Психологія пліток: чому ми так любимо обговорювати зовнішність інших людей

Якщо раніше обговорення чужої зовнішності не виходило за межі кухонних розмов і робочих курилок, то тепер для цього існує безкрає всесвітнє павутиння. Мішенями хейтерів стають зірки рівня Ріанни та Скарлетт Йоханссон, політики та дружини президентів, в тому числі й українська перша леді. 

Але що насправді стоїть за нашим бажанням попліткувати? Чи справді щасливі люди не обговорюють зовнішність інших? Чому деяким публічним особам ми пробачаємо навіть найекстравагантніші наряди, а інших критикуємо через дрібниці?

- Юліє, скажіть, будь ласка, від чого взагалі походить наше бажання обговорювати зовнішність інших?

- Людина є соціальною істотою, тому, звісно, нас цікавить, який вигляд у тих, хто поруч з нами. Ми порівнюємо себе з оточенням і "міряємося”, хто кращий. Якщо хтось вибивається із загальноприйнятих у соціумі рамок - виникає нерозуміння, купа емоцій і питань: що це? як так? чому вона така?  

- Тобто виходить, у цьому бажанні немає нічого надзвичайного? Воно природне для людини? 

- Так. Але, як і всюди, важливий баланс. Якщо мені абсолютно байдуже, хто така я і які люди біля мене - це теж не є нормою. Будь-які крайнощі в будь-якій сфері завжди є нездоровими проявом. Норма десь посередині.

- Існує поширена думка, що щасливі люди не обговорюють зовнішність інших. Чи погоджуєтеся ви з цим? 

- Частково так. Якщо моє життя є наповненим і цікавим, мене точно мало цікавитимуть плітки. Хоча, з іншого боку, якщо в мене є великі проблеми, тоді мені теж не до цього - є, чим зайнятися. 

За цим стоїть наше бажання стати частиною соціуму. Найгостріше воно стоїть у підлітковому віці. Адже найважливішим для підлітка є спілкування з оточенням. Якщо він не такий, як усі - йому важко це прийняти. 

У дорослому віці це теж працює. Людина дивиться: "Ага, у нас в офісі всі ходять у піджаках і сорочках, а Петро вдягнувся у футболку й джинси. Чому він так зробив?" Якщо це порушує дрес-код або вибивається із загального фону - це неодмінно привертає нашу увагу. А от як саме ми відреагуємо, залежить від нашого особистого ставлення.

- Яким чином?

- Якщо Марійка пофарбується в яскраво-червоний або малиновий колір, я точно зверну на це увагу. А далі все залежить від того, люблю я Марійку чи ні. Якщо вона мені подобається - сприйму все позитивніше: "Вау, яка смілива!" Якщо ні - буде зовсім інша реакція.

- І звідки походить цей негатив? 

- Якщо ми говоримо про корені цього явища - часто людина сама мріє про щось подібне.

Наприклад, потай вона сама б хотіла опинитися на місці цієї людини і привертати увагу своїм малиновим волоссям. Але їй страшно, бо в минулому був якийсь негативний досвід. Так з’являється заздрість. Це відбувається на рівні підсвідомості. Часто людина просто не усвідомлює, що сама собі заборонила привертати до себе увагу інших.

- Виходить, якщо нам з якоїсь причини не подобається публічна людина, якою б гарною і стильною вона не була, ми весь час будемо вишукувати в ній недоліки?  

- Так. Якщо йдеться про наше ставлення до публічної особи - це завжди про якісь риси, що я собі вигадала і прийняла десь у своїй душі та серці. Наприклад, декілька разів подивилася на її виступи і вирішила: зірка Марія є хорошою. Тоді, навіть якщо вона пофарбує волосся у яскраві кольори або надягне екстравагантну сукню (і це стосується не тільки зовнішності, а й будь-яких публічних проявів), я залишуся до неї лояльною. Її екстравагантний вчинок не стане приводом, щоб я сказала: "Фу-фу-фу".

Якщо ж я від початку не була лояльною до публічної особи - кожна її дія сприйматиметься крізь призму негативу.

- Тобто, якщо ми обговорюємо туфлі політика - насправді мова йде не про туфлі?

- Так, ми ж сприймаємо цілісний образ. Якщо мені з якоїсь причини не близькі його політичні погляди, кожна дія або образ сприйматиметься крізь призму негативу: "Куди воно годиться? Чому вона наділа такі високі підбори? Що це за чоловік біля неї?".

Але тут є ще й такий момент: якщо я є фахівцем з взуття - я дуже прицільно його роздивлятимуся. Це вже такий більш рідкісний випадок.

- Тяжіння до пліток про зовнішність посилився в епоху інтернету й соцмереж. Чому ми так любимо критикувати когось без жодних наслідків? 

- У ваших словах є ключова фраза "без жодних наслідків". Ми не можемо просто підійти до когось зі знайомих і сказати подібне в обличчя. Адже після цього наші стосунки, як мінімум, погіршаться. Інша річ, якщо я напишу про це у Фейсбуці або Інстаграмі, та ще й не напряму: "Подивіться, як вона поводиться". 

Ще одна причина - таким чином ми маємо можливість приєднатися до більшості. Поясню. Я дивлюся на фото: воно мені подобається, дає якесь натхнення і бажання поставити лайк.  Але відкриваю коментарі та бачу, що його "зафукали". І зробили це люди з мого оточення: наприклад, професійна або "мамська" спільнота. Я належу до цієї групи, моя група вважає, що це погано. Тоді я, грубо кажучи, забуваю про власні відчуття і приєднуюся до більшості. У кращому разі просто не буду нічого лайкати і писати, у гіршому  - якщо настільки перейнялася думкою оточення - теж напишу щось негативне.

- Якщо людина приділяє значну частину свого часу обговоренню зовнішності інших - це може нашкодити їй самій? З психологічної точки зору, звісно. 

- Усе, що ми робимо, - наша витрачена енергія. Так само і тут.  Замість того, щоб зробити щось корисне для себе, я сиджу в Інстаграмі та марную свій час на пустопорожні балачки. Що це мені дає? Тільки негатив. Хоча цей час можна використати і звернути увагу на те, чого хоче моє тіло й душа. 

- Тож бути добрішими до інших - врешті-решт корисно для власного здоров'я?

- Я у цьому переконана і досвід це підтверджує: якщо я помічаю більше чогось хорошого - кількість добра у власному житті зростає. Негатив породжує руйнівні процеси насамперед для самої людини.

Часто ми критикуємо когось, бо не приймаємо власного права на самоствердження і самовираження. Якщо я не дозволяю яскравий макіяж собі - засуджуватиму за це інших. 

- Тобто часом за цим стоять власні проблеми, які варто розібрати із психологом? 

- Якщо людину занадто сильно турбує чиясь форма носа, губ, довжина штанів або колір одягу - звісно, так.

Ілюстрації - pixabay.com; freepik.com