Олександр Авраменко - філолог, який підтягував українську Зеленського: "Я працював з ним декілька років"

До Дня рідної мови (21 лютого) "Йод" поспілкувався з найвідомішим викладачем української мови та блогером, у якого на ютубі вчаться сотні тисяч людей, а на особисті заняття до нього ходив сам президент.

Його книги продаються мільйонними накладами, відеоуроки набирають сотні тисяч переглядів, а серед його учнів – найвідоміші телеведучі й політики. Історію про те як звичайний викладач-філолог може стати успішним, популярним та дуже небідним, розповідає сам Олександр Авраменко.

Про відомих учнів і уроки з майбутнім президентом

Багато моїх учнів, які колись були російськомовними, нині вільно спілкуються українською. Серед них: Володимир Зеленський, Олександр Педан, Анатолій Анатоліч, Габріела Масанга, багато депутатів, міністрів та інших можновладців.

Мабуть, найкраще навчалися Педан та особливо Анатолій Анатоліч, який приїхав з російськомовного Кривого Рогу та поринув з головою у вивчення мови. Мотивація відіграє дуже велику роль, якщо вона є, то буде й результат. Анатоліч тому приклад.?  Уже через пів року він вів на радіо ефіри українською, а ще через пів року – "Сніданок з 1+1".

 

Щодо Зеленського. Я працював з ним декілька років, але нам не вдавалося систематично проводити заняття, оскільки він дуже популярний та зайнятий був артист - то на гастролях, то на якихось зйомках, то мене немає в Києві. Тому бути в одному місці в один час інколи було доволі складно.

Я завжди йому казав, що результат буде тільки тоді, коли він почне щодня спілкуватися українською, перебувати у подібному оточенні. Тоді у нього такого не було. А зараз – подивіться: коли він став президентом, вимушений щодня спілкуватися з журналістами, проводити наради державною мовою - відповідно з'явилася певна легкість.

Порівняйте мовлення Зеленського навесні 2019-го і зараз: вже більше впевненості, легкості, складних конструкцій. Але проблеми ще є, потрібно збагачувати словниковий запас. Я просто відчуваю, як філолог, хоча, напевно, не тільки я, як він інколи шукає потрібне слово, бо першим спадає на думку російське.

"Разгаварівай нармальним язиком"

Я родом зі славного козацького краю - Запоріжжя. Українізовувався під час літніх канікул у селі у дідуся й бабусі. Змалечку чув від них справжню живу українську. Коли ж повертався до міста, то перед школою чув від усіх: "разгаварівай нармальним язиком". Тоді я відчув оцю нерівність і зрозумів, що з цим потрібно щось робити.

Я підріс і вступив на філологічний факультет в університет. Було складно, адже я водночас навчався на відмінно (з 56 оцінок в атестаті - 56 "п’ятірок"), утримував родину і працював, причому багато. Проте я взяв собі високу мету, щоб українську мову дедалі більше вчили та удосконалювали. Сприймали її за сучасну, як будь-яку іншу європейську. Я хотів зруйнувати оцей стереотип неповноцінності.

Коли молодий, ти здатний на подвиги

В освіті я вже рівно 30 років, а найважчими були перші 10. Знаєте, як жовтороте пташеня - шукав себе, місце під філологічним сонцем. Було надзвичайно важко матеріально. Більшість моїх однокурсників-філологів зійшли з дистанції, пішли працювати хто куди. Мене від цього врятувала любов до обраного фаху. Це було велике задоволення - навчатися  філології.

Студентом я став переможцем усіх можливих і неможливих всеукраїнських конкурсів, олімпіад. Тому, маючи такі успіхи, навіть не міг припустити, що можу піти продавати м’ясо чи пекти пиріжки. Друге - мене завжди підтримувала родина. Моя дружина - професійний філолог, з нею ми навчалися разом.

Фото #книголав

Третій момент - це молодість: коли ти молодий, ти здатний на подвиги. Тому хотів би звернутися до молоді й порадити: працюйте над собою якомога більше і не сходьте з дистанції. Сьогодні так багато молодих людей, які хочуть все й одразу. Люди себе шукають, пів року там попрацювали, три місяці там, після чого їм здається, що вони не можуть себе знайти. Важливо працювати за покликанням - і тоді можна буде подолати будь-які труднощі.

Інстинкт самозбереження українців

Ставлення до мови в нашого суспільства змінилося кардинально. Я пригадую 1990-ті - у Києві українською спілкувалися відсотків п’ять людей (журналісти або на базарі бабця, яка продавала моркву чи кріп). Почути мову у столиці було майже нереально. Нині в Києві українською говорять від 30 до 40 відсотків людей. У нашого суспільства спрацював інстинкт самозбереження після сумнозвісних подій 2014 року. Це піднесення я відчуваю на кількості виданих книжок. До того часу вони теж добре продавалися, але після 14- го року наклади збільшилися вдвічі, а то й утричі - це свідчить про те, що попит на навчальну літературу з української мови зростає постійно, тому однозначно ситуація покращується. Проте, звісно, ще є, над чим працювати.

Чому деяким політикам не вдається вивчити мову

Так, є люди, які навіть не намагаються зраджувати мовним звичкам. Наприклад, Аваков і Азаров. Вони живуть ще радянськими стереотипами. Українська мова для них неповноцінна. Я думаю, що їм заважає передусім упереджене ставлення, або ж - обмежені здібності у вивченні. Хоча, можливо, і те, і те.

Фото #книголав

Про соцмережі, хейтерство та меми

У соціальних мережах я дуже активний. У фейсбуці я працюю з дорослою аудиторією, в інстаграмі та ютубі - з учнівською молоддю. Більшість коментарів схвальних, понад 90 відсотків, але є, звісно, і хейтери, які пишуть різну гидоту. Я дуже спокійно до цього ставлюся, оскільки я не долар, щоб усім подобатися. Коли людина всім-всім подобається, то тут щось не так. До зауважень я дослухаюся, якщо вони конструктивні, бо вони роблять мене, з одного боку, сильнішим, з іншого боку, я на них якщо реагую, то вдосконалююся.

Недавно я записав відповідь хейтерам на одному з каналів України, то цей ролик вже набрав 50 000 переглядів буквально за декілька днів. Виявляється, народ любить смажене та охоче спостерігає, як публічна людина викручується, виправдовується чи відповідає на дуже гарячі, неприємні коментарі.

А от раніше  болісно реагував на хейт і відчував, що земля йде з-під ніг. Зараз я такий вже битий жак, що відчуття болю притупилось, тому  тепер  сприймаю хейтерство як невід’ємну рису життя публічної людини.

Я навіть знаю, що багато відомих людей наймають хейтерів, платять їм кошти для того, щоб вони провокували розмови, писали негативні коментарі під відео. У мене ж справжні хейтери, і я до них добре ставлюся. Як-от у Біблії: "возлюби ближнього свого".

Меми - невід’ємний атрибут успішної, публічної людини. Вони сприяють популярності, тому я навіть заохочую своїх фоловерів в інстаграмі робити їх. Найдотепніші викладаю собі в сторіз, учні  зацікавлені, адже їх можуть побачити десятки тисяч моїх фоловерів. Це водночас сприяє їхній популярності та моїй. Відповідно, мої книжки ще краще купують та зростають матеріальні статки.

Проте все ж ті 90 відсотків позитивних коментарів мене мотивують - і в мені вмикається азарт. Адже я бачу ситуацію з мовою, яка була в 90-х роках і зараз. Вже важко зійти з цієї дистанції, я запрягся, і мені цікаво, що ж буде далі.

Христина Ямбор
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Vivienne Vene
Щирі вітання, Олександре! Справа варта подяки! Раджу звернути увагу: помилка не "мовна" - мовленнєва, висновок не "зробив", а "дійшов висновку". ? Творчих успіхів! рчих
2 трав 2020 р., 23:13
Nikolay Lysenko
Саша ! Ти не бачиш небезпеку для української мови? Зникає *сховище*, схрон української мови, яка зберігалась там століттями! Це село!!!
24 лют 2020 р., 08:57
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту