Про що говорять і що їдять на Kyiv Food Market

Репортаж "Йоду" з нової точки їжі в столиці, яка претендує стати найголовнішим притулком шанувальників гастрокультури в Україні.

Київ і Одеса - українські Мекка та Медина для тих, хто любить поїсти. І поїсти не звичайну шаурму, а шаурму вишукану: з ягідними соусами, качкою та персиками.

Останні шість років гурмани столиці полювали на незвичайні страви на фестивалях Ulichnaya Eda. Але тепер у них з'явився конкурент - Київський ринок їжі на Арсенальній. Його відкрив Алекс Купер - ресторатор і творець одеського Міського ринку їжі та парочки одеських культових місцевих барів, типу "Молодості" й "Тихого бару".

Проєкт Алекс розвиває в партнерстві з мережею ресторанів La Famiglia.

На питання, в чому основна фішка "Київського ринку їжі", вони відповідають: зібрати всі найкрутіші київські ресторани в одному місці в форматі бістро.

Тобто швидко взяв, швидко з'їв, швидко побіг далі у справах. Але зі смаком.

Більше 20 ресторанів помістилися в колишньому приміщенні заводу "Арсенал". Одразу кажу: не плутати з "Мистецьким", який розташований неподалік Лаври та в декількох кварталах від потрібного нам. Знайти його дуже просто: від метро "Арсенальна" переходимо вулицю і прямуємо вулицею Московською за виразним ароматом їжі, який можна вловити за метрів 50 до самого ринку. А там - орієнтуємося на напис Kyiv Food Market і неонові келихи на склі. Особливо це допоможе взимку, коли в обличчя буде летіти сніг, а ніс заблокує мороз 😊.

Що всередині та як це їсти

Ринок свою позицію показує з порога. Напис "Pet friendly", що з англійської означає "можна з тваринами", красується на вхідних дверей поруч з графіком роботи - з 11:00 до 23:00 по буднях і до 2 ночі у вихідні. Ну, думаю, тварин в мене немає, але є тваринний апетит. Подружимося.

Перше, що бачу в будівлі колишнього "Арсеналу" - скляну стійку з тортиками від Milk Bar. Усі київські модниці бодай раз були в цьому суперінстаграмному закладі на Шота Руставелі. Але там - ніжний інтер'єр у пастельних тонах, а тут - лофт-хардкор. Думаю: і як вони уживуться ? І швидко сама собі відповідаю: прекрасно, судячи з черги біля каси.

Перед собою зустрічаю двох туристок, як потім з'ясувалося - з Харкова. Вони, як справжні леді, довго не можуть вибрати, що б перекусити. Благо, біля тортиків стоїть молодий хлопець-продавець, який одразу кидається на допомогу:

- Що б ви хотіли? Дивіться, на цій полиці у нас чизкейки. Цей - з прошарком печива і карамельним топінгом, "Орео". Також є тарти, бісквіти з вишнею або горіхами.

- Ой, а мені отой з полуничками подобається, - коментує перша туристка.

- А мені - оцей, з прошарком шоколаду, - додає друга.

Думаю: хлопцю, тримайся. Явно в тебе це не перші.

Я наважуюся піти далі. Саме приміщення - це стійки ресторанів з боків, а в центрі - столи, як у якомусь коворкінгу. Це відчуття посилюється ще й через те, що за столами більше працюють, ніж їдять. Людей о 12 ранку більше, ніж у будь-якому ресторанчику та кав'ярні під час обіду.

Парочка, яка проходить повз, озвучує мої думки:

- Цікаво, чи буде так повно людей, як в Одесі?

- Буде. 12 дня - а вже скільки народу. Скоро сісти ніде буде.

Я "падаю" за найближчий столик у центрі. Залишаю шмотки в разі набігу, йду в пошуках їжі. В очі кидається стійка ресторану української їжі Malva. На табло - лише вісім позицій. Цікавлюся у дівчини-продавця, за яким принципом складали меню.

- Усе це можна скуштувати в нас у ресторані. Але тут найпопулярніші  позиції.

Мене приваблюють деруни з лісовими грибами та вогняні реберця.

До стійки підходять покупці, не можуть вибрати: взяти котлету по-київськи або борщ. Але потім бачать вареники з кров'янкою і зупиняються на них.

Я на такі заходи піти не можу: 12 дня, в мені ще сніданок не охолонув. Тому повертаюся звідти, звідки прийшла - до десертів.

Тепер хлопець-консультант підходить до мене.

- Щось сподобалося?

Я з упевненістю відповідаю:

- Чизкейк "Орео".

У цей час дівчата поруч на касі цікавляться:

- А кава у вас є?

- Ні, - відповідає продавець. - Ось поруч стійка з кавою, можете туди пройти.

Скільки їсти, щоби "влізти"

Я намагаюся охопити поглядом усе та зорієнтуватися, які страви тут взагалі є?

Як і в Одесі, вони не повторюються: одна стійка з китайською їжею, інша - з устрицями. Тут наливають пиво, а там - смузі.

Я забираю свій чизкейк за 100 гривень (що трохи вище середнього сегмента вартості) та сідаю до миловидних дамочок. Вони, судячи з коментарів, їдять фруктовий боул з корту Bali Bowl поруч. 

Кажуть: позавчора снідали подібним. Тут краще буде.

- Ми зазвичай їмо на 700-800 гривень у ресторані. Ще й чекаємо близько 40 хвилин. А тут максимум на 300 за один раз, ще й чекаєш максимум 15-ть. Круто! - коментує брюнетка.

- Так, більше однієї порції не влізе, - додає русява.

Повертаюсь і розумію, що страви видають справді швидко. У кого м'ясо, той чекає трохи більше, але загалом усі працюють як у реальному фаст-фуді.

- У нас є напівфабрикати, наприклад, м'ясо для бургерів. Але готуємо все тут, просто з жару, - каже кухар стійки з м'ясом.

Це підтверджує навіть кухня Milk Bar, де на місці прикрашають тортики.

Ціни на страви на київському ринку - вище за одеські. Але й формат був заявлений ресторанним: їсти спагеті по 150 гривень, смузі по 135 і стейки від 500. Їжу "по 100" теж знайти можна, але її менше – декілька тістечок, закусок і один-два боули. Багатьом відвідувачам ("попростіше") це не сподобалося.

Також гостей обурювала невелика пропозиція ресторанів по стравах. Жінка, яка проходить повз, розлютилася, що позицій на табло ресторанів не більше восьми. Партнер цієї секунди намагався її заспокоїти: "Може, це не все, що є в меню?" Так і є - більше страв зазначено в невеличких меню ресторанів на стійках.

Сервіс із присмаком пилу

Коли дівчатка-мажорки поряд зі мною неабияк осточортіли, я наважуюся продовжити трапезу та йду по щось суттєве. Цієї секунди до мене підлітає офіціант, забирає тарілку з-під чизкейка.

- Сервіс є, - думається мені. Але потім дивлюся на комп'ютер, який весь був засипаний пилом, що летів зі стелі. - Чи ні.

Проводжу рукою по столу та змітаю шар пилу, який теж, мабуть, ще не "прижився". В голові: все як завжди - ремонт, мабуть, останніми хвилинами закінчували.

Пізніше до пилу додалися краплі дощу, коли на вулиці зіпсувалася погода. Тут питань до якості даху в мене побільшало.

Через це вирішую ретируватися та сховатися на другому поверсі. Там - більше стейків, алкоголю та морепродуктів, а всі столи заховані під додатковою стелею-навісом.

На "друге" замовила веганський боул з тофу, рисом і маринованими овочами за 110 гривень і кебаб з яловичиною за 175 - щоб усе розкуштувати (ні-ні, це не я така ненажера, це все редакційне завдання, самі розумієте... 😊).

Швидше приготували боул. Я боялася, що мені винесуть "вбивчу" тарілку з їжею, яку я до завтра згадуватиму. Але в ній - грамів 150 рису, трохи авокадо, тофу та мариновані огірки з морквою. Еге ж, в Одесі було ліпше.

Не менше об'ємів мене засмутив смак страв: у боулі рис злипнувся, бракувало солі. Рятував хіба що соус теріякі. У випадку з кебабом хліб - пита - занадто перебив смак самого м'яса. 

Ну, таке.

Післямова

Що б я сказала про Кyiv Food Market зараз, через декілька годин після його відвідування?

Занадто багато людей і якось мало місця. Може, це сталося через ажіотаж на нову точку з ресторанною їжею, або ж спрацював факт обіднього часу. Але було шумно, місцями тісно та злегка пильно.

Але я дам київському ринку їжі другий і навіть третій шанс мене здивувати. Бо ідея одного приміщення, де зібрані тільки найсмачніші страви Києва, вже дуже туристично приваблива. І гастрономічно теж. 😊

Фото: Йод

Віка Степаненко
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту