Особливий вид кіберпроституції, віртуальні інтриги і реальні гроші - відверта історія ексгеймера

"Граючи на комп'ютері, ти рятуєш світ" - так ВООЗ закликала народ боротися з коронавірусом, сидячи дома. І багато шанувальників геймінгу встановили на свої компи давно забуті ігри, щоб легше пережити челендж під тегом #stayhome. Що треба знати, аби віртуальний світ не викликав у вас когнітивний дисонанс?

Йод.media знайшов колишнього геймера, який ще декілька років тому безперервно перебував у віртуальному світі і навіть заробляв на цьому гроші, а зараз він - телепродюсер. Знайомтеся - Руслан Шадиєв і його захоплива історія, з якої ви дізнаєтеся про багато таємниць дивних віртуальних світів українського розливу.

Уперше зіграв на гроші в школі

- Грати в комп'ютерні ігри я почав з 5 років, - розповідає Руслан, якому зараз 25. - Свого комп'ютера у мене, як і у більшості дітей на початку 2000-х, не було, але я міг грати, приходячи в гості до двоюрідного брата. І в мене непогано виходило: і в простих іграх, коли треба було збирати морквини за кролика, і в складних - коли з'явився Counter-Strike.

Але не завжди це приносило тільки позитивні емоції. Коли я був ще школярем, але вже досить досвідченим гравцем, вперше зіграв на гроші. Це було в комп'ютерному клубі, де я приєднався до закритої сесії старшокласників. Вони мені дозволили порубитися в "контру" (Counter-Strike. - Авт.), але тільки за гроші і на спір. Одному проти них чотирьох.

Грошей у мене особливо не було, але все ж я поставив останні 10 гривень (година гри в клубі тоді коштувала 1 гривню, а хот-дог - 2).

Я обіграв їх з розгромним рахунком, але замість фінансової винагороди дістав лящів одразу ж після виходу з комп'ютерного клубу.

Фізично я постраждав не сильно. Та й взагалі не сильно засмутився. Пам'ятаю, як лежав у заметі, потираючи садна, і при цьому кайфував від власного тріумфу.

До речі, пізніше з одним з тих старшокласників ми створили команду, з якою взяли участь на міжнародному чемпіонаті з Counter-Strike.

Геймерський рекорд

Найтриваліша моя сесія гри була в шкільні роки під час літніх канікул. Тоді я дуже активно грав у World of Warcraft. Я просидів перед компом більше 40 годин поспіль, лише з невеликими перервами на перекус і фізіологічні потреби. 

До речі, для цих пауз є спеціальний термін - Bio AFK.

Хочеш відлучитися на 5 хвилин - попередь напарників, що у тебе Bio AFK.

Секс-інтриги в гільдіях

Знаю історії про те, як люди знайомилися під час гри і навіть створювали сім'ї. Якщо говорити про себе, то завдяки іграм я познайомився з безліччю людей, з якими ми створювали гільдії, блукали віртуальними підземеллями й підкорювали захопливий світ World of Warcraft. З деякими хлопцями ми навіть развіртуалилися й свого часу дружили в офлайні.

Не обходилося без непорозумінь. Одного разу я, сам того не відаючи, став причиною великої сварки подружжя. А все було так.

Одного разу одна дівчина, спостерігаючи за тим, як я граю, запросила мене вступити до її гільдії і розписала непогані перспективи мого просування в грі. Я зацікавився та успішно пройшов тестове завдання (так, у комп'ютерних іграх, як і на співбесідах, теж є тестові завдання. Що цікаво, "співбесіду проводив" мене чоловік цієї дівчини. Він зобов'язав мене водити новачків гільдії в різні рейди. До нас нерідко приєднувалася та сама Свєта, його дружина.

Нас у рейді було близько 25-ти людей, і там панувала приятельська атмосфера: кожен намагався чимось бути корисним. Але всі ми ніколи не бачилися вживу, мало того - жодного разу не було жодного натяку на флірт між учасниками. Раптово хтось із гільдії, помітивши мій стрімкий "кар'єрний ріст", пустив слух про те, що я сплю зі Світланою. Слух дійшов до її чоловіка, який почав мені погрожувати. Він заборонив дружині спілкуватися зі мною (а спілкувалися ми тільки в рамках гри і навіть не бачилися жодного разу), а пізніше зробив хід конем, виключивши мене з гільдії.

Але я дуже швидко знайшов іншу: це був той самий випадок, коли "чорний піар" зіграв мені, як гравцеві, на користь. Досі не розумію, що могло стати причиною того випадку: чувак, якщо ти це читаєш, запевняю, я не спав з твоєю дружиною!

Звісно, знайомства з дівчатами в грі відбувалися. Були випадки, коли вони могли додатися до мене в соцмережі і почати надсилати в особисті повідомлення свої фото. 

Але я був занадто юний для подібного формату спілкування, тому така комунікація швидко сходила нанівець.

Зміна статі заради "прокачування"

Ніде правди діти, в світі комп'ютерних ігор до жіночої статі особливе ставлення. Їм можуть просто так подарувати стратегічно важливі предмети, обсипати золотом. Просто тому, що вони - дівчата. І в цьому віртуальному світі був свій - особливий - вид кіберпростітуціі. 🤦

Тип гравців-чоловіків, які обдаровують дівчат, називають "симпами". Ці люди намагаються всіляко привернути до себе в процесі гри жіночу стать, сподіваючись на взаємність в реальному житті. Навіть якщо не бачать жодного фото дівчини по той бік монітора, а в мікрофоні чують прокурений голос жінки в роках.

Одного разу я вирішив: гріх цим не скористатися.

І створив жіночого персонажа - гарну ельфійку. Прикинувшись "новенькою", я відправився підкорювати віртуальну столицю World of Warcraft. Варто було тільки дати знати, що мені потрібна допомога, як миттю з усіх боків створювався натовп охочих це зробити.

"Симпи" ділилися зі мною секретами гри, дарували "золото", всіляко прокачували мого персонажа і намагалися загравати в особистих повідомленнях ігрового чату. Найголовніше у всій цій історії - не погоджуватися на спілкування в Skype, знаходячи різні відмовки.

Цей експеримент приніс мені чимало привілеїв і допоміг круто прокачати свого персонажа. Потім я вирішив замести сліди цього перформансу. І просто змінив ім'я персонажа, щоб "мої" шанувальники мене ніколи більше не знайшли.

Монетизація геймерства

Гра може принести гроші. Вперше я це зрозумів, продаючи в школі роздруківки кодів, що полегшували проходження певних ігор, по 50 копійок (тоді за ці гроші можна було перекусити в їдальні).

Пізніше, теж у школі, були випадки, коли мені платили інші учні за те, щоб я зіграв з ними в ту ж "контру". Мій ігровий час у комп'ютерному клубі також оплачувався, а додатковими бонусами були частування в шкільній їдальні.

Серйознішу суму я заробив, будучи старшокласником, - продав свого персонажа з World of Warcraft. "Переговори" тривали майже тиждень в соцмережі ВКонтакте, після чого на мій рахунок надійшло 1500 грн. Це було в 2010 році. Тоді за ці гроші можна було купити, наприклад, непоганий велосипед.

Це може звучати дивно, але в геймінговому напрямку теж є інвестиційна діяльність. У деяких іграх ти можеш придбати певні предмети, які пізніше перестають бути загальнодоступними і, відповідно, зростають у ціні. 

Принагідно можна на цьому непогано заробити: є люди, які сколотили на цьому мільйонний статок, і це не жарт.

Наприклад, легендарний геймер під ніком Lukessilo (справжнє ім'я і прізвище він приховує, відомий тільки його нікнейм у магазині ігор Steam), інвентар якого оцінюється в $350 тисяч (близько 9 мільйонів гривень).

У мене, звісно, справи були значно скромнішими. У студентстві я виставив на продаж весь свій інвентар у грі Team Fortress 2 - і заробив трохи більше 1000 доларів. Майже весь дохід пішов на складання сесії.

Засвоїв англійську та навчився бути лідером

Ігри свого часу допомогли мені удосконалити англійську. По-перше, раніше не завжди можна було добути російськомовні версії, а по-друге, в командних іграх часто були учасники з інших країн. Пам'ятаю, з легкістю склав випускний іспит з англійської: мені попався квиток, в якому було питання про те, як я люблю проводити дозвілля. Я без проблем розповів про World of Warcraft.

Є і ще один плюс. У командних іграх дуже важливо діяти злагоджено, розвиваючи певні навички. Коли я був лідером у командах для проходження рейдів, намагався робити так, щоб між усіма учасниками були злагоджені відносини. Пізніше ця здатність стала дуже актуальною в роботі продюсера: кожен з команди має чітко знати свою роботу. Якщо хтось один робить щось не так - на невдачу приречені всі. Так і в телевиробництві.

Скоро почнеться нова ера геймерства

Руслан під час карантину інколи згадує геймерську юність.

У кожного жанру гри є своє призначення.

Є ігри - вбивалки часу. Наприклад, той же командний шутер Counter-Strike. Там ти особливо не думаєш головою. Постріляв і вийшов. Є ігри, в яких важливий сюжет. І він може захоплювати не менше за сюжет хорошого кіно.

Це здебільшого ігри від компанії Naughty Dog, яка створює альтернативне кіно. Більшість ігор такого жанру зараз можна назвати мистецтвом. Думаю, мине ще років 5, і розробники допилять VR (віртуальна реальність) для вестибулярного апарата - так, щоб людину в процесі гри не нудило. І почнеться нова ігрова ера.

Цілком можливо, VR-ігри дадуть можливість людям з інвалідністю відчувати світ сповна, нехай навіть не в реальному житті.

P.S.

У шкільні та студентські роки я міг подовгу сидіти за компом і не помічав, як пролітав день. Це було цікавіше дворових сходок і тусовок: для самоствердження було досить того, що я - ельф 80-го рівня, якого поважають.😎

Але під час навчання в універі з'явилися нові друзі, захоплення, спорт – і комп'ютерні ігри поступово почали відходити на другий план. Прийшло розуміння того, що до гри не можна ставитися як до місця, де ти живеш. Потім з'явилася цікава робота - і я взагалі перестав грати (на це вже не вистачало часу).

Отже, мені не довелося якось зістрибувати з "комп'ютерної голки"  - все пройшло само собою, без якихось радикальних заходів. Як і у більшості хлопців, з якими я грав.

Катя Бахаджаті
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту