Рік в Антарктиді: історія для тих, кому не вистачає зими взимку

Науковець-біолог Артем Джулай розповів "Йоду", як влаштоване життя на українській станції Академік Вернадський, чому після експедиції полярники переходять дорогу на червоне світло і що змушує їх повертатися на край світу знов і знов. Обережно! Інтерв`ю заряджене на холодну та сніжну погоду.

Як потрапити на станцію

- За освітою я гідробіолог, вчився і працював у Криму, брав участь у експедиціях в Чорному морі на науково-дослідному судні "Професор Водяницький". Тоді і познайомився з людьми, які вже були в Антарктиді, зацікавився та подумав: "Треба спробувати!" 

Я подався на конкурс вакансій, який щороку проводить Національний антарктичний науковий центр. Щоб отримати роботу, треба пройти професійний, психологічний та медичний відбори. Міцне здоров'я важливе, але надзвичайної спортивної форми від вас ніхто не вимагатиме. Найбільше фізичне навантаження під час зимівлі - прибирання території. Снігоочисної машини на станції немає, тому це доводиться робити вручну, лопатою. 

У 2014 фінальні тренування відбувались на базі центру Державного космічного агентства у Макарові, Київська область. Саме там упродовж тижня жили всі дванадцять претендентів на участь в експедиції: заповнювали анкети, проходили різні тести, вчились взаємодіяти між собою.

Звісно, цей термін закороткий, щоб виявити  всі проблеми, які можуть виникнути у замкненому просторі. Але якщо людина дуже конфліктна - це помітно одразу. 

Прибирання снігу

Там навіть маленькі зауваження сприймаються дуже гостро

- Коли ми жили на станції - серйозних суперечок або тим паче бійок не виникало. Але там навіть маленькі зауваження сприймаються дуже гостро. Наприклад, хтось прокоментував, що ти не помив чашку. І все - з’явилась реакція. Лише опинившись тут, у Києві, усвідомлюєш, яким дріб’язковим усе було. 

Половина складу моєї першої експедиції - новачки, інша половина - досвідчені полярники. Цей баланс намагаються зберігати завжди. Ті, хто на станції не вперше, знають усі особливості адаптації і можуть допомогти новоспеченим колегам.  

Під час моєї експедиції на станції були тільки чоловіки, але зараз це потроху змінюється. Минулого року до складу експедиції вперше за довгий час увійшли дві жінки (в другу експедицію на станції працювали чотири жінки та вісім чоловіків), зараз жінки теж беруть участь у відборі. Зараз вимоги до всіх однакові. Спеціально за гендером нікого не обирають. 

Робота, пінгвіни та інформаційна "ломка"

Українські полярники одні з небагатьох, хто живе на станції цілий рік. Наприклад, на американській станції люди можуть працювати і півроку, і три місяці, а можуть змінюватися ще частіше. Причина - відсутність власного судна, тому доводиться фрахтувати суда, які працюють в районі станції під час туристичного сезону. Наша країна поки що не може собі дозволити відправляти команди частіше. 

Кожен може взяти із собою дві сумки по 20 кілограмів. Здебільшого, це одяг, який потрібен для життя і роботи на станції. Хтось бере із собою особисті фотоапарати, відеокамери (усі необхідні для роботи комп'ютери на станції є). Дехто кладе туди улюблені смаколики. Їжа на станції досить одноманітна. 

Коли я вперше їздив в експедицію - можливості сидіти в інтернеті на станції не було.  Раз на тиждень ми отримували листи з дому, а також підбірку новин, яку готували для нас працівники Антарктичного центру. У деяких зимівників через це була "ломка". Людям було важко цілий рік прожити без інтернету і соціальних мереж. 

Зараз усе інакше. Тепер на станції Академік Вернадський є вай-фай, тому команда вже не почувається відірваною від світу. Але й певна романтика через це зникла. 

Наша станція розташована на острові Галіндез, що входить до архіпелагу аргентинських островів неподалік витягнутого Антарктичного півострова. На березі місцева фауна здебільшого представлена пінгвінами, морськими котиками та морськими слонами.

Одним з моїх першим вражень від Антарктиди було знайомство з пінгвінами. Ми ще їх не побачили, а вже відчули їхній запах. Вони смердять дуже специфічно. І навіть за рік звикнути до цього неможливо. А от розповіді про те, що їх потрібно перевертати - це міф. Їх узагалі краще не чіпати руками. 
Колонія та підрахунок пінгвінів Аделі.

Побут і безпека: продукти завозять раз на рік

Крім науковців,  є люди, які відповідають за побут та безпеку. Це кухар, системний адміністратор, лікар та електрик та системний механік.

Кухар готує їжу шість днів на тиждень. У неділю його обов'язки на себе бере черговий по кухні. Тож, якщо зібрався в Антарктиду, маєш вміти хоча б макарони зварити. 

Електрик, механік та системний адміністратор слідкують за надійною роботою всіх систем. У нічний час з цим їм допомагають чергові. 

За час мого перебування на станції, на щастя, серйозних проблем не було. А от деяким колегам пощастило менше. В одній з експедицій зламалася морозильна камера, де зберігаються продовж року заморожені м’ясо та риба. Дехто запитує: "Чого ви просто не положили м’ясо за вікно? Це ж Антарктида!". Хоча влітку на нашому острові може стояти плюсова температура: від +3 до +6 градусів (як у холодильнику. - Авт.). 

Щоб врятувати ситуацію, кухарю довелося швиденько його засолити. Тож креативний підхід до розв'язання проблем тут - це тільки плюс.

На жаль, через брак фінансування продукти на станцію завозять раз на рік. Найбільше бракує свіжих фруктів. Але коли настає антарктичне літо - починається туристичний сезон. Він триває десь два з половиною місяці. Звісно, все залежить від погоди, але майже щотижня до нас заходять кораблі.  

Ми показуємо гостям станцію, розповідаємо про її історію, роботу українських науковців та життя в Антарктиді. А вони зазвичай привозять нам гостинці - ті самі фрукти. З одного боку, це дозволяє не почувати себе ізольованим, з іншого - забирає у тебе час. Адже дослідження має бути зроблене. А влітку, коли життя на острові прокидається, роботи дуже багато. Часом, щоб усе встигнути, спиш по 5 годин. 

Улюблене свято - Мідвінтер, розвага - футбол на льоду

Цілий рік на станції живе 12 людей, тож ми святкуємо 12 днів народження. Кухар готує щось особливе, а колеги готують подарунки. Ідеально, якщо ти придбав їх ще тут, в Україні. Але найчастіше доводиться робити щось своїми руками - наприклад, можна зробити колаж або змонтувати коротеньке відео про перебування цієї людини на станції. 

На станції ми святкуємо Новий рік, Різдво, Великдень, але найголовніше свято усіх полярників - Мідвінтер, День зимового сонцестояння (на Південній півкулі - це 20-21 червня. - Авт.). Після нього день потроху починає збільшуватися, а ніч зменшуватися. 

Цього дня всі станції обмінюються привітаннями. Ми купаємося в океані, влаштовуємо різноманітні спортивні змагання. Найяскравіші - це, мабуть, Чемпіонат з футболу. М'ячі на станції є, а замість зеленого поля - у нас замерзле озеро.  

Закінчується все святковою вечерею та урочистою посвятою новачків у полярники. 

Після Мідвінтер розпочинається, мабуть, найважчий період - у цей час може статися перша депресія. Ейфорія перших місяців вже позаду, тварини йдуть з острова. І ми залишаємося там самі. 

Найнижча температура, яку я застав під час зимівлі, - мінус 30 градусів. Але через сильну вологість температура відчувається набагато важче, ніж тут. Особливо, коли тобі доводиться весь день сидіти у морі на човні  та збирати матеріали для дослідження. Скільки б одягу ти не надягнув - це не рятує. Добре, що у нас є сауна. Якщо відчуваєш, що сильно промерз, - є, де відігрітися. 

Від морозу на станції не хворіють. Період застуд зазвичай збігається з туристичним сезоном. За 9 місяців в ізоляції імунітет падає, тому члени команди легко підхоплюють віруси від гостей. 

За загальним станом здоров'я весь рік слідкує лікар: проводить обстеження, вимірює тиск, просить заповнювати психологічні тести. 

Станція під час хуртовини
Заледініння

Що змушує повертатися в Антарктиду

Рідні не дуже хотіли, щоб я їхав. Тоді це все було новим та невідомим. Але для мене рік в Антарктиді минув дуже швидко. 

Адаптація до звичайного життя у всіх відбувається по-різному. Для мене це не стало стресом. Принаймні я його не відчув. А люди розповідають, що потім довго звикали до життя в місті. Дехто переходили вулицю на червоне світло, бо забув, як це жити за встановленими правилами. 

Коли повертаєшся - починаєш звертати увагу на речі, які раніше не помічав. Наприклад, яка зелена навколо трава. 

Раніше про цю можливість знали менше, зараз, завдяки телебаченню та соціальним мережам - цікавість до цієї роботи зростає. Хтось вирушає туди, бо жадає пригод і нового досвіду. Хтось - намагається втекти від проблем на край світу. Проте  це не вихід. У замкненому просторі все тільки загострюється. І від цього буде погано і тобі, і іншим. 

Є люди, які їдуть туди один раз і більше ніколи не хочуть повторювати цю пригоду. Найважче, мабуть, тим, у кого вдома залишилися маленькі діти. Але є й такі, хто на станції проводить стільки ж часу, як і тут в Україні. Повертатися туди знову і знову людей змушує бажання втекти від інформаційного шуму, який нас тут оточує. Там у тебе є можливість відкинути все зайве і побути серед незайманої природи. 

Які дослідження вчені проводять на станції

На станції кожен працює згідно зі своїми науково-технічними завданнями. Наприклад, біологи вивчають флору та фауну Антарктиди -  від мікроводоростей до китів, відбирають зразки мохів та лишайників, вищих судинних рослин, ловлять рибу для її морфометричного аналізу, відбирають паразитів, вивчають наземних та морських безхребетних. По зміні репродуктивного успіху пінгвінів оцінюють запаси криля в океані, який є основою харчового ланцюга в Антарктиці.

Зібраний на станції матеріал в Україні аналізують більш фахово досвідчені спеціалісти.

Робота у човні

Фото зимівників 19-ї Української антарктичної експедиції.

Ольга Ліцкевич
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту