#підніми_дупцю: Чим відрізняється активіст від "активіста"

"Йод" розпочинає серію публікацій про людей, які власним прикладом надихають втілювати свої ідеї, реалізовувати творчі проєкти або ж засновувати бізнес. Коротше, #піднімати_дупцю 😆. Перша героїня нової рубрики — Наталя Шевчук, співзасновниця Molodiya Festival — розповідає, як поєднувати активізм, соцрекламу та власний бізнес.

Її точно знають у колах громадських активістів. Вона організовує фест соціальної реклами, виступає за відмову від хутра, проти знущання з тварин, підтримує екологію і здоровий фемінізм. А ще – має власний бізнес. Як Наталії вдається все це поєднувати у свої 30 – читаємо далі.😊

Для країни неясно, що більше потрібно: громадська діяльність чи розвиток мікро-, малого та середнього підприємництва. Мабуть, треба паралельно розвивати й одне, й інше, що я пробую робити сама.
Наталя Шевчук

Ми зустрілися у кав'ярні на Золотих воротах. Дівчина щойно вийшла від стоматолога, однак скасовувати зустріч через нерухому губу не стала.

- До кінця моєї історії точно її розроблю, бо є що розказати😊, - жартує Наталя.

Якби я попередньо не готувалася до зустрічі з нею, то, випадково зустрівши на вулиці, ніколи б в житті не подумала, що це саме вона. На вигляд дівчині не даси й 25-тьох – такою тендітною та по-дитячому безпосередньою вона є. Але при цьому – харизматичною. Вперше у мене склалося враження, що це не я мушу розговорювати людину, до якої прийшла на інтерв'ю, а навпаки.😊

Перші "авантюри"

- Мій шлях до соціальної реклами та бізнесу почався, як би банально це не звучало, з університету та дитячих мрій. Я хотіла займатися літературою, тому вступила на філологію, спеціальність "літературна творчість". З малих років писала поезію, однак, щойно побачивши ту неймовірну кількість талановитих людей, які вчилися зі мною, зрозуміла, що потрібно терміново шукати інше застосування енергії.

Тому ще за студентства почала більше орієнтуватися на журналістику. У ній мене потягнуло у бік комунікацій, і разом з іншими студентами, я почала влаштовувати різні соціальні івенти, зустрічі з митцями, культурні події. Коротше, робила якийсь двіж 😉.

Потім почався Майдан. Разом з друзями-активістами у приміщенні на Європейській площі ми влаштували сквот, де теж організовували мистецькі та просвітницькі заходи. І тоді я усвідомила, що мене вже не цікавить ані література, ані навіть журналістика, а тільки громадська діяльність. 

І не повіриш, але одного ранку ми цією ж бандою сіли та подумали, що треба зробити якийсь фестиваль. Тема кіно вже зайнята, адже є "Молодість" та Одеса (Міжнародний Одеський кінофестиваль. – Авт.), тому довелось шукати іншу можливість поєднати наш інтерес до соціальних проблем з громадською активністю та кіноіндустрією. І придумали: треба жахнути фест соціальної реклами!

На той момент це була ніким не зайнята ніша, у метро тільки крутилися декілька гнітючих роликів. То ж ми, люди без жодних знань у рекламі, вирішили піти на таку авантюру 😊. 

Перший Molodiya Festival ми організували 6 років тому. Тривалий час проводили його на аматорському рівні, бо не знали, як він має виглядати. А наші учасники не розуміли, якою має бути соцреклама 😁.

Це вже зараз ми усвідомлюємо, що ті ролики були більше арт-хаусом чи короткометражками, аніж соцрекламою. Бо вона - не кіно, а доволі математична штука, яка має вирішувати низку завдань. Але про це пізніше.

Як вивести фестиваль на міжнародний рівень

- Тільки на четвертий рік існування фестивалю ми почали повністю ним займатися. Команда забула про власні фріланси, які на початку давали гроші для життєдіяльності фестивалю. Ми їздили містами, проводили захід чотири рази на рік. Пішли в такий собі фестивальний запій.

Але, як я казала, соціальна реклама – це не зняти щось там на соцтеми. У ній є свої закони та є рекламники, які можуть зробити саме її. Ми почали запрошувати цих людей на фести, дізнавалися про те, як робити соцрекламу, і на п’ятий рік нарешті зрозуміли, що вже дещо тямимо у цій темі. Почалися поїздки на закордонні фестивалі, перегляд реклам та профільних ресурсів (певно, "Каннських левів" ми передивилися усіх 😅). 

Команда на перекусі між івентами

Далі почали приходити перші клієнти. Вони самі до нас зверталися з проханнями відзняти ролики, бо бачили, чим ми займалися. Цьому сприяло й те, що на п'ятий рік у нас утворилася певна спільнота людей, що можуть знімати саме соціальну рекламу. 

Коли приходив клієнт з конкретним запитом, то у нас було вже як мінімум 20 режисерів, які могли втілити саме цю ідею – наприклад, ролик проти насилля над жінками. У нас вийшла унікальна ситуація, бо соцрекламою почали займатися не просто рекламні агентства, які роблять різні її види, а тільки ті люди, які нею горять. 

Також нам пощастило, що ми від самого початку почали дружити з держструктурами. В організації фестивалю без цього ніяк. Мій партнер, Ігор, займався комунікацією з Мінмолодьспорту, регіональними адміністраціями, які допомагали нам в організації фестивалю. Я ж займалася прописуванням ідей, роботою з учасниками тощо. Так вийшло, що ми поділили обов'язки та доповнювали одне одного.

Так, отримуючи звернення від людей з проханнями відзняти їм ролик, створюючи собі репутацію, ми вирішили, що треба зі знімань соцреклами робити власну справу. Однак для цього знадобилося шість років постійної праці та набивання шишок.

Соціальна реклама як бізнес

- Цій сфері допоміг Майдан. Після 2014-го року до України зайшло багато міжнародних організацій зі своїми коштами та бюджетами. 70% наших клієнтів складають саме вони. 

Наприклад, ми знімали ролик для організації, що займається імплантами для повернення слуху. Це була державна програма, за якою ці імпланти встановлювали безкоштовно. Також три роки ми працюємо з ООН. В організації придумали програму, за якою давали мікрогранти на створення бізнесу переселенцям. Наша команда відзняла серію роликів про цих грантерів та їх підприємства.

Клієнтам ми пропонуємо не просто відео, а цілу соціальну кампанію та підтримку поширення ідеї. Наприклад, ми забезпечуємо дистрибуцією ролика на ТБ. Телевізор завжди бере рекламу, якщо йому за це заплатити. Але такі великі гроші не завжди є навіть у міжнародних організацій. Тому ми придумали схему, як обійти загальнонаціональні канали, але отримати таке ж охоплення. Ми домовляємося про ротацію ролика з регіональними каналами. Вони охоче на це йдуть, навіть безкоштовно, і можуть прокрутити соцролик декілька разів у прайм-таймі. Таким чином ми охоплюємо ту ж кількість людей, яка може подивитися нашу роботу на центральних телеканалах.

- Зараз ми створюємо соцрекламу за декількома критеріями. Насамперед ролик чи кампанія мають не просто порушити певну проблему, а її розв'язати. У відео ти показуєш, кому треба подзвонити й розказати, якщо сусід б'є свою дружину; чи вийти на мітинг, який відбудеться такого числа; чи долучитися до підписання петиції – дати адресу сайту, де це можна зробити. 

Наступний етап – перевірити, чи спрацювали наші пропозиції: скільки людей подзвонили на гарячу лінію, скільки перейшло на сайт з петицією. Тобто основа – це механізм розв'язання проблеми, результат якої ми фіксуємо у цифрах.

Також до алгоритму соцреклами я додаю два інші фактори: резонанс – чи привернули увагу до проблеми своєю кампанією, та інсайт – реклама має зачепити саме внаслідок того, що це болить українцям. Так, можна подивитися чеські реклами та спробувати реалізувати подібну ідею в Україні. Але тема не буде нам близькою, тому й реклама може не спрацювати.

Активісти бувають різні

- Активістів теж потрібно розділяти. Коли ти "за все хороше, проти всього поганого", це як мінімум дивно. Я веганка вже 12 років і мене саму часом дратує, коли молодь ратує за якісь ідеали просто через те, що це модно. Але потім я перестаю так реагувати, адже розумію: якщо це стало трендовим, отже, ми як комунікаційники добре попрацювали. 

Погано те, що це часто робиться поверхнево. Можна стати веганом здуру, не проконсультувавшись з лікарем, і заробити собі хвороби. Можна вдаритись у фемінізм і на кожному кроці кричати: "Не подавайте мені руку!". Але ж це не є нормальним.

- Круто, коли людина усвідомлює, чому сповідує якісь ідеали. Я захищаю тварин, розказую про екологію не тому, що це зараз топ-теми, а тому, що це все є маркерами поваги. Дивно поважати тварин та не поважати при цьому жінок або чмирити афроамериканців. 

Але знову ж таки: це не означає, що якщо ти ратуєш за якусь одну активність, одразу підключається інша. Зрідка зустрінеш людину, яка одночасно "топить" за сортування сміття, етичне ставлення до тварин та протестує проти обрізання жінок у мусульманських країнах. Мені "не ок", коли жінок забивають камінням, але водночас я не поділяю думок деяких феміністок щодо проявів сексизму. Не бачу нічого поганого в тому, аби жінка любила показувати частини свого тіла. 

Я додаю фемінитивний суфікс -к- до чоловічих професій, але при цьому я за секс та оголеність. Також я толерантно ставлюся до ЛГБТ-спільнот, але радикально налаштована проти деяких проявів культурних особливостей, як-от паранджі для жінок.

В активізмі важливо усвідомлювати, що твої переконання, мітинги та просвітницька діяльність – це, звісно, добре. Але насправді круто, коли ти домігся того, щоб влада ухвалила законопроєкт, який, наприклад, може врятувати мільярди тварин. Ось це є те, чим має займатися активіст.

Фото: з особистого архіву Наталії Шевчук і Валентина Царука для "Йода"

Віка Степаненко
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту