Новий фільм Романа Балаяна: чорно-біла кінопоезія про Київ

Останній фільм Романа Балаяна вийшов на екрани у 2008 році. І після довгого "мовчання" довжиною 12 років режисер представив нову стрічку - "Ми є. Ми поруч".

Презентація відбулася під час фестивалю "Молодість", у День Незалежності. Кращих обставин й не вигадати. Тому що Балаян – це незалежна кіномова. В Україні за останні 30 років нічого схожого не фільмувалося. Хоча сюжет доволі буденний. 

Він та вона. Кожен переживає втрату. Зустрічаються випадково. Сваряться. Потім рятують один одного. Проте є третій герой - Київ. Мовчазний. Весняний. До завмирання красивий.

Новий фільм Балаяна – це кінопоема, що присвячена місту.

Вулиці, балкони, стежки у парках, ковані хвіртки. Київ не просто красивий. А він такий, що дивишся на нього і думаєш: "Це місто, яке може лише любити тебе".

Проте у нього та неї - горе. І кожен його переживає до забуття. Не у переносному значенні.

Що може зробити місто у такій ситуації? Огорнути своєю чорно-білою красою.

Так, фільм не кольоровий. Режисер так вирішив. І тим самим занурив глядачів у їх власні спогади того, як людина бачить світ, коли страждає.

Фільмування йшло у травні 2019-го. Київ тоне у квітах. Вони лізуть з кожного клаптика землі. Але чи можеш ти помічати їх колір та запах, коли не хочеш прокидатися?

І серед цієї туги постає Київ. Якби була нагорода "За найкраще виконання ролі", то місто б її отримало.

Балаян сам охоче розповідає про недоліки фільму. То там "перетягнуто", то там "розжовано". Чи дійсно він може спокійно про таке говорити, чи підігрує критикам – хто ж знає правду??

Проте, що точно вдалося у цьому фільмі – показати місто так, щоб це була найкраща відповідь всьому, що наговорено за останні шість років: "хунта", "злодії", "вбивці". Не можуть у такому місті жити поганці. Самотні, з відчуттям провини, з дефіцитом людяності - так. Але всі вони люди з душею.

Параметри

"Ми є. Ми поруч". 

90 хвилин.

Чорно-білий.

Перший фільм Балаяна українською мовою.

Сюжет. Хірург, хрещеник якого помер під час операції, звільняється з роботи і вирішує допомогти дивній дівчинці, чиє минуле оповите таємницею.

Актори: Катерина Молчанова й Ахтем Сеітаблаєв.

Режисер/сценарій: Роман Балаян. Оператор: Юрій Король. Монтаж: Сергій Клепач. Музика: Володимир Гронський.

Пряма мова

З чого все почалося

Роман Балаян:

Цю історію я вигадав у дев'яностому році на пішохідному мосту в Парижі. Тоді це було про янгола-охоронця. Але коли я сім років тому московському продюсеру запропонував сценарій, він сказав: "Рома, ти знаєш, редактори кажуть, що Бессон вже зняв про янгола". Я подивився той фільм. Ніякого відношення він не має до того, що я придумав, і тут же цьому продюсеру кажу: "Я зроблю з неї божевільну".

Я 10 років не знімав і був щасливий, оскільки я - король безділля. У байдикуванні мені рівних немає. Але зустрічає мене якось Нищук і каже: "Пане Романе, здається, у вас є сценарій? Я б дуже хотів, щоб ви зняли. Міністерство культури дає гроші". Я кажу: "Сценарій у мене є завжди. Але у тебе ж написано "патріотична тематика". Він каже: "У вашому випадку немає значення". Так що якщо фільм не сподобався, до Нищука всі претензії. ?

Думав, але не зробив

Всі недоліки фільму тільки мої. Я знав, що сцена на балконі, коли вони сидять, довга, і багато говорять. Я знав, що у швидкій допомозі багато розжовується. А взагалі-то я думав, але не зробив: "От якби в кінці фільму лише з'ясувалося, у чому була історія і її, і його, тоді б всі критики заспокоїлися".

Балкон "Першого будинку лікаря", який побудував архітектор Павло Альошин.

Світ у двох кольорах

Роман Балаян:

- Особливе задоволення я отримав від роботи з оператором, тому що наполіг на тому, що фільм чорно-білий. А він запропонував чорно-білу камеру, яких три всього у світі.

Іванна Дядюра, продюсер:

- Так, три у світі й на них завжди черга. Ці камери дають лише в оренду. І тому що у нас були зміщення початку фільмування, то ми замовили, а їх не було. Але потім для нас - щасливий випадок: подзвонили та сказали, що відмовилися від оренди в ці дати. Ми готові вам її надати.

Іванна Дядюра, Роман Балаян, Катерина Молчанова, Ахтем Сеітаблаєв

Роман Балаян:

- Ви мене пробачте, але всі режисери у світі мріють, щоб кіно повернулося до чорно-білого стану. Чорно-біле - це як в театрі завіса.

Коли чорно-біле кіно, ти розумієш, що це не життя. Це мистецтво. 

Пікассо казав, що мистецтво - це брехня, що допомагає нам зрозуміти правду.

Я мріяв всі фільми знімати чорно-білими, але тоді мені ніхто не давав такого права.

Про третього героя

- Я дуже люблю Київ. Мене, починаючи з 81 року, весь час звали у Москву. Але я ніколи цього не хотів, мені це не цікаво.

Я дуже добре знаю Київ. Можу показувати. Але був один недолік. Ми не могли знімати у самому центрі Києва. А в центрі, теж, я люблю якісь вулички. Але там ніде поставити величезні машини, які працюють на фільм. Тому в основному знімали на Подолі. На Подолі, думаю, цікаво зняли.

Про мову 

- Що стосується української мови. Я тут відвертий. Мені дуже не подобається українська кіномова у всіх фільмах. У тому числі, напевно, і в моєму. Немає розмовної кіномови. Ще не народилася. Я так вважаю. Ні в одному фільмі, хіба що якийсь серіал був, де Ворожбит постаралася. Я не все дивився, але через те, що там є суржик і так далі ...

У мене за плечима весь час стояла Оля Клименко, мій асистент україномовний. Я її весь час: "Що там написано? О, який жах. Давай разом спробуємо". Ми знаходили якісь інші форми. Можна було знайти більше, але це була мука. У кожному кадрі я міняв текст.

Я всім кажу любителям нашого українського кіно: "Поки немає розмовної кіномови. Ну немає". Невідповідність слова зображенню.

Про гру і типажі

Роман Балаян:

- Я знімаю типажі. Якщо типаж не відповідає тому, що закладено в ролі, я не бачу. Добре це чи погано - інше питання. Якщо ви побачите "Філер", то Янковський там приголомшливий. Він нічого там не робить, а глядач не може відірватися. Одні очі існують і горе цієї людини.

Чому ще не грають актори, тому що чорно-біле кіно. Коли мені кажуть, що Ахтем там не дограв, я говорю: "Це ви про мої плюси говорите".

Я відчуваю, в якому фільмі режисер багато проводить репетицій. Я відчуваю, що це не зараз, не у цю мить вийшло з артиста. Ось давай мені зараз. Тому я, по-перше, виступаю проти вивчених текстів. А по-друге, шукав розмовну українську.

Відчуття акторів 

Катерина Молчанова:

- Щодо локацій, я нарешті закохалася у місто, де живу дев'ятий рік. Я народилася і виросла в Одесі. У мене були досить складні відносини з Києвом. Завдяки Роману Гургеновичу і фільму, я закохалася щиро і всім серцем. 

Ахтем Сеітаблаєв:

- Це було відчуття, коли балансуєш на одній нозі. В один із днів я запитав Романа Гургеновича: "Може репетньом? Будь ласка". Він відповів: "Ара, річ скажу, тільки ти не ображайся. По-перше, це марно. По-друге, я тобі все сам покажу". 

Про сценарій

Роман Балаян:

- У мене була співавторка. Марина Марєєва. Я зняв з нею один поганий фільм, але зі своєї вини. Він мені до сих пір не подобається. 30 відсотків всього, що є в цьому фільмі - це Марина. Я б так не зміг. Те ж саме "У польотах". Всі знають, що я роблю 60-70 відсотків на майданчику, але без діалогів Мережко...

Про плани на нове кіно

- Тепер я хочу зняти другу серію цього фільму. Тепер буде про янгола. Він, до речі, буде більш цікавий. Але там треба щось змінити, а я не зберуся. Особливого бажання знімати кіно у мене ні тоді не було, ні зараз немає.

Я - король безділля.

Йод.media - інформаційний партнер кінофестивалю "Молодість".

Ганна Мамонова
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту