за кордон, свої причини. Комусь треба годувати-вчити дітей, комусь платити борги по кредитах, а комусь просто все набридло й захотілося кардинально змінити життя. У мене - третій варіант.

Здавалося б, була кар'єра, цікава робота, але не було відчуття внутрішньої задоволеності, все набридло. "Особистого життя немає, та й на квартирку час підзаробити, поки сили не покинули, - подумала я. - Ну, або хоча б старість собі забезпечу. Не на пенсію ж нашу сподіватися".

От і покинула я своє життя в українській столиці - й майнула з подругою підкорювати зарубіжжя.

Але не в Польщу, як починають багато хто, а в Чехію. І знаєте, не пошкодувала.

Робота, звісно, була дуже важкою фізично, вочевидь не для жінок. Але от життя в гуртожитку... Є в цьому певний кайф. Я ж домашня дитина, київська дівчинка, яка все життя прожила в батьківській квартирі. А тут загальна кухня, спільні тусовки. І саме там я зустріла свого майбутнього чоловіка (теж українця), який ну ніяк не підвертався на батьківщині.

Далі почалися вже пригоди в парі. ❤

Україна – не Росія, а Польща – не Чехія

Польща нас, до речі, не минула. Адже, повернувшись додому, для наступної поїздки в Чехію треба було витримати візовий коридор у три місяці, а гроші були вже під кінець, ми з чоловіком (на той час уже жили разом) зважилися поїхати на роботу до поляків.

За моїми "запитам", грошей тут нормально не заробиш, тим паче на квартиру. Якщо в Чехії український заробітчанин легко може знайти місце мінімум на 1000 євро на місяць, то в Польщі за цю ж кількість робочих годин йому платитимуть максимум 750 євро. Та й умови нашого польського життя помітно відрізнялися від чеської цивілізації. Можливо, нам просто "пощастило".

Але про все за непорядком. 😉

Шок-побут: по дві сімейні пари в кімнаті та один санвузол на 13 людей

Знайомство з будь-якою роботою за кордоном починається з хостелу, а по суті - гуртожитку. Життя тут - справжній серіал у форматі реаліті-шоу: просто ставте камери та показуйте (ідея для продюсерів, я серйозно).

Часто заробітчан зустрічає роботодавець на вокзалі. Але не всім так щастить. Наприклад, ми після доби в дорозі, простоявши на митниці 9 годин, з валізами діставалися в незнайомому місті (Вроцлав) до житла своїм ходом.

Наш хостел - похмура сіра двоповерхівка на околиці, за життя в якій у нас вивертали із зарплати по 150 злотих (900 грн.) на місяць. Так, недорого. Але невдовзі ми зрозуміли - чому.

Це був "будинок відкритих дверей" - у прямому сенсі, без замка на вході. На першому поверсі - три кімнати і суміщений санвузол. На другому - ще одна спальня, санвузол і кухня.

Шок перший

Першим шоком стало те, що нас, сімейну пару, заселили в кімнату з ще однією сімейною парою.

Шок другий

У кімнаті - два ліжка, але обидва не двоспальні, а двоярусні! Таке от шлюбне ноу-хау по-польськи. Але ж ми, по суті, молодята, і спати окремо - не варіант. Довелося тулитися удвох на односпальне нижньому ярусі.

Шок третій

У чотирьох кімнатах мешкало 13 осіб, і на всіх - один санвузол, та й той суміщений. 8 осіб збиралося на роботу в одну зміну. Тож потрапити в туалет або просто умитися було не так-то просто й уранці, й увечері.

До того ж, слив від пральної машини був виведений в душкабіну. Стоїш такий, змиваєш із себе графітовий пил після 12-годинної зміни, і тут твої прекрасні, стомлені ноги омивають мильні води чиїхось брудних шкарпеток.

Шок четвертий

Відсутність місця в холодильнику. Доводилося трьом поміщатися на одній полиці. А продукти, які псуються, терміново "утилізувати" силами розпещених домашніми харчами шлунків. При цьому чайника і мікрохвильовки немає, а плита - на газових балонах. Одного разу балони закінчилися - і ми сиділи без гарячої їжі п'ять днів.

Шок п'ятий

Дуже часто крадуть їжу з холодильників, кухня-то загальна. Але з ними ведеться війна особливими засобами. Наприклад, моя подруга підсипала проносне в молоко. Метод спрацював - з усіма наслідками, що звідти "витікають". 😊 Злодій був знайдений і виселений з ганьбою.

Шок шостий

Головним мешканцем майже в будь-якому хостелі є грибок. Він є практично в усіх приміщеннях. Особливо нелегко заробітчанам, яких селять напівпідвальних приміщеннях: там грибком покриваються навіть валізи, одяг, постіль.

Українцям з польського офісу на земляків начхати

Звісно, не бажаючи миритися з подібним умовам, ми звернулися до роботодавця з проханням переселити нас в інше місце. Але людям з офісу (а менеджери там, до речі, теж майже всі українці) начхати на земляків-заробітчан, які заробляють їм гроші.

- Ой, ну що ви обурюєтеся, - відповів нам Іван. - Якщо хочете, ми вас переселимо в інше місце, але попереджаю: там ви будете жити в одній кімнаті з ще однією парою і хлопцем.

До речі, поспілкувавшись з колегами, я дізналася, що багато українців живуть і в гірших умовах. Наприклад, у кімнатах по 8-9 людей, де немає ні шафи, ні полиць для речей. Усе - у валізах під ліжками. Іноді навіть заселяють незнайомих чоловіків і жінок в одну кімнату, по три пари разом або сім'ю - в компанію до трьох дівчат.

Інтим: пішла голота на вигадки

Ясна річ, виникає питання - як сімейники викручуються з інтимним життям? По-різному. 😉

Найчастіше сусіди працюють в іншу зміну - і більшу частину місяця ви спите самі. А от трьом парам, яких поселили разом, пощастило не так сильно. Дві парочки працювали в одну зміну. Тому, коли дуже хотілося, вони по черзі просили сусідів "піти погуляти". Звісно, це прохання супроводжувала лукава усмішка, яка говорила без слів. 😊

Ну а головний місцевий "сексодром" - ванна кімната. Це єдине місце, де можна усамітнитися на певний час. Правда, трохи незручно: можна тільки сидячи (на унітазі) або стоячи (в душовій кабіні). Хоча і туди постійно хтось норовить вломитися: то зуби почистити, то пописати, то по швабру... Але, коли розуміє, що там відбувається, мовчки ретирується. Негласне правило заробітчан: займайся, чим заманеться, тільки не заважай людям займатися любов'ю. 😉

P.S.

Колись я прочитала результати дослідження, в якому говорилося, що людина - істота, яка адаптується до нових умов упродовж 3-5 днів. У Чехії у мене приблизно так і вийшло. А от у Польщі пішло на це близько двох тижнів.

Життя в хостелі, перші робочі дні - було стійке відчуття, що це тривалий сон і все відбувається не зі мною, а я от-от прокинуся і опинюся знову в київській квартирі, на улюбленому дивані. І тільки присутність і підтримка коханої людини допомогли мені витримати цю адаптацію. Сама б я напевно звалила вже через тиждень.

Досі дивуюся стійкості духу українців, які приїжджають на заробітки поодинці. Повірте - це дуже, дуже, дуже важко.

У другій частині Тетяна розповідає про умови роботи на польському заводі з виробництва батарей для електромобілів, де вона працювала шість місяців.

Матерiали по темi
Сповідь киянки-заробітчанки, яка шукала кращого життя в Польщі. Частина 2-а – про роботу
Тетяна Кульчицька
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту