Нічні поїздки, хибний шмон і шоу талантів у тумані: історії студентів про те, як поєднувати відпочинок і навчання

Коли заради майбутнього треба багато навчатися, але й про молодість забувати не можна. 😊

Раніше "Йод" розповідав про курйозні випадки з робочої практики з виробниками крафтових напоїв і медиками. Тоді ми з'ясували, що у лікарів - найчорніший гумор, а на фестивалях найбільше п'ють студенти

Тепер ми вирішили дізнатися, чи справді молоді для відпочинку потрібно щось міцніше та поговорили з трьома українськими студентами про те, як не здуріти під час навчання.

"Святкували день народження старости – і потрапили з Вінниці до Києва"

Саша Бідула, студент 3-го курсу, медик, Вінниця:

- Це був понеділок. У нас було чотири пари - з ранку і до п'ятої вечора. Ми втомилися до такої міри, що хотілося буквально кричати про допомогу. Але так вийшло, що саме цього дня у нашої старости був день народження. Вона одразу в універ притягла домашнього вина (потім ми зрозуміли, кріпленого).

Після пар ми вийшли з корпусу й пішли в алею поруч "обмити" свято. А це центр - всюди їздять трамваї, машини. Ми без задньої думки сіли на лавочці та розлили вино. Чесно сказати, воно якось одразу вдарило в голову. Тут уже розуміємо, що завтра вранці на пари можемо і не встати.

Вирішуємо йти в гуртожиток, ще трохи посидіти - і спати, щоб наступного дня прокинутися хоча б на третю пару.

Тут треба пояснити: гуртожитки у медиків відрізняються від інших. У інших можна взяти бухло й тихо засісти собі в окремій кімнаті, у нас же якщо хтось гуляє - то гуляють буквально всі. Ну, або як мінімум поверх.

Заходимо компанією із 6 людей до однокурсниці в кімнату, наливаємо, продовжуємо. На звук веселощів починають підходити гості із сусідніх кімнат. І всі - не з порожніми руками. Душевно сидимо - під гітару та пісні.

Усе було б добре, якби не "презент" однієї дівчинки, яку я вже слабо пам'ятаю. Вона притягла чи то абсент, чи то самбуку. Після такого йти спати, ясна річ, не вийшло. Вирішили вийти в кальянну, продовжити святкування.

Приходимо. Доходимо до кондиції - і тут комусь приходить ідея поїхати в Харків. Я кажу: "Та ні, до Харкова далеко. Погнали в Київ!" Викликаємо таксі на вокзал (зрозуміли, що момент втрачати не можна, поки всі шестеро їдуть). Приїжджаємо, пакуємося в поїзд - і о першій годині ночі їдемо підкорювати столицю. Причому пам'ятаємо: на третю пару все ще потрібно встигнути.

П'ята ранку. Київський залізничний вокзал. Бодун. Біль у тілі. В голові - когнітивний дисонанс: "Де ми?", "Навіщо сюди приїхали?" Туманні спогади фрагментів минулого вечора. Усвідомлення: таки ми в столиці.

Сідаємо на терасі "мака", намагаємося отямитися. І тут я згадую, що в Києві живуть мої батьки. Та й я сам звідси. Їдьмо!

7 година ранку. Дзвоню в рідні двері зі словами: "Відчиняйте, до вас гості!".

Прикиньте реакцію "старих". Але зовні вони трималися незворушно. 😁Зрозуміли, що говорити з нами безглуздо, і просто відправили спати - всю ораву. "Прокинетеся - все поясните", - крикнули наостанок.

Правду сказати, ми дуже класно поспали. А, прокинувшись, поїхали по Києву гуляти. Відпочили – та погнали назад, до Вінниці. На пари все-таки не встигли - довелося відпрацьовувати. Але спогади досі мурахами по спині бігають.😊

"Так сміялися, що викладачка нас обнюхала та викликала поліцію"

Влад Веселов, студент 3-го курсу, айтішник, Київ:

- Найпекельніша історія була на другому курсі. Не пам'ятаю, який це був день. Але пам'ятаю, що будній. За розкладом були тільки перша та четверта пари. Між ними - "вікно".

Ми вирішили піти в цей час погуляти - години три все-таки вільних. А зима ще була така красива, не хотілося в одному місці "втикати". Блукали близько трьох годин по Києву: то в "мак" пішли, то в парк, то взагалі поїхали вулицями хитатися. Коротше, під кінець нашого відпочинку всі були такі червоні й спітнілі, що було відчуття, ніби крос пробігли.

Звісно, настрій у нас теж поліпшився. У такому стані ми й пішли на ту останню пару. А наша викладачка була, м'яко кажучи, психічно нестабільною. Або як зараз толерантно каже молодь "на прибацаних".

Заходимо в аудиторію, сідаємо. Ясна річ, хтось щось пожартував, всі інші одразу починають іржати. А ми ж ще й червоні після вулиці.

Так от. Викладачці здалося, що ми накурилися. Почалися наїзди: що це таке, чому ви якісь неадекватні. Викликала нашого куратора для розбору польотів.

І ось вони удвох починають нас обнюхувати. Серйозно, як у якомусь фільмі - кожного по черзі: сорочку, волосся, пальці.

Куратор зрозуміла, що ми нормальні. Але викладачка все одно кричить, що накурились. Каже: "Гляньте на них! Вони ж неадекватні. Я таке терпіти не буду. Викликаю поліцію!"

І що ви думаєте? Викликала.

Приїжджає патруль, починає нас усіх шмонати. Звичайно, нічого не знаходить.

А викладачка заплатила штраф за помилковий виклик. Ха-ха-ха. Хоч і 100 гривень, але приємно. 😊

"Танцювали так, що падали зі сцени з напівзаплющеними очима"

Юра Кравець, студент 3 курсу, електротехнолог, Київ:

- Найпотішніша історія в моєму житті сталася ще на другому курсі коледжу при університеті.

У нас був захід - типу "Україна має талант". Через те, що в мене була купа пропусків, мені дали вибір: або платити 2000 гривень, або брати участь у шоу. Хлопці з факультету електрики готували танець. Я підключився до них. Танець був не важкий, запам'ятав я його швидко.

Настав день талант-шоу. На пари ми не пішли, тому що у нас була репетиція. Звісно, ми вирішили її "прикрасити": хлопці взяли літр коньяку на п'ятьох і ще дещо.😊 І ми із самого ранку почали нашу "підготовку".

Залишається близько пів години до прогону виступу. Коньяк закінчився, дещо теж. Тут один з колег по танцю каже: "Погнали в гуртожиток, у нас самогон є".

Я не був таким п'яним, як інші, тому запропонував:

- Пацани, давайте без самогону. Ми потім помремо. Краще покуримо - це безпечніше 😏.

Так і зробили. Але потім все ж пішли в гуртожиток. Сидимо, "репетируємо" з чарками в руках. На годиннику - 13:00, виступати о 16:00.

- Не хвилюйтеся, пацани, нормально станцюємо! - заявляє хтось найсміливіший.

Ми чомусь були дуже впевнені, що все пройде гладко, хоча на ногах стояли дуже невпевнено. Проблема полягала ще й у тому, що один з "танцюристів" так напився, що відключився і тут же заснув.

Ми приймаємо геніальне рішення: занесемо Ігорка - так звали бідолаху - за лаштунки, а там він вже сам "роздуплиться". Або на місці розбуркаємо. Взявши його під руки, бандою поволокли на захід. І цю "процесію" побачили всі викладачі. Ну, як побачили - більше почули: "Агов, бездиханна сволото, вставай-но, нам ще виступати!", "Вставай-но, заразо, ти важкий!", "Не встанеш - бити будемо!", - кричали ми, пересипаючи загрози грубими "вигуками".

Заносимо Ігорка в каптьорку при актовій залі. Поруч стоять хлопці з ветеринарного. Просимо тих охороняти тіло та йдемо готуватися до виступу.

Тим часом добрі "ветеринари" вирішують допомогти Ігоркові за допомогою нашатирю. І дарма. Він-то отямився, але чуваку стало зовсім кепсько. Мукає щось, загрозливо перевалюється з одного боку на інший. Намагаємося відпоїти його мінералкою. І тут оголошують нас.

Що відбувалося на сцені - не пам'ятаю. Як потім розповідали очевидці, коли наша хіп-хоп-банда закінчила виступ, я вирішив не спускатися по сходах зі сцени, а пішов "красиво" - впав пластом додолу.

Оплесків було багато. Глядачам так сподобалося наше шоу, що почали викликати на біс. І я не жартую.

Тут прокинувся Ігорьок, який намагався встати на ноги останні десять хвилин. Саме він і вийшов на сцену - замість усіх нас, які на той час були вже не в змозі рухатися (танці добре "підігріли" організми з літрами алкоголю всередині). Наш "колега", який ніби роздуплився, стоїчно витримав усі привітання, крики браво та, похитуючись, пішов за лаштунки - приводити до тями вже нас.

Прокинувся я наступного дня в актовій залі коледжу, під шторами. Уже через деякий час мені розповіли, що після виступу ми бандою пішли гуляти. Я намагався поїхати додому, але не вийшло, тому вирішив повернутися туди, звідки все почалося. Правда, спочатку я заснув під дверима, але мене знайшов охоронець і затягнув всередину, щоб я не змерз. Дбайливий мужик попався - вкрив фіранками і залишив поруч літруху пива.😊 

Викладачі, до речі, нормально відреагували на наше "шоу". Говорили, що помітили не зовсім адекватний стан і переживали, щоб хтось із нас не впав зі сцени, але в цілому танець оцінили.

Загалом, тепер я розумію, що означає фраза "талант не проп'єш". Але краще навіть не пробувати. 😆

Фото обкладинки: unsplash, ілюстрації Таші Шварц

Віка Степаненко
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту