Психолог про паніку навколо коронавірусу: "В українців є звичка бачити в жертві загрозу"

Українці в різних областях, на сході й заході країни, перекривали дороги й будували барикади, боячись, що до них привезуть евакуйованих з Китаю людей. Ми поспілкувалися з тренером публічних комунікацій Анною Просвєтовою, щоб з'ясувати причини цієї агресії.

У європейців вище рівень емпатії і немає такої культури - цькувати жертву

- Анно, чому українці так реагують? Невже страх захворіти такий сильний?

- У всіх нас абсолютно різна реакція. Найсприйнятливіші до таких новин - ті, хто і так перебуває у доволі тривожному стані. Це люди недовірливі, схильні до паніки. Останніми роками в нашому суспільстві таких дедалі більше. Просто інформаційний простір навколо нас викидає дедалі більше тривожних "дзвіночків", дратівливих новин. Тож панікою на інформацію про можливість проникнення вірусу реагують саме тривожні люди.

Але є й інші - ті, хто або спокійніше ставиться до вхідної інформації, або має розвиненіше критичне мислення, або просто випадає з інформаційного простору, тобто не дивляться новин і не в курсі, хто збирається палити якісь шини. Саме такі люди спокійно почуваються.

Чому такий перепад? Він просто обумовлений різними способами сприйняття інформації.

Група українців і іноземців в Уханьского аеропорту "Тяньхе", яких евакуювали з Китаю. Фото: china.mfa.gov.ua

- Але в інших європейських країнах так не реагували на повернення своїх земляків. Чому?

- Там не буває таких протестів, бо в них набагато вище рівень емпатії та немає такої сильної потужної культури - цькувати жертву. Нашу культуру це відрізняє. Ми не вміємо співчувати, співпереживати.

Зрідка, у показових випадках і в нас маси можуть акумулюватися, зібратися навколо одного або декількох потерпілих. Найчастіше ми або більш байдужі, адже кожен зациклений на особистих проблемах, або агресивніші, тому що в жертвах захворювань, ґвалтування, воєн або ще чогось - бачимо ще й загрозу. Оце відрізняє наш менталітет.

У нашій традиції потужна ментальна звичка - вважати жертву винною у тому, що з нею сталося. Неважливо чому: обікрали тебе, зґвалтували, щось ще. Це проявляється і щодо жертв насильства, нападів, злочинів. Люди демонструють таке ставлення: "Ти сам винен, що захворів, але ти можеш ще й нас заразити. Яке до тебе співчуття? Ти ворог, від тебе потрібно захищатися".

Звичка бачити в жертві загрозу - це наша низька емпатія, високий рівень агресії. От люди і збираються шини палити й перекривати бетонними блоками дороги.
У селищі Нові Санжари Полтавської області місцеві жителі протестують проти прибуття в медцентр Нацгвардії евакуйованих з Китаю громадян, вони блокували дорогу міжрегіонального значення. Фото: УНІАН
У селищі Нові Санжари Полтавської області місцеві жителі протестують проти прибуття в медцентр Нацгвардії евакуйованих з Китаю громадян, вони блокували дорогу міжрегіонального значення. Фото: УНІАН
У селищі Нові Санжари Полтавської області місцеві жителі протестують проти прибуття в медцентр Нацгвардії евакуйованих з Китаю громадян, вони блокували дорогу міжрегіонального значення. Фото: УНІАН

Середньостатистичний українець розуміє, що він ніяк не може вплинути ні на тарифи, ні на погоду, ні на своє здоров'я і вік, ні на свою пенсію, ні на владу, ні війну, але тут вирішує: "Хоча б тут я можу продемонструвати свою позицію, міць і силу, тому  протестуватиму по максимуму". Для деяких це своєрідний спосіб переключити увагу зі значущих важливих питань, на які вони не можуть вплинути.

Політичні технології у нас далекі від порядних

- Чи здатні люди так самоорганізуватися або тут можуть бути якісь маніпуляції масами?

- А отут не знаю. Я не розумію специфіку цієї акції. На нинішньому рівні політичні технології у нас далекі від порядних, адекватних і етичних. Можна припустити думку, що грубо кажучи, є якийсь замовник. Це ні в якому разі не твердження, але готова припустити і такий варіант.

З одного боку, чи можуть не дуже добре обізнані люди з високим рівнем агресії, вийти на таку акцію жорсткого протесту? Так, можуть. Чи може їх хтось направити на це? Теж у рівній мірі можливо.

- Яку роль у створенні цієї паніки могли зіграти ЗМІ?

- Хотілося сподіватися, що ЗМІ стали б виконувати функцію просвітницько-підтримуючу, тому що саме цього зараз хочеться від засобів масової інформації. На жаль, є багато випадків, коли контент-менеджери - я навіть не можу назвати їх журналістами - просто передруковують неперевірену інформацію із сумнівних джерел, які спеціально нагнітають ситуацію навколо цієї теми.

Я розумію, що всім медіа важливі перегляди і конверсії. Але, коли йдеться не про здоров'я однієї людини, а про фізичне та психічне здоров'я населення всієї країни - ЗМІ мають бути посередником між офіційною інформацією, серйозними джерелами та своїми читачами, глядачами. Їхнє завдання - знімати паніку й тривожність, пояснювати, що несе небезпеку, а що - ні, як можна запобігти захворюванню.

- А соціальні мережі?

- Наші люди великі любителі репостів і листів з позначкою "відправ це всім знайомим". При цьому з вкрай низьким рівнем критичного мислення. Тому важливо нагадати: ні в якому разі не варто робити репост, якщо а) ви особисто не знаєте автора, б) ви не фахівець з цього питання та зі свого рівня інформованості не можете оцінити достовірність фактів, які ви збираєтеся передати далі.

Загалом, не поширюйте інформацію, якщо ви на сто відсотків не можете бути впевнені, що це правда, а не фейк або істеричний вкид.

Варто об'єднатися, а не транслювати божевілля

- Багато українців, які повертаються з Китаю, болісно відреагували на те, як їх зустріли вдома. Чи обов'язкова для них робота з психологом?

- Це залежить від того, наскільки серйозне цькування може здійнятися в їхній бік і чи відчуватимуть вони себе травмованими та пригніченими в цій ситуації, тому що все залежить від психіки конкретної людини. Для однієї людини буде трагедією всього життя те, про що говорять у публічному просторі. Для іншої - це взагалі не травмувальне переживання. Вона нормально впорається з такою ситуацією.

Потрібно буде, насамперед, дивитися, як буде змінюватися ситуація. Але я, звісно, дуже сподіваюся: все це не перетвориться на цькування своїх же громадян, які в тому, що вони можуть захворіти - вже точно не винні. Навколо них варто об'єднатися для підтримки, співчуття і надії, що вони будуть здорові. А не транслювати це божевілля з посиланням немов кожна людина може сам вибрати - заразитися або не заразитися, передати комусь вірус або не передати.

- Іноді складається враження, що українці реагують на цю ситуацію гірше, ніж ті, хто в Китаї.

- Звичайно, ми не маємо уявлення, що відбувається там, де рівень захворювання досяг вже критичної межі. Напевно, перебувати в епіцентрі епідемії значно більше стресово, ніж просто спостерігати за нею з боку. У нас є вибір спостерігати або не спостерігати, вникати в ці запитання або не ні, тому, звичайно ж, нам простіше.

Матерiали по темi
"Я відмовилася летіти з Китаю додому, в Україну, бо знала - буде цькування"

- Можете дати психологічні поради тим, хто піддався загальній паніці та дуже боїться захворіти?

- Фільтрувати інформаційний потік. У багатьох є ілюзія: якщо я вимкну телевізор - то не знатиму, що ж відбувається в моїй країні. У такі моменти дуже важливо зосередитися на своїх побутових важливих справах, фізично чимось себе зайняти.

Тривожність, стрес і почуття гніву - саме ті емоції, які у нас найлегше трансформуються і йдуть саме через фізичні дії. Тож, як би дивно це не звучало, якщо ви дуже турбуєтеся - можете ви заразитися вірусом чи ні - йдіть на пробіжку, в спортзал, присідайте, віджимайтеся. Не любите займатися спортом - влаштуйте генеральне прибирання. Будь-які активні фізичні дії знижують рівень стресу, гніву та агресії.

Коли мозок перемикається на інші завдання - ви не фокусуєтесь на стресовій інформації, вона стає для вас не такою значущою. І ви справді розумієте, що вірус або хвороба - це лише одна з частин повсякденного життя.

У нас є ще маса подій, ситуацій в країні, що вимагають уваги. У кожного в родині є свої значущі події. У всіх на роботі є маса своїх завдань. Тому мозок перемикаємо на конструктивні завдання, а тілу даємо активність і хорошу здорову навантаження в русі.

Ольга Ліцкевич
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту