Популярний мережевий автор Євген Соя: "Це елементарно красиво – кохати поета"

Один із найвідоміших сучасних поетів розповів Йод.media про те, як ризикнув колись зробити хобі своєю професією - і не прогадав.

Днями в Києві відбувся незвичайний концерт - на ньому ніхто не співав, музики там взагалі не було. Та й відбувався він просто неба - в одному з київських двориків. Його влаштував 28-річний поет із Одеси Євген Соя (справжнє ім'я - Євген Степанок). У такому форматі - лишень тихим вкрадливим голосом, читаючи свої вірші - Женя за десятиліття успішно об'їздив з гастролями пів Європи і навіть Азії. Застати його в Україні зазвичай практично нереально, але тут - допоміг карантин.

Йод.media зустрівся з Євгеном і поговорив про те, як поезія в XXI столітті знову стала модною, як йому вдалося зібрати армію шанувальників (більше 27 тисяч підписників в Instagram) і чи може сучасний поет бути не тільки популярним, а й фінансово успішним.

"Я ще навчався в школі, а люди втричі старші називали мене генієм"

- Женю, ви освоюєте нові формати? Що таке "дворовий концерт"?

- Насправді нічого нового. Подібні концерти - в літньому дворі - вже були і раніше. Хіба лише цього разу, в зв'язку з карантином, довелося обмежити кількість людей. Концерт мав відбутися ще в квітні, але через епідемію перенісся.

📷 © Instagram @kolendo_photography

З цікавого нового досвіду на карантині: у мене були приватні онлайн-концерти - ми з читачами спілкувалися по WhatsApp. Чесно скажу, повноцінний концерт у такому форматі я давати не хотів, тому ми домовлялися на пів години часу, коли обговорювали умови. Але ніколи це не тривало 30 хвилин. Бо я входив в раж оповідача, зав'язувалися якісь розмови, розливалося вино по різні боки екрана і ми по годині спілкувалися.

- Існує стереотип, що читання віршів - це якісь нудні академічні лекції в бібліотеках. Коли, на вашу думку, настала та мить, коли поезія стала модною?

- Мені складно сказати про цю трансформацію, бо я ніколи не займався бібліотеками та академічними читаннями. Я написав вірші і виклав їх в інтернет. І майже одразу ж у мене знайшовся читач.

Я не знаю, яким чином це сталося. Я виклав їх на великий портал для авторів. Вони там пишуть одне одному рецензії. І 90% рецензій у дусі: "Прекрасний вірш. Зайдіть на мою сторінку теж. Теж прочитайте. Теж залиште коментар" 🙃

Але я нічого подібного не робив. При цьому у мене з'явилося близько 30 рецензій - всі вони дуже позитивні. Всі писали: "Як з вами зв'язатися?"

Ці люди стали знаходити мене в соцмережах. І це було дуже дивно для мене. Мені було 15 років, на дворі стояв 2007-й рік. Це зараз, через 13 років, у цьому немає вже нічого незвичайного. Бо тепер існують блогери-мільйонники. Але тоді був інший час. Я був ще не готовий до всього цього, через вік насамперед.

Я ще вчився в школі, а мені писали люди, деякі втричі старші, називали мене генієм.
📷 © Instagram @yessoya

Тоді не було слова "пранк", але я б його використав, якби знав, щоб передати свої відчуття 😏

А потім мене запросили на перший концерт. Це було теж у Києві. Мені написали на "мило". І мені це також здалося якоюсь бібліотечною історією. Я відмовив.

Але мене вмовляли: "Нас 20 людей, ми вас дуже любимо, нам дуже цікаво, ми готові фінансово забезпечити". І я, на скепсисі, просто з цікавості, приїхав.

Виступив у кафе. Читав взагалі всі вірші, які на ту мить написав 😄 Їх вистачило хвилин на 20-25. Після у мене стали брати автографи, фотографуватися зі мною, ще на "мильниці".

"Мене хотіли зробити моряком, але ризикнув"

- Як ви пояснюєте феномен своєї популярності?

- Я ніколи це особливо не аналізував. Однак добре пам'ятаю проблему, яка виникла під час мого першого туру: була аудиторія, але ніде було виступати. Тому що заклади не розуміли формату - бари, клуби відмовляли мені. Тоді ще не було ні стендапів, ні коучингів. До бібліотек нас також не пускали, бо то державні установи, де треба було це якось офіційно оформляти. Та й наш зовнішній вигляд залишав в умовних бібліотекарів дуже багато питань.

І тому концерти відбувалися на репточках, у бункері, залах для корпоративів, боулінгу, на другому поверсі СТО. Але при цьому були повні зали людей, які були сповнені зацікавленістю до подій.

- Ви навчалися десь після школи? Чи з головою поринули в поезію і гастрольне життя?

- Моя освіта - середня школа. А далі я ризикнув. Хоча мені не було на що спертися в цьому виборі. Це зараз, коли молодий поет каже батькам, що писатиме вірші та цим житиме, а вони йому відповідають: "Ти що - дурний?", то у хлопця може бути аргумент: 

"От є Євген Соя, пацан, які виріс у звичайній сім'ї, просто писав вірші і цим займається все життя".

Я радий стати цією опорою. Але у мене її не було. Я добре пам'ятаю розмову зі своєю мамою, яка вкрай здивувалася тому, що відбувається. У неї були інші плани - я ж з Одеси, мене планували, звісно, зробити моряком. І я до певної миті не був проти, але коли я скуштував оцього всього...

Я завжди думав, що коли ти займаєшся мистецтвом, то дуже багато чого залежить від вищих сил, які можна назвати різними словами - доля, удача, бог, провидіння, покликання зрештою. Ці вищі сили, коли ти йдеш на все, граєш ва-банк, намагаються тобі допомогти.

І я керуюся цими принципами. Зараз би я вже якось зважував, напевно. Може, десь би паралельно на роботу влаштувався, доба через три, щоби мати якусь стабільність 😉

А тоді це була афера чистої води. І вона вдалася, є у мене таке відчуття.

- Напевно, вам, як людині, яка звикла до вічних гастролей і роз'їздів, карантин переносити особливо складно?

- Психологічно сам факт, що не можеш виїхати - дуже тисне. Читаю книжки і так рятуюся. Але насправді мені дуже пощастило: на початку карантину у мене сталося кохання. І у нас був цей прекрасний період. Ми б, напевно, і без карантину особливо з дому не виходили 😊

"Моя головна одеська риса – життєлюбство"

- Вам подобалися шкільні курси літератури?

- Так, у мене був дуже хороший викладач з літератури. Я досі їй дзвоню регулярно, приходжу в гості, коли до Одеси приїжджаю.

Але в цілому шкільний курс я дуже швидко обігнав. Я в 1 рік і 8 місяців навчився читати - і років до 14 був справжнісіньким книжковим хлопчиком, який дуже близько до серця приймає весь цей літературний романтизм і пафос. Ми ходили до бібліотеки з мамою. Пам'ятаю, коли вчився в першому класі, ми брали за один раз 7 книг. І я, як правило, встигав їх прочитати за тиждень.

Але, звісно, були й твори у шкільній програмі, які мене вразили. "Майстер і Маргарита", наприклад. Мені було років 9-10, коли я почав читати цей роман. І це для мене був цікавий досвід, оскільки я ріс у дуже релігійній сім'ї. Я вчився в недільній школі паралельно, був богобоязливою дитиною.

Пам'ятаєте, тоді був популярний мюзикл "Нотр-Дам де Парі"? Так от на рядку "Я душу дияволу продам за ніч з тобою" я робив звук у приймачі тихіше 😊

Аж тут раптом - ціла книга про темні сили. Мені всю книгу здавалося, що я роблю дуже страшні речі. Але вона мені так подобалася, що я не міг зупинитися.

📷 © Instagram @yessoya

- Одеса в плані творчості, літератури часто асоціюється у людей з гумором. А у вас раптом - кохання, романтика. Вам не хотілося відповідати одеському амплуа - жартувати, розважати людей, веселитися?

- Ні, ніколи не думав про це. Коли я формувався, в Одесі з'явилася група Flёur, був лейбл Cardiowave. Була ще радіопередача "Понеділок. Опівніч. Атмосфера", де крутили музику по одеському радіо. Для мене Одеса була в цьому.

Я виріс на околиці. Тоді там були нові одесити. Не було сленгу, двориків тощо. Все це з'явилося в моєму житті пізніше.

Моя Одеса ніколи не була такою, як ви її уявляєте. Всі ці тільняшки тощо. Хоча, безумовно, Одеса у кожного своя.

А з одеського мені, напевно, дісталося життєлюбство. В цілому жителям півдня життєлюбство властиве. Не дарма я, коли подорожував, завжди на півдні будь-якої країни почувався значно комфортніше, ніж на її півночі.

Добірка віршів різних років про 🌊.

"Це елементарно красиво – кохати поетів"

- Одні критики називають вас бітником, інші - неоромантиком. Якби вас попросили класифікувати вашу творчість, то що б ви сказали з цього приводу?

- Я не зараховую себе до жодної з течій, мені це не дуже цікаво. Я б навіть себе до якоїсь сучасної поезії не зараховував, якби від мене це залежало. Тому що це - яскраво виражена історія зі своїм вектором, де ставиться акцент на слові "сучасна", а не "поезія". А мені хотілося б усе-таки ставити наголос на другому слові.

Хоча бітники для мене були величезним відкриттям. Адже то був ще цілий квест усе це знайти, роздруківки передавали з рук в руки. Берроуз, Керуак, Гінзберг...

Пам'ятаю, я на всі гроші, що заробив на перших гастролях, привіз додому величезну картату сумку книг 🤗 Десь 80-90. Півтора року потім їх читав.

Недавно вийшла книга моїх перекладів Річарда Бротіґана. І якщо говорити про якийсь вплив, то його вплив на мене величезний. Але не в тому плані, що я копіював якісь речі у нього. А в тому, що його книги дуже вплинули на мене як на людину, на мою свободу, на моє життя. І вже через цю призму - вплинули на мене як на автора, на мою творчість.

- Ви аналізували свою аудиторію? Хто ці люди і чому люблять вірші? Я бачила наживо ваш виступ, спостерігала за людьми навколо. І розуміла, що якась частина з них точно у вас закохана. Дівчата на вас дивляться з обожнюванням. Скажіть чесно, у любові зізнавалися, дарували подарунки, кудись запрошували?

- Звісно, було. З кількома своїми тимчасовими супутницями життя я познайомився на своїх концертах.

Подарунків багато, більшу частину зберігаю у мами, бо маю, м'яко кажучи, не осілий спосіб життя. А її квартира - така собі константа.

Щодо закоханості й обожнювання, то це, думаю, щось схоже на гру. Та й взагалі це елементарно красиво - кохати поета.

А ще, на мою думку, деяким дівчатам це все подобається, бо вони хотіли б чути те, що я кажу аудиторії, від своїх пацанів. А пацани їм цього не кажуть, доводиться слухати мене  😊 Тут проситься цитата Бротіґана. У нього було щось на кшталт: "У кожної дівчини має бути свій вірш, написаний тільки для неї. І ми маємо перевернути світ, щоб це сталося". Тож, пацани, дерзайте 💪

📷 © Instagram @yessoya

"90 відсотків текстів написав в Індії"

- Ви постійно зимуєте в Індії. Як її відкрили для себе?

- Випадково, поїхали туди вперше з моєю на ту мить дівчиною. І я закохався в Індію моментально. Хоча ми прилетіли спочатку до Мумбая. Це місто, в яке важко закохатися. Але я одразу ж відчув себе на своєму місці. І це відчуття мене не покидає досі. І знаєте, саме в цьому випадку, я вірю в минулі життя і тому подібні речі, бо ця любов виникла, здавалося б, на порожньому місці. До поїздки в Індію я нічого не знав про неї і ніколи не цікавився.

В Індії я був близько 10 разів, крім 7 років, коли я їду туди на зиму. Також літаю туди просто на місяць в гори влітку. Я встиг і цього року перед карантином і закриттям кордонів - повернувся наприкінці лютого.

- Що ви відкрили для себе в Індії? Для багатьох вона є центром духовності. У вас було таке усвідомлення?

- Напевно, для мене дуже важливе відкриття в Індії (хоча воно і очевидне) - це те, що для щастя і для радості потрібно дуже мало. 

Індія змусила мене в цілому переглянути своє ставлення до грошей і до життя. І до того, як жити це життя.
📷 © Instagram @yessoya

Індійська духовність мені не така близька, як багатьом моїм друзям, котрі туди їздять. Я бував у деяких гуру - заради загального розвитку. Чудові харизматичні люди 🙂 Які будують навколо себе неймовірну людську екосистему, але ні на що більше я не розраховував. Може, якби розраховував - отримав би, знаєте, як буває - повір і побачиш.

Наприклад, з останнього, відвідував гуру на ім'я Амма, що в перекладі - "мама". У неї свій ашрам величезний, один з найбільших в Індії. І вона займається тим, що обіймає. Жодних інших практик у неї немає. Вона їздить по світу обіймати. За день до неї в ашрам приїжджає близько 10 тисяч осіб. І їх вона з ранку і до глибокої ночі обіймає. Така велика індійська жінка в білому. Усміхається, обіймає, шепоче на вухо щось заспокійливе, енергія зашкалює.

При всій простоті та первісності процесу все дуже систематизовано, електронна черга, номерки, ніби по паспорт прийшов. У результаті затримався там на тиждень, нічого не читав, не писав, навіть телефон перестав заряджати, спілкувався з людьми, дивився навколо, допомагав громаді, мив посуд.

- Ви багато пишете в Індії?

- Так, відтоді, як я почав туди їздити, відсотків 90 текстів були написані там. Напевно, якщо подумати, можна знайти дуже багато причин, чому так відбувається, але я це не аналізую.

Взагалі, з моменту, як я написав свій перший вірш, і до сьогодні в плані неусвідомленсоті процесу творчості нічого не змінилося. Для мене це все та ж магія.

Дуже добре сказав про це Леонард Коен: "Якби я знав дорогу і шлях до цієї країни натхнення, я б звідти взагалі б ніколи не вилазив".

"У XXI столітті купити книгу - це респектувати автору"

- Ви ж не співпрацюєте з видавництвами, коли випускаєте збірки, а працюєте безпосередньо з друкарнею? Скільки таким чином у вас вже вийшло книг?

- Так, зараз вийшла моя восьма книга. І 5 збірок компіляції найкращих віршів.

У минулому в мене був не найкращий досвід співпраці з великим видавництвом. Він не приніс мені нічого. Я погодився, бо мені було 17 років, я думав, що це дуже круто. Але фінансово я заробив дуже мало. Мені обіцяли зробити промотур, різні презентації в книжкових магазинах, видавничі форуми. А в результаті всі ці промовиступи скасувалися, бо книга і так добре продавалася. Звісно, я не дав добро на перевидання, так уся ця друкована історія закінчилася.

На противагу цьому, у мене вже тоді були випущені самвидавом, але дуже високоякісним, дві книги, які приносили нереальний для мене тодішнього прибуток. І це при тому, що книги продавалися тільки на концертах. Поштою я їх не надсилав, у мене тоді навіть банківської картки не було. А надсилання книг для мене було чимось дуже бюрократичним. Думав, що вони обов'язково загубляться дорогою. Зараз от нормально надсилаю щотижня. А тоді це ще була і якась така принципова романтизована позиція - типу отримати книгу можна тільки з рук автора.

Книги завжди добре брали. При тому, що я не приховую їхній зміст, і велика частина віршів є у відкритому доступі.

У XXI столітті книга, напевно, це предмет фетиша і такий собі респект автору.
📷 © Instagram @yessoya

Зараз, під час карантину, я додрукував багато старих книг, люди замовляють, дякують. Ця підтримка важлива, бо я, можливо, на тривалий час залишився без концертного заробітку.

Але, справедливості заради, хочу розповісти, що зараз веду переговори з іншим великим видавництвом. Там досить багато питань, не тільки фінансових, і якщо вони вирішаться - я вдруге увірвуся на полиці книжкових магазинів.

- Сучасний поет може бути успішним не лише в плані любові серед аудиторії, а й фінансово? Добре забезпечений поет - це можливо?

- Думаю, що це все такий дріб'язок. Навіть популярність. У цього всього таке маленьке відношення до поезії - те, що ти їси на сніданок, і те, чим ти вечеряєш, й у що ти вбраний, що навіть говорити про це дивно. Хоча люди тільки про це й говорять.

Я навіть думаю, що до поезії не мають відношення концерти. Я до них ніколи суперсерйозно не ставився, хоча дуже люблю виступати, і як показала карантинна практика, мені без концертів важко морально.

Поезії на концертах дуже мало. Це якась історія про его, про взаємодію з аудиторією, яка, можливо, навіть не завжди потрібна. Хоча я дуже люблю концерти. Це елементарно приємно: ти говориш - тебе слухають.

І так само з фінансовою історією - це все не має відношення до віршів, творчості. Поезія - це те, що відбувається, може, навіть не на папері, а в голові до того, як ти це записуєш.

Значення, напевно, мають тільки якісь конкретні люди і те, як ти в їхньому житті своїми словами і своєю творчістю допоміг, вплинув. І коли мені розповідають історії про те, як люди прочитали мій вірш дівчині, а потім освідчилися їй. Або про те, що існує серія листівок з моїми віршами, що мають великий успіх. Мені надсилають фотографії моїх рядків на стінах під'їздів будинків, на дахах тощо - оце важить значно більше, ніж усі ці підписники, концерти, я так думаю.

"Мрію, щоб мене переклали арабською"

- Ваші вірші перекладали іншими мовами?

- Так, переклади є. Є книга перекладів українською - "Сльози. Квіти. Синці та поцілунки". Перекладала дівчина на ім'я Софі Пашкуаль, афроукраїнка з Донецька, яка живе зараз у Києві, працює моделлю. Дуже хороші переклади. Є журнальні переклади - турецькі, узбецькі.

Є дуже талановита перекладачка англійською - Олександра Маш'янова з Одеси. Ми з нею зробили такий пул віршів - близько 20 чудових перекладів. Хочемо спробувати, напевно, коли все владнається в США, взяти участь у конкурсах. Вони там на дуже високому рівні.

Моя мрія - щоби мене переклали арабською. Це дивовижний момент: те, що я роблю, дуже схоже на арабську літературу. І думаю, що в певних східних країнах у мене був би дуже великий успіх. Та й взагалі це романтично 😊 Мій досвід концертів у деяких східних країнах (Казахстані, Азербайджані...) говорить про те, що, дійсно, східна душа мене розуміє.

Взагалі, в цьому плані, звісно, такий облом: картини і музика, наприклад, універсальні, їх можуть побачити і зрозуміти в будь-якій точці Землі. А література з усією своєю широтою лишається локальною. Мені при моєму космополітизмі та з моєю блудною душею складно це прийняти.

Але, з іншого боку, є мова поезії, в ширшому плані, ніж у літературному. Мова дотиків, мрій, природи, краси, усмішок, цінностей, снів і простих речей. Вона універсальна і не потребує перекладача.

Євген Соя радить, що почитати для натхнення

🔹 Річард Бротіґан "У кавуновому цукрі"

🔹 Хуліо Кортасар "Гра в класики"

🔹 Френсіс Скотт Фіцджеральд "Ніч ніжна"

Верстка 🎨 Дарія Давиденко

Юлія Мамойленко
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту