Олександр Пікалов: "Від жартів військових волосся стає дибки"

"Йод" поспілкувався із зіркою студії "Квартал 95" про гумор на війні.

Із Сашею Пікаловим ми зустрілися на презентації документального фільму "Душа не пропала", що присвячений волонтерській діяльності їхньої команди у зоні бойових дій на Донбасі. 

Доки всі чекали на його колегу - Євгена Кошевого, який застряг у київських заторах, актор студії "Квартал 95" розважав аудиторію байками з життя. Наприклад, зізнався, що вчора вперше зареєструвався у Вайбері. А допоміг йому в цьому 13-річний син.

- Перший коментар з цього приводу - "Та ну ?!" - я отримав від Жені Кошевого о 10 вечора, останній - близько 7 ранку від моїх друзів з Америки. Більше у жодних соцмережах мене немає.

Діма Комаров мені недавно дзвонить і питає: "Що за фігню ти мені в Фейсбуці відповідаєш?" А я йому: "А ти, перед тим, як спілкуватися, запитай у того, хто тобі від мого імені відповідає, яка модель мого останнього мотоцикла? (Пікалов як і Комаров - байкери-любителі. - Авт.). Передзвонює Діма мені через кілька хвилин: "Усе, я його розкусив". 

Пікалов - завзятий байкер. Фото: прес-служба студії "Квартал 95"

"У Краматорську мені в кишеню поклали гранату"

- Тоді тільки звільнили Краматорськ - лише п'ять днів минуло. І ми "на слабо" вирушили туди всім "Кварталом". Це був 2015 рік, - згадує Пікалов про їхній перший концерт у зоні АТО. - Їхали на автобусі, а попереду та позаду - по "уазику" з кулеметом. 

Пам'ятаю, підійшли медики до нас зі Степаном (Казаніним. - Авт.): "Що думаєте про 50 грамів перед концертом?" Я кажу: "Ну що ж, взагалі-то ні, але - так". І вони дали нам спирт. Довелося випити - показати, що ми свої...

Фото: Прес-служюа "95 квартал"

- Ще якийсь неформальне спілкування там було після концерту?

- А як же! Хлопці нам розповіли, як були в облозі: пили дощову воду, самі пекли хліб... Без сліз це слухати неможливо. Вони реально подивилися концерт - і половина прямо звідти поїхала на передову.

Ще був такий момент: відчуваю, мені щось в кишеню кладуть. Питаю: "Це що?" - "А це вам подарунок!" Граната!

Коли ми вже по дорозі звідти доїхали до безпечного місця, кажу: "Пане полковнику, можна здати подарунки?" Він: "Тобто?" І я почав діставати гранати, патрони, о-о-о-таке відро подарунків (широко розводить руками).

Ще пам'ятаю, як ми вперше виступили у шпиталі. Дуже багато наших поранених хлопців там було, неймовірно. Потім до нас хірурги підійшли і кажуть: "У реанімаційних вікна відчинені. Вони вас чують, але ... Може, хтось наважиться сходити? "Ми з Юзиком пішли. Це було, звичайно, важкувато ...

- Часто вам дзвонять звідти?

- У мене "червоний" телефон. Мені соромно, але багатьох я навіть не пам'ятаю. Просто роздав свій номер усім, хто просив. Дзвонять мені: "Саню, розкажи анекдот!" А скільки ми вже переказали вітань! Беру трубку: "Я тут у такий-то бригаді на посту стою. Можете мою дівчину з днем ​​народження привітати?" Ну, що мені - складно? 

Якось зустрів в АТО свого сусіда. Він мені дає посилку: "На, передай моїм батькам!" А там просто солдатський пайок, тушонка. Думав, може старі бідно живуть. Накидав ще й від себе ковбаси, всякого-різного і передав з людиною. А він мені потім передзвонює: "Батьки розплакалися: "Нащо він передає? У нас все нормально! "І я зрозумів: мужику просто хочеться ще і так бути ближче до дому.

Фото: Прес-служба "Квартал 95"

"Останні події у Львові мене трохи розізлили"

- Ви раніше дуже рідко розповідали про свою волонтерську діяльність. Чому вирішили випустити цей фільм зараз?

- Останні події у Львові мене трохи розізлили. Не було дня до війни і під час війни, щоб хтось не стояв у кабінеті Володимира Олександровича (Зеленського. - Авт.) з проханням про допомогу. Я навіть не знаю, якій кількості людей ми допомогли. Але ніколи не били себе в груди, як деякі. Купити три кілограми пельменів і віднести хлопцям у шпиталь, а потім зробити з цього подію? Це не про нас. 

Ми їздили туди і коли нас звали, і просто так. Женя Кошевий там на БТР свої штани залишив. Трохи повеселив хлопців голими ногами.

Звісно, всі хлопці, з якими ми познайомилися на фронті, - передзвонили після цього скандалу у Львові. Питали, чи треба нас публічно підтримати. Але нами було прийнято рішення - не підставляти хлопців. Вони - воїни, нехай займаються своєю роботою. Не чіпайте їх.

Недавно ми зустрічалися з батьками моряків, яких зараз тримають у в'язницях Росії. Вони нам розповідають про свої проблеми, просять допомогти. Наш колектив не вкрав з бюджету ні копійки. Ми робимо хороший продукт - людям весело. 

- Не всім. Є ті, кому ваш гумор не подобається. 

- На колір і смак товариш не всяк. Ми не нав'язуємося. Не подобається - не йдіть на концерти, перемикайте канал.

Але все-таки прикро, коли нас ображають. Насамперед творчі люди. Наприклад, Ірина Фаріон. Але ж я дивився всі її програми "Великі особистості". Або Микола Томенко. Я їхню позицію не розумію, але мені цікаво те, що вони роблять. Я ніколи не буду обзивати творчих людей. А вони ходять на ток-шоу і за чайком поливають нас брудом... У кожного своя думка, але у мене одне прохання: "А можна це в очі говорити?"

"Від жартів військових волосся стає дибки"

- Ви сказали, що в АТО багато ваших друзів. Як змінюється почуття гумору людей, які туди потрапляють?

- Їм важко. Але зовсім різні люди не зійдуться. Мої знайомі - це люди з дуже хорошим почуттям гумору. Коли я приїжджаю туди - одразу намагаютьсь якось розіграти, підколоти. Там здебільшого чоловіки, тому й гумор жорсткий, солоний. Це, як жарти медиків. Вони можуть щось розповідати, самі сміятися, а поруч стоїть людина не з цієї галузі: волосся стає дибки, сивіє...

- А які жарти "Кварталу" там найбільше люблять?

- Політичні. Наші патріотичні пісні. У 2014 році головний хіт - це, звичайно, були номери про Януковича.

- Може, хтось із колишніх воїнів став автором "Кварталу"?

- Ні. Але у нас багато біженців працюють. Пацанів, які свого часу грали в КВК, але потім стали нотаріусами, та ким завгодно. Коли вони залишилися без нічого - прийшли до нас. І Вован не відмовив жодному. 

Коли на нього наїжджають, я згадую людей, які просили у нього гроші на операції та інше. Це злить. Шапокляк якась виходить: "Хто людям допомагає, той марнує час?" Такого не може бути.

Ольга Ліцкевич
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту