Перший Кураж після карантину. Як це – відриватися на тусовці в умовах пандемії

Маски, дезінфектори та активності на дворі – це нові реалії, з якими зіштовхнулася команда барахолки та її гості. Але випустити пар та на хвилинку зробити вигляд, що ми живемо у нормальні часи, вийшло у всіх присутніх без винятку.

- Залишається тільки на собаку надягти маску, і все – я відмовляюся виходити у цей світ, - гірко іронізує дівчина років 30-ти своєму хлопцю біля входу у 19-й павільйон ВДНГ.

Саме там близько двох років відбувається Кураж (у минулому – КуражБазар). На 2020 рік у барахолки було безліч планів – змінитися, переформатуватися, а потім це все показати тисячній столичній публіці, яка обожнює відриватися вихідними.

Однак стався карантин. Спочатку Куражу довелося скасувати декілька вже запланованих фестів, потім чекати місяці новини про те, що в Києві можна збиратися компаніями для відпочинку на вулиці.

І, о всі Боги планети, цей день настав. Кураж запрошує юриста, той оцінює вимоги влади та дає вердикт: якщо дотримуватися всіх норм, то барахолку проводити можна. "І навіть треба", - додаю вже я, яка б'ється головою вдома від відсутності звичних літніх активностей. 

Очевидно, зі мною на одній хвилі перебували ще сотні киян, бо вже на вході до Куражу було немало модників у яскравому шматтячку. 

Карантин, який змусив нас дихати повітрям

Ще під час анонсу заходу всіх попередили: маски – треба, руці мити – обов'язково, у закритих приміщеннях перебуваємо тільки на дистанції. Саме тому на звичних стійках перевірки речей дивляться не тільки вміст сумок, а й наявність маски. Але щоб сказати, що це було дискомфортно – зовсім ні. У супермаркети з такими вимогами ми ходимо тричі на тиждень, тож чому дивуватися.

Ще однією зміною, яка одразу впадала в око, було те, що на вулиці аж занадто багато людей. Не зрозумійте мене неправильно, Кураж – то завжди купа відвідувачів у всіх можливих місцях. Але особливістю барахолки був величезний павільйон ще радянських часів, де продавали вінтажний одяг, іграшки, взуття та ще багато всячини. І саме там завжди була основна тусовка молодиків. 

Післякарантинний Кураж – це "всі на вулицю". Великий майданчик, поверх якого натягнули стрічки, як на англійському весіллі, був заповнений мрійниками, що їдять, спілкуються та просто відпочивають під сонцем. А як вони танцюють! Та про це – пізніше.

Разом з майданчиком, заповненим людьми, була й основна алея Куражу вздовж павільйону. Зазвичай там, на лавочках, чекають когось з друзів, хто затримався всередині. Цього разу – просто відпочивають та жартують зі знайомими.

Барахолка у мініатюрі

То традиційної барахолки не було, спитаєте ви? Та ні, ви що, Кураж без барахолки й у кошмарі уявити неможливо! Просто тепер він відбувався у напіввідкритому амбарі, де зібралися лише 20 найцікавіших продавців. На стійках можна було купити вінтажні окуляри, сукні з фільмів Вуді Аллена, бабусину порцеляну, вініл та навіть іграшкову дитячу коляску з 30-х років минулого століття. Особливий попит мали окуляри, але, зізнаюся чесно: натовпів людей, які зазвичай формуються у павільйоні від самого відкриття, у стилізованому амбарі не було. Так, пара-трійка модників, які ліниво вешталися від продавця до продавця, та "інстадіви" у гонитві за фото у стрічки. Але всім без винятку пропонували продезінфікувати руки біля входу у барахолку. Бо у такі часи живемо.

Попри те, що більшість людей перебували на вулиці, до павільйону зайти можна було – під час лекторіїв, один з яких проводила засновниця Куражу Альона Гудкова. Ще був відкритий перший поверх, де розміщуються туалети та невеличка вхідна зала. Але туди можна було потрапити виключно у масці. Біля входу про це нагадували отакі плакати.

Новим запровадженням став кінотеатр, який раніше розміщувався на першому поверсі павільйону, а тепер перекочував на вулицю. Глядачі дивилися кіно на пуфах та шезлонгах, що стояли на дистанції один від одного. 

-  Наче і тусуєшся, але й ніби вдома кіношку по теліку дивишся, - почула я дотепне порівняння від сусідки по "кінотеатру". 

І сама подумала, що від карантинних звичок усім доведеться відходити ще не один місяць. 

Їмо, ховаючись одне від одного

Мене особисто дуже цікавило питання: а що ж робити з їжею? Адже на Куражі це зазвичай павільйон, забитий фуд-кортами, де люди їдять стоячи, сидячи та навіть лежачи (коли градус відповідний). 

Цей раз було майже так само, але фуд-кортів стало трохи менше, а столики зі стільцями (чи, радше, диванами) розсунули на безпечну дистанцію. Усі стійки з фаст-фудом були закриті від гостей перегородками, а кухарі та продавці стояли у захисних масках та рукавицях. Це б могло здивувати, але тільки не на п'ятому місяці карантину 😆. Люди їли або у павільйоні, або розходилися вільними місцями на території Куражу. Деякі соціофоби (як, часом, я після карантину) тікали на задній дворик, де грають у баскетбол та катаються на скейтах.

І там, сидячи на піддонах або на траві, поїдали свій фантастичний хот-дог з карамелізованою цибулею, на смак якого карантин точно вплинути не зміг 😁.

Атмосфера та омріяне відчуття відпочинку

Якщо ви спитаєте мене, що найбільше вразило на післякарантинному Куражі, я з впевненістю відповім: дис-ко-те-ка. Так, то не була дискотека, за яку нас всіх треба карати, бо одеські тусовки ми точно не переплюнули. Але я б ніколи до карантину не сказала, що танцювати під Black Eyed Peas чи Тату буде настільки офігенно. Спочатку тебе рве від того, що ти чуєш кумедну вже ретро-музику від діджейки, яка валить її на увесь майданчик. Потім тебе трощить від декорацій та літньої теплої погоди, яка у неділю не підвела. А зрештою вщент розриває від усвідомлення того, що це перша тусовка після жорсткого карантину, а поруч танцюють та відриваються ще сотня таких же змучених, як і ти.

І, знаєте, чому я радитиму йти на наступні Куражі, які плануються до середини осені? Бо поки це було єдине місце, де я на хвилину повністю забула про те, як змінився світ у пандемію. Попри маски, санітайзери та дистанцію, було відчуття, що ти перебуваєш десь там, у докоронавірусні часи, де відпочивати на тусовках було нормально, а обійматися та цілуватися вважалося за щоденний ритуал.

А це у наші часи дуже цінно. 😊

📸 Ілюстрації: пресслужба Куражу, фотографії Аліни Нікітіної та Катерини Кушнірьової

Віка Степаненко
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту