Про гру "Динамо" - "Брюгге". Як це повести онука перший раз на футбол?

Хтось щороку ходить у лазню, а я з тієї ж приблизно періодичністю ходжу на футбол, хоча колись футболи в Києві не пропускав.

От ми пішли на футбол "Динамо" Київ - "Брюгге" (відео матчу) Так вийшло, що цей похід став дебютним відвідуванням футбольного матчу для мого 12-річного онука Андрія, який футболом цікавиться не дуже. Воно й зрозуміло, важко знайти нині для підлітка видовище, цікавіше за смартфон.

Перше питання пролунало вже на підході до стадіону: "Подивися, як багато на стадіон іде жінок!". Так знову стало ясно, що проблеми фемінізму та гендерної нерівності у нас - родом з дитинства. Довелося провести невелику роз'яснювальну бесіду про те, що жінки можуть грати і любити футбол, підкріпивши сказане невеликою чергою за пивом, у якій жінок теж була добра половина.

Ми зайшли на свій четвертий ряд верхнього ярусу, й велична картина великого стадіону, що відкрилася перед очима, вочевидь вразила уяву онука. "Подивися, а там що?", - запитав Андрій, вказуючи на трибуну з місцями для ВІП-персон. Я пояснив, хто там сидить. Розповів, що там навіть можна замовити собі їжу та напої, які принесуть офіціанти.

"Там, напевно, класно сидіти" - із заздрістю в голосі промовив юний уболівальник. Бажання будь-яким шляхом посісти високе місце, не заслужене твоєю працею і твоїми здібностями, а просто тому, що хочеться - це теж родом з дитинства.

І ось команди вийшли на поле. Матч почався, і галас сорока тисяч уболівальників, який погнав свою команду до воріт суперників, а потім, на шостій хвилині, схопився, вітаючи перший гол "Динамо", вразив і навіть налякав Андрія. "Дідусю, не кричи!" - благав він. Але кричав щось не один я. 

Грізний голос натовпу, набагато легше до нього приєднатися, ніж протистояти - і цей урок стане в нагоді юнакові. Та найбільше його вразила жінка років сорока, яка випромінювала здоров'ям та прийшла на стадіон з худосочним чоловіком і сином.

Влаштувавшись у третьому ряді під нами, вона негайно витягла із сумки кульок насіння та щедро наділила ними родичів. Однак гризти їх не дала, змусивши всю сім'ю схопитися і довго позувати для серії селфі - Сім'я на культурно-масовому заході. А потім вона витягла тріскачку.

Незважаючи на слабкі протести чоловіка і сина, що сиділи поряд і кривлялись і переставали чути, вболівальниця почала самовіддано, бридко і голосно дудіти.

Її м'ясисті білі щоки роздувалися, обличчя наливалося та швидко набувало кольору зіпсованого помідора, а мерзенний звук отруював усіх навколо. Втомившись від дудіння, вона утикалася в телефон. Футбол її цікавив не сильно.

"Навіщо вона сюди прийшла?", - здивовано запитав Андрій. "Ти любиш загадки?", - запитав я. "Так!" - відповів Андрій. "Жінки - це завжди загадка", - сказав я, і подумав, що добре сказав.

І тут бельгійці забили гол, і нападник "Брюгге" побіг до трибуни, звідки до нього назустріч понеслися радісні люди.

"Хто це, дідусю?" - запитав онук. "Хіба не ясно хто? Бельгійці! Вони прибули на матч підтримати свою команду!".

"Та-ак, - протягнув замріяно Андрій, це не з Оболоні на метро приїхати". "Якщо щось або когось любиш, - треба бути готовим до серйозних вчинків!" - видав я, продовжуючи виховувати.

Матч закінчився. Ми забили три голи. Це не мало. Але й нам забили - три. І це катастрофа! "Динамо" з тріском вилетіло з Ліги чемпіонів.

"Дідусю, ти засмутився. А чому? Ти ж сказав, що це закономірно". "Я засмутився, Андрюшо, бо пам'ятаю кращі часи, коли "Динамо" двічі вигравало Єврокубки". "А ми ще колись підемо з тобою на футбол?". Я задумався... "Підемо! Має ж наше "Динамо" колись почати грати!"

Олександр Володарський
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту