Рок-легенда антидизайну: Memphis - божевільні, яким водночас вдалося й ні

Що таке хороший дизайн? Гармонія форми та текстури, відточена функція, нічого зайвого. Хороший дизайн - простий, універсальний та лаконічно гарний. Та це хороший, а як щодо легендарного дизайну?

Мемфіс - група невгамовних італійців, яка свого часу ледве ступила на поріг 80-х, але з прагненням створити нішеве, іронічне та безпрецедентне у власному безумстві бачення речей. А потім щось пішло не так і народилася таки легенда.

Богемська рапсодія італійського постмодерну

Як стають рок-зірками? Роблять те, чого не робили до них. Дивляться на речі під іншим кутом, а потім хапають за рукав і саджають у цей кут цілий світ, і кажуть йому: "Дивись, дивись-но, бачиш?". І світ бачить. Чує. Відчуває. А потім стається диво - і світ щось розуміє.

Рок-зірка - набагато абстрактніший титул, ніж просто синонім до слова "музикант". Це не професія, а символ. Кожне поповнення в цих рядах - перлина маленької революції. А ті трапляються всюди, й не до всіх пишуть музику.

Рок-зірка - це не завжди про мелодію, але завжди про голос. Неодмінно потужний, нахабний і тому почутий.

Вавилон свого часу облажався, коли розсипався на сотні мов. Та в кожній з них згодом народилися вірші: прекрасне, самобутнє й дивовижне здатне народитися в будь-якій формі. У кожній справі знайдеться своя рок-зірка.

А все це я до того, що зараз мова буде про людей, чиї ідеї сколихнули і приголомшили цілий світ. Світ дизайну.

Постав-но Боба Ділана, Етторе!

Етторе Соттсасс таки ставить - і квартира дизайнера наповнюється першими акордами Stuck Inside Of Mobile With The Memphis Blues Again. На кінець дня для всіх присутніх ця пісня стане іменним символом маленької революції авангарду.

Окрім Етторе в кімнаті сидять Мартін Бедін, Мікеле де Луккі, Барбара Радіче, Альдо Чібік, Матео Тун і Марко Заніні.

Соттсассу вже за 60, Бедін лише 20; архітектори, художники, дизайнери - всю цю строкату компанію об’єднувало спільне бажання створити такий мистецький підхід, який можна буде протиставити канонам, гучно пальнувши й нікого при цьому не лишивши байдужим до пострілу.

11 грудня 1980 року. Так народжується творча група Memphis.

Ми були на кшталт рок-гурту: багато розважалися, влаштовували вечірки. Кожен щось малював у своєму блокноті, а потім ми обмінювалися ідеями. Соттсасс був для нас ідеологом, що взяв "під крило" усіх нас, молодих та нахабних. Він був начебто інтелектуальним центром, диригентом усього, що відбувалося, - організованим та екстраординарним водночас, -
згодом скаже Мартін Бедін, наймолодша з групи.
Superlamp, розроблена Мартіною Бедін у 1981 році для Мемфіса. Фото: memphis-milano.com

Створивши шалену Superlamp, саме Мартін подарувала Мемфісу одну з перших його візитівок, що незмінно впізнають у світі мистецтва й до сьогодні.

Буйство постмодерну, авангардна сенсація, феномен антидизайну - дуже скоро на групу митців-ентузіастів посипляться гучні титули. Та це потім. А поки що Етторе Соттсасс ставить пісню Боба Ділана, і компанія влаштовується зручніше, обмінюючись ескізами й ідеями, із зерна котрих згодом ці титули проростуть.

Іграшковий протест

Пізніше до вихідного складу приєднаються й інші дизайнери. Всі вони створюватимуть шалено яскраві й на перший погляд абсолютно речі-вирвиоко. Насичені кольорові плями, контрастні геометричні принти на пластиковому ламінаті, з якого все виготовлялося, аби висміяти дорожнечу і претензійність так званого "хорошого дизайну" - кожна деталь у реалізованих об'єктах групи буквально кричала про протест.

Об'єкти мають бути "іншими", як деякі віруси. Поміщаєш його в кімнату - і він заражає її собою.

 - навряд чи щось краще опише енергетику речей від Мемфіса, ніж ця цитата Мартін Бєдін.

Ергономіка митцям також не стала до вподоби, тож була зіслана в топку разом з тією ж претензійністю, лишивши Мемфіс наодинці з повною свободою композиційного божевілля. Деякі моделі виглядають так, ніби були створені дитиною - власне, тим і приваблюють погляд. Усі члени групи ясно розуміли "несерйозність" власного задуму, тож ніколи й не намагалися заявляти про свою творчість як про "дизайн для людей".

В інтерв’ю для Chicago Tribune Соттсасс зізнається:

Мемфіс - то як особливо сильний наркотик. За один раз такого забагато не приймеш. Не можу уявити, щоби хтось жив у інтер’єрі, що оформлений виключно нашими об’єктами. Це наче все життя їсти виключно тістечка.

До речі, причина, з якої Мемфіс, що "дав притулок" чи не півтора десяткам гарячих голів, все ж таки доволі рідко ділиться на персоналії в очах аудиторії - це неймовірна стилістична цілісність усіх створених робіт. Митець мислить серцем, і в цих людей воно було, здається, одне на всіх: в рамках дизайн-групи роботи різних авторів абсолютно не конфліктують манерами виконання, навіть навпаки - вони усі корелюють між собою, формуючи при цьому не просто вдалий модельний ряд, а цілий напрям у мистецтві - єдиний, вивірений, узгоджений.

Майже одразу після створення, у 1981 році, виходить книга Memphis: The New International Style з роз'ясненням основних ідей дизайн-групи.

Крах, запліднений у визнанні

Страх опозиційних ідеологів нерідко в тому, що їхні ідеї буде почуто, прийнято, піднято високо над головами. Яка ж то опозиція, коли й опозиціювати нема куда - хіба що самим собі?

"Чи був Мемфіс протестом проти елітарності? Ні, бо якщо вже ми вважаємо себе інтелектуалами, ми автоматично стаємо частиною еліти. Це був протест проти ринку, що генерує споживання. Ми об'єдналися з метою створення дизайну в якійсь манері "опору" ідеям маркетингу і моди. Ми були дуже близькі до концептуалізму: наприклад, Алессандро Мендіні малював стільці із соломи, які треба було підпалити, перш ніж сісти. Об'єкти радикальних дизайнерів також близькі по духу мистецтва Марселя Дюшана. Нефункціональні безумства, на зразок лампи у вигляді подушки для голок. Але проблема в тому, що Мемфіс став ультрамодним. Наш протест раптом створив речі-ікони. Вони ніколи не були надто комерційними, але все пішло врозріз з нашою початковою ідеєю..." - ділиться Мартін Бедін.

Створюєш предмети з найдешевшого пластику, аби потім вони пішли з молотка за тисячі й тисячі? Якийсь нечесний успіх. Приблизно в той же час ескізи почали дублювати самі себе, концепція вже не була такою сміливою, не мала чіткого окреслення... Коли Соттсасс та й усі інші побачили, на що перетворюється їхній нішевий андеграундний світ, було вирішено згорнути це все ще на самому піку, не чекаючи сумно-природного згасання такої божевільної і яскравою затії.

1988 рік. Дизайн-група Мемфіс була розпущена. Етторе Соттсасс помер у 2007 році - в світі поменшало на одного шаленого генія. Та зрощені під його крилом таланти нікуди не поділися. Кожен, хто був частиною цього дизайнерського "дзеркала часу", досі продовжує свою справу, присвячує себе мистецтву і каже світові щось важливе. Можливо, саме цього вчить Мемфіс - протестувати, вигадувати дурниці, тупати ногами, ламати шаблони і при цьому вигукувати свої кровні маніфести, не лишаючи нікого, хто б не почув; а тоді як почують усі, поступитися своїм кутом світові, притулитися до стіни, примружитися на сонце і слухати, як епоха робить свою справу, щось вибірково підносячи.

На об'єктах Мемфіс 1981 року можна знайти лейбли, прикручені двома маленькими шурупами. Зрозуміло, що вони вже доволі потріпані та "втомлені". Якщо ж таблички нові - це не найперше видання. І ще одна дуже важлива деталь для ідентифікації перших речей - при найближчому розгляданні поверхні видно... заламінованих комарів. Ми робили ці речі влітку недалеко від Турина і там були просто орди тих комах (сміється). Але пам'ятайте, головне в предметі - це не лейбл, а думка дизайнера. Інакше все було даремно.
Мартін Бедін

Фото: memphis-milano.com, facebook.com/memphismilano

Дарина Карапетян
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту