Пожежі між Чорнобилем та Житомиром: як зараз виглядають ліси, які вже прозвали "другою Австралією"

Понад два тижні на Поліссі гасять пожежі, які залишили мешканців декількох сіл без домівок, а тисячі тварин — без місця проживання. Ми поїхали в епіцентр подій і готові розказати (та показати), що там відбувається зараз.

Сморід, обвуглена трава і повна відсутність птахів — це перше, що бачиш та чуєш, коли під'їжджаєш до Чорнобильської пущі (так називається частина лісу, де було найбільше пожеж цими днями).

З 4-го квітня вона горіла з боку КПП "Дитятки" і самого міста Чорнобиль. З 16 квітня загорілася частина, яка охоплює Житомирську область.

Київ і область першими відчули наслідки пожеж на собі. Упродовж трьох днів позначки забрудненості повітря зашкалювали, а Фейсбук палав від коментарів на кшталт "Ми задихаємося! Яка недобра людина знову палить траву?! "

З’ясувалося, що то далеко не трава. Точніше, не тільки вона. Під Овручем згоріло понад 45 кв. кілометрів лісів. А це, для порівняння, площа 9 тисяч футбольних полів або 100 таких держав, як Ватикан.

Солоденьке для рятувальників

До поїздки я не збиралася зовсім. Усвідомлюючи, що там багато пилу та гару, прихопила із собою декілька літрів води та звичайну медичну маску (бо ж на українців нападають не тільки пожежі, пам’ятаємо). О 7 ранку разом з друзями на орендованому джипі ми вирушили у бік Чорнобиля, щоб передати волонтерам пакунок з речами для пожежників. Придбали шкарпетки, каву, трохи солодощів — усе, про що попросили самі рятувальники.

На КПП "Дитятки", поруч з яким теж палало, ми не побачили жодних слідів вигорання. Як і пожежних машин, які, виявилося, досі гасять траву, що продовжує тліти.

-    Тут постійно чергують волонтери. У саму зону ви проїхати не можете, але залиште їм пакунок та контакти пожежників, вони все передадуть, — розказав охоронець на кордоні.

Ми так і зробили. Віддавши продукти, одразу поїхали у бік Овруча, де згоріло два села — Личмани та Магдин. Інтернет переповнювали різні версії щодо того, що там сталося: чи то хтось ненароком підпалив суху траву, чи то впав стовб з мережею електропередач, чи хтось навмисно…

Поплавилися навіть дорожні знаки

Щойно ми перетнули кордон Житомирської області, стало зрозуміло: щоб то не було, вогонь пройшовся лісами, як бабусі граблями по городу. Скрізь були стовбури згорілих дерев, що більше нагадували інсталяцію якогось божевільного художника. Більшість з них не витримали висоти вогнища, тому зламалися і попадали на землю. Однак були дерева, які встояли під натиском стихії. Саме по них можна було визначити, якою сильною була пожежа. Стовбури сосон та осик були обвуглені приблизно до 2 метрів висоти. Така ж доля спіткала дорожні знаки, які повністю оплавилися від пекельної температури. 

-    Якийсь апокаліпсис, — лаконічно, але максимально точно описав пейзаж один з моїх друзів.

І це справді було так.

"Небо палало, наче Київ уночі"

Дорога до Овруча зайняла у нас близько години. Подекуди було видно зелені насадження, але переважно все навколо було сухим і якимсь тривожним.

Уже у самому місті ми навідалися до районної адміністрації, щоб дізнатися хронологію трагедії. З’ясувалося, що осередків загоряння було два — по обидва боки Овруча. Однак найбільше постраждали села, що розташовані у так званій третій зоні заселення Чорнобильської зони — зокрема, славнозвісні Личмани та Магдин.

-    За першу добу пожеж вигоріло п’ять сіл, люди почали звідти тікати, — розказала заступниця голови районної ради Овруча Ірина Михайлевська. — Дим стояв такий, що неможливо було дихати. Небо палало, наче Київ уночі. Ми одразу почали дзвонити у сільські ради, питати, що там відбувається. Вже наступного дня волонтери збирали речі, лопати, їжу, —  все, що може знадобитися погорільцям. Ніхто не спав.

Мертві села, люди й сльози

Ірина попередила, що дорога до сіл, м’яко кажучи, не дуже.

Особливо "не дуже" стало перед в’їздом у села (нагадую, вони розташовані у зоні відчуження, але людям там жити дозволили). Проте вже ніхто дорожнього дискомфорту не відчував. 

Бо навколо був жах.

Горіла земля, чорна, як на пляжах Канарських островів. Їдкий запах гару, що одразу почав відкладатися піском у горлі. І, звісно, дерева, які нагадували пластмасові трубочки для газованих напоїв. Сіро-чорний пейзаж, на тлі якого зовсім недоречним було блакитне небо.

Але найбільше лякала тиша. Вона була мертвою: жодного співу пташки чи шерехтіння гризунів. Тільки інколи чути завивання вітру, який розганяв жаристі сухі насипи. І лише гул машин пожежників, які під’їхали сюди, аби продовжити роботу, нагадував, що тут є життя.

Першу розвалену хату ми побачили за 5 кілометрів від села Личмани. Посеред згорілих кущів валялося обвуглене каміння та шифер. Ложки, склянки, відра — усе було присипане шаром попелу. Єдине, що встояло перед вогнем, — це пічка, яка одиноко стояло посеред повного хаосу.

І чомусь саме від цієї картини я вперше заплакала.

За пів години ми дісталися села. Спочатку навіть не було зрозуміло, що відбувається: будинки стояли на місці, люди та тварини ходили дорогами. Але одна з постраждалих, пані Галина, пояснила, що мешканці села, одразу після закінчення пожежі, повернулися разом з худобою.

Лишилася сама і гасила пожежу

Пані Галина

Вогонь пройшовся хатами вибірково: деякі вцілили, але інші він зрівняв із землею. 

-    Ми не знаємо, чому сталися пожежі, — розвела руками Галина. — Вогонь прийшов до нас з боку Білорусі, ми за декілька годин до трагедії зрозуміли, що з села треба тікати. Схопили найнеобхідніше і разом побігли у протилежний вогню бік. Але одна з наших односелиць не погодилася залишати домівку: вона була тут увесь час і до приїзду пожежників героїчно гасила вогонь. Он вона, у строкатій кофтині розбирає гуманітарну допомогу. Попитайте у неї, як то було, — порадила Галина і пішла сортувати сім’я рослин, які привезли волонтери.

Героїнею села стала пані Олександра, корінна киянка, яка 8 років тому покинула Київ і переїхала у глухе село. На питання, навіщо вона так зробила, відповіла: "Послухайте цю тишу. Ви б її на щось проміняли?". Й усміхнулася.

"Не інакше, як інопланетяни це зробили"

Олександра розповіла, що версій причин пожеж справді багато. Односельці досі про це сперечаються. Те, що відомо точно, — це не був цілеспрямований підпал у війні за землю чи через релігійні мотиви (бо село це — віруюче).

-    Не інакше, як інопланетяни зробили, — з гумором відповіла жінка. — Бо листя тут ніхто не палить, з вогнем поводяться обережно. Ми всі дуже піклуємося про це село, тому я не хотіла його полишати. Вогонь дістався нас удень, і я майже добу гасила його за допомогою води, що тут залишалася, а вже потім — хвоєю та піском. Як можна віддати свій дім?

Тут я заплакала вдруге. Поглядаючи на руїни, які оточували погорільців, я не розуміла, як можна залишатися тут жити. Але ці люди понад усе хотіли зробити саме так. Вони гуртом відбудовують хати, готують на всіх їжу та засіюють горілу землю новим сім’ям у надії, що, можливо, не цього року, але наступного, воно точно проросте.

І тут я усвідомила: все можна перемогти. Якщо сильно у це віриш та сильно щось любиш.

Допомогти погорільцям можна, надіславши кошти на рахунок Житомирської обласної організації Товариства Червоного Хреста України

Житомирська обласна організація Товариства Червоного Хреста України 

р/р UA 863808050000000026000682727 в АТ Райффайзен Банк Аваль.

Код ЄДРПОУ 02940173

МФО 380805

Але якщо хочете підтримати людей самостійно, краще везіть їм будівельні матеріали, взуття та одяг. Бо всім іншим вони наразі забезпечені.

Адреса: село Личмани Овруцького району Житомирської області.

Віка Степаненко
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту