Графіті на стіні на Кіпрі. Фото: goodfreephotos.com

Кіпр святкує День незалежності: як живе країна в режимі "ні миру, ні війни"

Столиця країни - Нікосія - розділена колючим дротом і КПП. Кореспондент "Йоду", родом з Луганської області, порівняла українські блокпости з тими, що на Кіпрі.

Незалежність (отримана 1 жовтня 1960 року) цієї південної країни святкують як і всюди: військовий парад у центрі столиці, натхненні промови влади, салют. Кіпріоти цього дня, звісно, не працюють і свято завершують у тавернах під дзвін келихів і народні пісні. Ось тільки про те, що країна живе в режимі ні миру, ні війни забути не виходить. Тим паче людям, ровесникам незалежності Кіпру.

Нікосія, столиця острова - це єдина столиця в світі, де є нейтральна зона, де вулиці поділяються колючим дротом і саморобними роз'єднувальними спорудами: мішками з піском, залізними бочками, та просто сміттям.

Кажемо Кіпр - уявляємо мальовничі пейзажі, усміхнених кіпріотів, порівняно недорогий сервіс. І навіть можемо назвати кілька прізвищ осіб, гроші яких надійно зберігаються в місцевих банках. Словом, маленька країна, вподобана Середземним морем і відповідним кліматом - рай для туристів і бізнесменів різних рангів.

З таким настроєм їхала на цей острів і я, людина, яка, залежно від  бажання цікавиться історією, а от ретельно вивчити і заглибитися в те, що пережили кіпріоти 45 років тому і якої глибини раною це вкарбувалася в серця сотень тисяч кіпріотів, я вивчала безпосередньо на місці. Я кажу про так звану "зелену лінії" розмежування (результат військового опору): турків з греко-кіпріотами, двох цивілізацій і культур, які так і не змогли ужитися на одній території.

І звісно: хочу розповісти про побачене і почуте без особливих емоцій, а буду ділитися враженнями людини, країна якої, а саме мала батьківщина (Луганська область), з 2014 року, теж розділена на частини.😞

Кафе в столиці Кіпру Нікосії біля кордону, що розділяє острів на дві частини. Фото: Аля Балаєва, old.openrussia.org

Трохи історії

Отже, швидко й простими словами, з чого все почалося на Кіпрі: в 1974 році турки вторглися в країну. Їх не влаштовувала кількість "своїх" в уряді: 30% місць належало кіпріотським туркам, 70% - греко-кіпріотам. Стався переворот - і тимчасова влада (здебільшого греки) виступали за приєднання острова до Греції. Турків це не влаштовувало, в результаті операції "Атілла", вони зайняли третину території острова. Греки-кіпріоти втекли на південь або були виселені (таких, за неточними підрахунками близько 200 тисяч). А на кордоні між північчю і півднем, які тепер стали ворогами, силами ООН, проведена "зелена лінія". Вона й пошматувала країну, і цю смугу не стерти. Або просто так треба можновладцям, хоча й місцеві з обох "таборів" не хочуть навіть думати про примирення. Бо неймовірно високу ціну заплатили тисячі людей за релігійно-політичні чвари.

Меморіальний комплекс на Північному Кіпрі, присвячений подіям 1974 року. Фото: Аля Балаєва, old.openrussia.org
Моя думка тоді: я подумала, як швидко по завершенні війни, а вона все-таки завершиться, чимало людей з окупованих і не окупованих територій України почнуть принаймні НЕ ненавидіти одне одного. Мені просто дуже хочеться в це вірити.

Ларнака: тут усім вдається жити дружно

У Нікосію я потрапила з курортної Ларнаки (південь Кіпру). І, напевно, добре, що так. Це дало можливість відчути особливість цієї країни. Тут, у Ларнаці, нічого не нагадує про давні релігійні конфлікти турків і кіпріотів. Дві головні святині міста - найдавніша церква святого Лазаря і мечеть Джамі Кебір розташовані в хвилині ходьби. Так сталося, що ларнакська мечеть стала першою для мене, куди я, виконавши належні ритуали - вимити руки, огорнутися в балахон і роззутися - змогла зайти. Демократичніше ситуації, в цілому, поки що не зустрічала. Цього ж дня я прочитала, що в столиці Кіпру Нікосії, в сорока кілометрах і годині їзди, мене чекають блокпости з паспортним контролем, люди з автоматами, два різних світи...

Ларнака. Фото: Sergey Galyonkin Flickr
Моя думка тоді: в моїй країні теж складається враження, що і немає війни на Донбасі, десятків тисяч зруйнованих життів. Люди начебто звикли - і з цим особисто я категорично не згодна.

Нікосія - місто двох непримиренних країн

Коли в'їжджаєш у Нікосію, складається враження про повільне, але впевнене підняття країни Кіпр з економічного дна.

Чого варта головна площа Елєфтерія, поруч з муніципалітетом столиці, де розгорнулося монументальне облаштування території. Автор проекту - всесвітньо відомий архітектор Заха Хадід.

Фото: Євген Боришевський

Ще одна прикраса площі, яке здивувала до сміху особисто мене - Статуя Поета із шістнадцяти тонн битого скла. Так автор витвору - грецький скульптор Костас Варотсос - бачить поезію та її представників у цілому. Туристів біля монумента було небагато 🤨

Фото: Євген Боришевський

Блокпости по-кіпріотськи

І взагалі, проходячи вулицями міста, складно уявити, що в 10 хвилинах ходьби мене чекає процес, добре знайомий мені та такий неприємний ось уже п'ятий рік поспіль. Так звана нейтральна зона між Південним і Північним Кіпром чітко нагадує про війну. Простріляні стіни, покинуті будинки, в яких абсолютно точно колись кипіло кіпріотське життя, – тепер знищені розрухою. Кілька кіпріотський військових з автоматами вказують дорогу до паспортного контролю, нагадуючи, що фото і відео зони заборонені. Туристи, ясна річ, примудряються діставати телефони і щось фіксувати, я ж навчена: краще з цією справою не ризикувати. Тим паче попередили. Далі - скляна будка і двоє кіпріотський контролерів паспортів. (Завжди, проходячи пропускний пункт, в Луганській області, відчуваю побоювання. Його природу пояснити не можу, навіть з моїм чималим досвідом перетину).

Паспорт сканують - і все, ти в двох кроках від Турецької республіки Північного Кіпру, визнаної, відповідно, тільки Туреччиною.

Блокпост на лінії розмежування. Фото: Євген Боришевський
Кіпрсько-турецькі прапори

Базарне життя кіпріотських турків

Перед тим, як зайти на територію "республіки", треба показати паспорт турецьким прикордонникам - процес теж зайняв не більше хвилини. І коли ти потрапляєш уже в турецьку Нікосію, то опиняєшся на класичному східному ринку з буйством фарб і ароматів. Продають усе: від спецій мішками до "ролексів" за дивовижною ціною в 100 євро. Продавці тебе хоч і не тягнуть за руку, але вмовляють познайомитися з асортиментом. А раптом їм пощастить, і ти купиш щось із товарів юності 90-их? Тут нібито час зупинився. Хіба що туристи із сучасними фотокамерами, які завжди бажають чогось з'їсти більше, ніж на 10 євро - ймовірно, вони привносять у "республіку" сучасності.

Ринок турецької Нікосії. Фото Євген Боришевский
Тут є все - ринок турецької Нікосії. Фото: Євген Боришевський

Особисто в мене не виникало відчуття, що людям там погано, - ні. Мені здалося, що вони трохи ображені на владу Греції, Кіпру, Британії, ще когось і, на жаль, до примирення не готові - їх влаштовує і так. Повертатися до столиці Кіпру доводиться через ті ж блокпости.

І для порівнянь двох Нікосій, я йду центральною вулицею кіпріотської столиці - Ледрі. Натовпи людей, переважно біженці зі Сходу і переселенці з Азії, п'ють каву, курять кальян у вуличних кафе. Саме на цьому "п'ятачку" зосереджені і сучасна Нікосія, і історична. Відремонтовано, до речі, місцями. Хоча, думаю, з цим у країни все попереду. І, звісно, сувеніри, традиційно зроблені десь у Китаї, охочі теж можуть придбати.

Моє відчуття тоді: хотілося швидше сісти в рейсовий автобус і повернутися в курортну Ларнаку, де про ситуацію в своїй же столиці згадують хіба що люди старшого покоління. І то неохоче.
Фото: Євген Боришевський

А от побачити свої будинки на окупованій території вони хочуть, в їхньому випадку - навіть просто глянути на них.

Але! Коли бачиш і відчуваєш оптимізм цих людей, мимоволі наповнюєшся тим самим - у моїй країні має все налагодитися. Залишається тільки чекати, що я і роблю. 🤞

Матерiали по темi
Міст у Станиці Луганській: як триває ремонт "хиткої надії на мир" (фото, відео)
Ірина Маслова
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту