Новопризначена речниця президента: "Українські політики не вміють посміятися над собою. І це проблема"

Прес-секретарем президента Володимира Зеленського стала журналістка Юлія Мендель. Указ підписано 3 червня. "Йоду" вдалося зустрітися з пані Юлією та поговорити про її нову роботу.

- Як перший робочий день в Адміністрації?

- Шалено. З 8:25 самі зустрічі, і вже завтра – у Брюссель. Мене ще вчора попросили підготувати сумку, бо сьогодні можу не встигнути. Це перша поїздка президента за кордон, величезна відповідальність.

- Юлю, розкажи, як тривав конкурс на посаду речника?

- Коли я прочитала новину про те, що оголошено конкурс, то була в Копенгагені зі знайомою. Вона мені сказала: "Подавайся". І всі мені казали: "Слухай, ми тебе там бачимо". Всі – це люди, які або не пов'язані з політикою, або мої друзі, або знайомі. І я подумала: "Була не була".

Я подалася у п'ятницю ввечері. І як тільки це зробила, відкрила "Українську правду" і дізналася про три тисячі заявок на посаду речника. Я так засміялася у той момент😃 Розіслала своїм друзям повідомлення, мовляв, які можуть бути у мене шанси. Але в суботу мені подзвонили і запросили на співбесіду. Для мене це був приємний шок, бо якщо у вас у п'ятницю три тисячі вакансій, то який шанс, що вам передзвонять у суботу? Це неможливо. Як мені потім пояснили, то заявки опрацьовувало багато волонтерів і була залучена HR-компанія.

Співбесіда тривала 20 хвилин. Мене спитали, чим я займаюся. На той момент я працювала з командою Світового банку над висвітленням реформ, які відбуваються в Україні, і проектів Світового банку. Іще я співпрацювала з The New York Times. У понеділок до мене повернулися з завданням, видно було, що йде відбір. Спочатку відібрали 100 людей, потім 50. Я зробила завдання до вечора вівторка і далі чекала на відповідь. Це все сталося до інавгурації. Після неї зі мною зв'язалися і призначили інтерв'ю.

Для мене це було неочікуваним, бо дуже важко у це повірити. Коли ми говоримо про соціальні ліфти, то всі намагаються використати їх з метою популяризації себе як політика, але я є прикладом того, що вони працюють. До цього я бачила Володимира лише раз у житті, коли брала у нього інтерв'ю. Що це, як не "українська мрія", коли будь-хто відкрито може обіймати високі посади, зважаючи на здібності і досвід? Свого часу на цьому будувалася "американська мрія" і це дозволило відкрити чимало талантів. 

Під час виборчої кампанії. Фото зроблено у передвиборчому штабі.

- Яким було випробувальне завдання?

- Треба було написати текст і записати відеозвернення за ним. Вони хотіли бачити, як людина вміє писати, які цінності вкладає і як говорить на камеру. В мене була тема про 8 і 9 травня. 

- Ти розцінюєш перемогу в прес-секретарських перегонах як виграш у лотерею чи як спортивне досягнення, до якого довго готувалася?

- Я вважаю себе конкурентною на українському і на міжнародному ринках. І в мене дуже багато skills (навичок, – авт.), які потрібні комунікаційнику, а також розуміння різних систем розвинених країн та країн, що розвиваються. Знання двох мов ООН - англійської й російської, а також, звісно, української.

Лотерея? Навряд чи, бо у команди був більш компетентний підхід, ніж "лотерея" чи знайти "говорящую голову". Бо я абсолютна не та людина, яка може бути лише "говорящей головой".

- Напевно, в десятку фіналістів потрапили всі більш-менш компетентні фахівці. І тут вже можлива доля випадковості. Може, ви комусь зовнішньо сподобалися? 😊

- Я себе не оцінюю з такої точки зору. Якщо мене навіть сприймають на початку "дєвочкою", то потім проводжають "за розумом". Я не вважаю свою зовнішність модельною, я далека від 90-60-90. Подивіться, у мене немає якогось манікюру, я не дуже часто фарбуюсь. Фактор того, що я – жінка, в професійній сфері ставлю майже на останнє місце.

Щодо зовнішніх даних, то, можливо, важливу роль зіграв той факт, що у мене дуже добра "співпраця" з камерою. Я десять років працювала на українському телебаченні – від літературного редактора до міжнародного кореспондента. Висвітлювала події в прямому ефірі – для мене це драйв.

- Ти працювала на Інтері. Хіба там не пересікалася із Зеленським?

- Володимир там працював до 2012 року, а я почала у 2016-му. Там була дуже смішна історія, яка показує глибину нестачі кадрів в Україні. Як мене знайшов Інтер? Я мала підписувати у понеділок контракт з Міжнародним комітетом Червоного Хреста. Але в п'ятницю у Фейсбуці мені пише якась людина: "Привіт. Я керівник міжнародного відділу телеканалу Інтер. У нас немає людини, щоби поїхати в Америку висвітлювати конвенції". Я подумала, що це якийсь прикол. Але перевірила по Фейсбуку, ні – реальна людина. Кинула резюме, ми поспілкувалися, і я відмовила Червоному Хресту, бо подумала, що піти із журналістики можна у будь-який момент, але висвітлювати конвенції мріє кожен журналіст.

- Під час співбесіди на речницю Зеленський особисто спілкувався з тобою?

- Так, і це було цікаво. Він говорив зі мною українською. Скажу чесно, це було дуже приємно, тому що показує рівень інтелігентності, поваги, етики. Бо я думаю, він міг дозволити собі говорити російською, його рідною мовою. Також цікаво було, як мене питали про рівень знання англійської. Я сказала, що якщо хочете перевірити, то спитайте що-небудь. І ніхто не захотів, окрім Володимира Зеленського. Він почав ставити питання англійською. Для мене цей лінгвістичний підхід, як для філолога, був дуже цікавим.

"Я не роблю собі золотих телят"

Фото: Прес-служба президента

- Які твої посадові обов'язки?

- Як я розумію, Володимир хоче зробити якомога ефективнішою свою п'ятирічку, тому що вона в нього буде одна. Для того, щоб бути відкритішим до медіа, у президента буде речниця, яка транслюватиме позицію Володимира Зеленського і пояснюватиме погляд на події, які відбуваються.

Попередні речники чи прес-секретарі користувалися переважно соціальними мережами чи проводили зустрічі off the records. Ми плануємо змінити це. У Володимира Зеленського є всі шанси стати найвідкритішим президентом в історії України.

- В тебе є ідеї, як цього досягнути? 

- Є😊. Це не мої ідеї, а є команда, яка напрацьовує бачення. Сто відсотків, журналісти можуть чекати на часте спілкування та брифінги.

Мій попередник (Святослав Цеголко, - авт.) жодного разу не взяв слухавку, коли я йому дзвонила. Хоча я дзвонила і як представник Інтеру, і як представник 112-го, і як представник Тhe New York Times, і як представник Світового банку. Він ніколи не брав слухавку. Я постараюсь її брати.

Ідея відкритості речника походить від тієї позиції Володимира Зеленського, що він не хоче використовувати свою появу в медіа як постійне геройство. Що я маю на увазі? За останні роки публічність політиків отримала карикатурні форми: то вони стрічки перерізають у садочках чи школах, то постійно з'являються перед камерами, бо ми знаємо, кого впізнають, за того і голосують. Але оскільки Володимир Зеленський все життя на телебаченні, він не має потреби бути героєм телевізії. Тому я буду в його команді інструментом для спілкування з медіа.

- Є хтось з прес-секретарів у світі, чий метод роботи ти хотіла би наслідувати? Кумир😊

- Мені би хотілося навчитися, як це роблять у Білому домі. Це є прикладом того, як відкрито ведеться комунікація, наскільки налагоджені контакти, але я не можу сказати, що нинішній чи колишній прес-секретар Білого дому є моїм кумиром. Я не роблю собі золотих телят. 

- Юлю, ти знаєш таку людину, як Ілля Осадчук?

- Щось пригадую. А-а-а, він написав про мене. 

- У тебе є ідея, чому він за кілька днів до твого призначення, коли це було таємницею для широкого загалу, опублікував у Фейсбуйці наступний пост: "В США принято решение назначить Юлию Мендель. Она сегодня директор киевского бюро "Нью-Йорк Таймс". Президент еще не знает имя, но узнает и сообщит"?

- Взагалі, ні. Я дізналася про цей пост від свого друга – журналіста з Полтави. Він спитав мене, чи правда це. Я сприймаю ці слова з дуже великим сміхом, тому що опис Осадчука, як і опис сайту "Страна", настільки далекий від мене, що з цього неможливо не сміятися.

Вони там написали: "Дєвушка, яка замішана у скандалі про домагання і корупцію у армії". Знаєте, було і те, і друге, але це настільки вирвано з контексту…

Під час роботи зі Світовим банком написано стільки вагомих і важливих текстів, зроблено багато роботи, щоби пояснити, що означає реформа, економічна система в Україні. Як частина американських медіа, я з'являлась на front pages (перші шпальти, - авт.) з дослідженнями і розслідуваннями, скандал з Манафортом висвітлювала два роки. Я себе не характеризую як людину, яка відома лише скандалом з домаганням.

До того ж допис доводить, наскільки його автор неосвічений. Він назвав мене директоркою бюро The New York Times. Але бюро в Україні немає. Я була лише їхнім автором. "Директор бюро" без бюро.

- На Заході є таке правило: із журналістики в політику стрибнути можна, а назад – ні. Не шкода втрачати професію?

- Для мене це дуже болісне питання. Я вам чесно скажу: моя мрія завжди було працювати в The New York Times. І коли я зрозуміла, що доведеться відмовитися від цієї роботи, то це стояло грудкою в горлі. Але я поговорила з моїм колегою, з яким найбільше співпрацювала у виданні, і він сказав, що з часом я зможу повернутися, коли відійду від політики і, звісно, я ніколи не зможу писати про тих, з ким співпрацювала. У них є такі випадки. Тому в майбутньому я зможу висвітлювати для NYT людські історії чи міжнародну політику. Це мене дуже тішить.

"Останній жарт Петра Порошенка мені сподобався"

- "Йод" – це сайт ще й про гумор, тому кілька "легеньких" запитань під кінець розмови. 

- Якщо ви речницю президента питаєте про гумор, то фактично змушуєте мене виправдовувати його минуле😊.

- Ні😊. Ми питаємо, бо наш сайт любить гумор. Отже, під час  прес-секретарських перегонів, де кандидатів на посаду було більше, ніж тих, хто йшов у президенти, щось сталося, що тебе потішило?

- Чесно кажучи, нічого смішного у всьому тому не було. Давалися завдання, які треба було виконати професійно. Хоча був один випадок під час співбесіди. Зі мною спілкувалися приблизно семеро людей, був і Володимир Зеленський. Мене попросили пройти стрес-тест.

Начебто я – вже речниця, і ось є журналісти, які атакують мене. Постійні перебивання, уточнення, різкі запитання. Було схоже на те, що показують в американських ТВ-шоу.

Я була до такого готова, але інколи починала, як то кажуть, "брати в шори" журналістів. Мені сказали, що я нібито агресивно поводжусь. А я відповіла: "Ну, ви теж такі журналісти, яких не буває". Це викликало дуже великий сміх, особливо у Володимира Зеленського, тому що, справді, ну хто з журналістів таким чином спілкується – це ж цькування😊.

Перший брифінг речниці. Фото Адміністрації президента

- Ти брала інтерв'ю у багатьох українських політиків, не тільки у Зеленського…

- Зеленський був майже останній, у кого я брала інтерв'ю.

- Якщо з почуттям гумору президента все зрозуміло, то як із цим у інших політиків?

- У Зеленського, звісно, не монополія на гумор, але у нашій політиці цього бракує. У нас ніхто не вміє посміятися над собою. І це проблема, тому що це радянський комплекс – комплекс людини, яка себе звеличує. "Я є золоте теля, золота корова, не чіпайте мене". І не дай боже посміятися над ними.

Правда, останній жарт Петра Порошенка мені сподобався, коли під час з'їзду своєї партії він вітався з присутніми і сказав, що за новим протоколом потрібно звертатися "чуваки і чувіхи". Він потролив нову адміністрацію, але він – молодець. Зробив цей крок - від батька нації, господаря на своїй землі – до людини, що може пожартувати.

Можливо, це було вперше, коли Порошенко пожартував влучно, бо гумор, безумовно, не його козир. Я не знаходила політиків, з якими жартувати природно, легко та комфортно. Хоча пан Ляшко, мені здається, професійно намагається стати коміком. Коли він веде корів під Кабмін, то це смішно. Але в порівнянні із Зеленським – це інший гумор.

У Володимира є вміння поставити жарт у контекст, швидко зорієнтуватися – це інтелектуальний гумор. Тому я не бачу Володимира Зеленського з коровою біля Кабміну. Тільки прошу, не робіть з цієї фрази заголовок😊

Червоні лінії Зеленського

- До того, як подати заявку на посаду речниці, ти була прихильницею Зеленського?

- Під час перегонів, готуючи матеріали для The New York Times, я займала нейтральну позицію – подивіться мої тексти.

Більш схильною до Зеленського стала, коли зрозуміла, які його основні обіцянки і дії. Наприклад, він пообіцяв закон про імпічмент – і вже подав його до парламенту. Він продовжує свою співпрацю з МВФ і збирається повернути закон про незаконне збагачення. Це колосальні речі, які нам дуже потрібні. І, мабуть, спрацював момент, коли я побачила, яка атака йде на нього.

До того ж, я вважала, що Петру Порошенкові треба йти. Чому? В нього є багато хороших якостей політика. Він вміє домовитися, вміє переконати. І ця от неймовірна сила гнути своє, коли всі проти, це дуже важливо для політика. Я не релігійна людина, але Томос, безвізовий режим – це надзвичайні досягнення. Дуже багато було проведено реформ під час його каденції, хоча все робилося через тиск, він противився, особливо, коли йшлося про антикорупційні кроки. Він багато чого знівелював своїми недоліками.

- Томос, безвіз... А перед Зеленським які стоять виклики?

- Я вважаю, таких челенджів у нього два, але не треба обмежуватися ними. Я знаю, що він визначився з ними. Перший – це війна. Другий – корупція.

І якщо з корупцією все більш-менш зрозуміло, то з війною все значно складніше. Бо тут треба приймати багато, що називається, чутливих рішень, треба розуміти, що хочуть українці і як не здати свою територію. У Володимира Зеленського є "червона лінія", яку він не може перейти, – це збереження цілісності України.

- Ти припускаєш можливість, що розчаруєшся у Зеленському як у президентові? 

- Почнемо з того, що в мене немає зачарованості. Я думаю, що у Володимира є чудові цілі.

Я думаю, що йому дуже багато чого треба вивчити. І я бачу, що він дуже швидко вчиться. Моя роль – допомогти йому та його команді.

Якщо ви подивитеся на будь-яку президентську кампанію по всьому світу, то зрозумієте, що упродовж півроку в будь-якого президента чи канцлера падає рейтинг. І це не залежить ні від чого. Це тому, що людям потрібні дуже швидкі зміни – просто на вчора. 

Я очікую, що можуть бути певні розчарування людей у Володимирові Зеленському. Але це командна робота, і якщо я погодилася, то я збираюся брати відповідальність і за рішення, які будуть прийняті.

Ганна Мамонова, Олексій Сисоєв
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту