Грек-живописець, що став утіленням українського колориту: Куїнджі та його "магія світла"

Уся наша навчальна програма пронизана оповідями про феєричні принади нашої ж культурної спадщини. Та що справді феєричне, то це те, до чого ж нудно буває викладено весь матеріал. Бо ж мова про живих людей - зі своїми дивацтвами, звичками й роздоріжжями.

Архип Куїнджі - художник, на чиїх полотнах можна побачити перлини українських широт і перейнятися національним трепетом від одного лиш виду цих прекрасних пейзажів... Ви ще не заснули? Добре, от і не мостіться.

- Половинку чорного й чотири булки, будь ласка.

- Звісно, один момент. Якраз булки свіженькі, щойно з печі…Архипе, де тебе в біса носить?!

- Біжу, пане Амореті!

Незграбний сполоханий підліток років дванадцяти вбігає з коробом гарячої здоби й такими ж гарячими щоками, вже очікуючи прочухана за свою неквапливість.

- Прошу вас, візьміть. Вибачте за затримку. Хлопчина ще стажер, голова дірява, знову, мабуть, малював там на колінці щось собі, забувся та й не дозвешся його, - виправдовується перед сусідкою хліботорговець, кидаючи на присоромленого Архипа суворий погляд.

- Ну що ви, Амореті, не лайте хлопчика. Не все ж йому тут кренделі розкладати - у юнака талант, самі знаєте.

Й Амореті, загалом, знав. Та й усі тут чули про старанного хлопчака-сироту, що вивчив грамоту в одного там учителя-грека і носиться тепер роботами на подай-принеси, кожну вільну хвилину при цьому присвячуючи малюванню.

- Архипе, ти скінчив там з вітриною? Йди сюди, - літній Амореті надвечір кличе юнака, запрошувальним жестом плескаючи по лавці біля себе, - Ну показуй, що ти там намалював.

- Пане Амореті, я ж не…

- А то я не в курсі, що ти й у сортирі сидячи малюєш. Показуй давай.

Юний Куїнджі дістає з нагрудної кишені декілька зім’ятих аркушів паперу й протягує хліботорговцеві.

Архип Куїнджі. Ескізи

- Гм… Ти хороший хлопчина, Архипе. Ще трохи тебе піднатаскати - ти й сам уже в крамниці управлятимешся, без мене. Та от дивлюся я на твої малюнки, й одного не можу зрозуміти…

- Чого?

- Якого хріна ти тут зі мною штані протираєш?

- На лавці?

- У Маріуполі, телепню. Тобі ж тут нічого ловити, рушай до Феодосії, там Айвазовський. Він таких, як ти, в учні бере - це ж твій щасливий квиток. Щоби я тебе у себе в крамниці більше не бачив - завтра ж пакуєш манатки - й марш назустріч майбутньому, доки ти його ще не проср… не проґавив тобто.

Перша зупинка - майстерня Айвазовського

Іван Айвазовський. Автопортрет, 1874 р.

Недовго сумніваючись, амбітний і натхненний, Куїнджі рушив-таки до Феодосії на пошуки великого наставника. Саме там він відкриє для себе дещо фундаментально важливе, а саме - вміння ловити і відчувати півтони плям, емоцій і моментів. У кого ще цього вчитися, як не в майстра зображення великої води, живої та мінливої?

Втім, не те, щоби наснага Куїнджі надто озвалася Айвазовському - того не дуже вразив талант старанного самоучки-сироти, і час, проведений у майстерні живописця, Куїнджі витратив переважно на розтирання фарб і виконання інших чорнових робіт. Одного дня хлопець таки збунтувався:

- Та що ж я справді, до кінця життя йому палітри підтиратиму?

Спойлер: багато років потому вже не Архип, а Архип Іванович викладатиме в художньому класі, і прийде до нього навчатися - хто б ви думали? - онук Айвазовського, Михайло Латрі, й страшно нервуватиметься, показуючи вступні етюди тремтячими руками, та врешті удостоїться похвали та буде поставлений за взірець іншим студентам.

Та це пізніше. А поки що Куїнджі осточортіло розтирати фарби, він психанув і з нетривалим "буферним" візитом до рідного Маріуполя для роботи ретушером в результаті таки вирушив до Пітера, штурмувати стіни Імператорської художньої академії своєю абітурієнтською відвагою.

Пункт "Академія" - зійди, якщо зможеш

1865 рік

Архип Куїнджі прибігає до академії неляканим, повним надій та енергії. Приймальна комісія зустрічає його зі скепсисом.

- Ну і чого ти прийшов? Тут таких як ти, невизнаних сиріток, знаєш скільки? Тобі хто сказав, що ти взагалі малювати вмієш? Давай або припиняй, або старайся краще.

1867 рік

Куїнджі досі амбітний і оптимістичний.

- Знову ти?

- Я. Ну що, тепер добре?

- Так.

- Правда?

- Ні, йди переробляй.

1868 рік

- Зателіпали, - вирішує Куїнджі.

Пише "Татарську саклю в Криму" і приносить на вступний.

- Ого, а це вже непогано. Сам малював чи мама допомагала?

- Дуже смішно. Ви мене брати будете або вам підрамник на голову натягти?

Так Архипа приймають до академії вільнослухачем.

Студентське. Революційне. Значуще

"На курсі він знайомиться з Рєпіним, Васнєцовим та іншими талановитими художниками. Саме з ними Куїнджі в результаті приходить до концепції пересувників", - отак це зазвичай описують у підручниках, декількома нудними сухими рядками.

Та ви-от коли-небудь бували в гуртожитку, населеному художниками?

Уявляєте, в якій атмосфері насправді народжувалися всі великі ідеї, гучні амбіції та знакові течії мистецтва?

Запеклі суперечки до ранку, купи ескізів, пісні, лайливі анекдоти, інтелектуальні баталії з феєрверками максималізму, хтось знову сів у палітру, сміх і дружній стьоб, а як вино з парадної сорочки відіпрати, хто зна тут, начебто в Іллі там вино ще залишилося з дому привезене - тягни сюди, ми на порозі відкриття, постав-но склянку на місце, це моя, все-таки у дивовижні часи живемо, панове!

Архип Куїнджі. Портрет В. М. Васнєцова

Якось так народилися пересувники. І це було добре. І це було гарно. Сучасно, гірко, ємко. І гарно. Куїнджі в той час створив "Осіннє бездоріжжя" та "Чумацький тракт в Маріуполі" - безмірно талановиті полотна, складно-глибокі в кольорі та емоції, з гнітючою, але чаруючою палітрою.

Втім, чи можна сказати, що вони вже "звучали" тим самим голосом, який прославив художника? Ні. Куїнджі на той момент його ще не знайшов. Пересувники стали значущою віхою в його житті, це був період спільності з однодумцями, творчих проривів, безсловесних революцій в полотнах, що викривали реалізм повсякденності.

Чумацький тракт у Маріуполі, 1875 р.

Але того Архипа Куїнджі, якого запам'ятають, вже тоді вабив інший реалізм. Поки всі довкола несхвально цокали язиком, вдивляючись у виразки і садна на тілі сучасності, Куїнджі глянув трохи зі сторони і з'ясував, що всі ці вади - всі до одної - знайдені на неймовірно вродливому тілі.

Архип Куїнджі. Портрет дружини художника Віри Куїнджи

Періодом здобуття почерку для художника стали 70-ті роки 19 століття. Різка зміна в його творчості спостерігається за декілька років до і, власне, в період одруження. Гаряче закоханий в дружину і в природу, Куїнджі вирішує ближче познайомити цих двох, і везе обранницю... на Валаам. У монастир. А що? Медовий місяць, дружині монастир показати - діло богоугодне, тут тобі й культурна програма... І, як з'ясувалося, психотерапевт.

Чи то тамтешній ігумен Дамаскін і його смиренні дружні промови, чи то просто шикарні пейзажі надихали тоді Куїнджі, але так чи інакше, полотна, написані в той час, стали різко відрізнятися від усього, за що виступали і що "проповідували" пересувники. З картин зникла щемлива скорбота, а на зміну їй прийшла величезна любов до зображеного. Тамтешні пейзажі є спокійними, гармонійними, але не штучно томними, а по-справжньому елегантними, як плавна і стримана, але від того ще привабливіша дама. І Куїнджі в цих полотнах зазвучав "як треба".

На острові Валаамі

Невдовзі він пише "Українську ніч". Потім - "Місячну ніч на Дніпрі".

І отут варто окремий абзац виділити на те, як це полотно було представлене світові:

Темне приміщення. Під самотнім променем штучного світла - єдина в експозиції картина. Люди заходять невеликими групами, шикуються в чергу. Все влаштовано так, щоб глядач лишився з полотном "наодинці", занурився в нього, відчув зсередини, оповитий цією ніччю, місячним світлом, гіпнотичним шелестом хвиль Дніпра.

У день відкриття біля входу стоїть Рєпін та заглядає в приміщення через дверний просвіт, спостерігаючи за трепетною атмосферою споглядання, яку так майстерно відтворив його друг - уже не просто Архип, а цілком собі Архип Куїнджі.

Місячна ніч на Дніпрі, 1880 г.
Ілюзія світла була його Богом, і не було художника, рівного йому в досягненні цього дива живопису,
- поділиться він пізніше.

- Ні, там точно в чомусь фокус! Полюбому освітлення було якесь хитромудре, спеціальне!

- Та що там освітлення - я чув, вони з Менделєєвим дружать. То це точно він йому якісь особливі фарби намішав, щоб воно таким яскравим було.

- А як на мене, то він, пишучи, дивиться не просто так, а через кольорове скло. Ну або ще щось придумав. Ну не може людина сама по собі такі живі картини створювати!

Суперечки й здогадки довкола картин Куїнджі не вщухали, а художник, утім, все міг і продовжував могти.

Дружній шарж А.І. Лебедєва "А.І. Куїнджі. Світло Яблочкова". Обкладинка художньо-гумористичного журналу "Стрекоза" (1879, 18 березня)

Тим часом раніше вже згадана "Українська ніч" приблизно тоді ж, у 1878 році, їде в Париж на Всесвітню виставку і зриває овації критиків.

Українська ніч. 1876 р.

ЕМ-ПА-ТІ-Я

Куїнджі знав, як вона працює, і ділився цим знанням. Шановний і успішний, він пішов потім викладати, і в той момент з Архипа Куїнджі став уже цілим Архипом Івановичем. Він купив будинок, на даху якого організував сад - там він підгодовував пташенят, яких відпустить у небо. А в гостьовій частині будинку ходив і доглядав пташенят, які випурхнуть одного дня у великий і дивовижний світ живопису. Він знав, якими важливими для молодих художників є часом підтримка і допомога - і не скупився на них.

Куїнджі був для учнів меценатом, батьком і наставником. Умиротворений альтруїзм, що огорнув життя цієї людини на той час, ємко відображений в картині Івана Владимирова "На даху. Куїнджі годує голубів", а також у численних спогадах учнів.

Іван Владимиров. "На даху. Куїнджі годує голубів"

Художник Аркадій Рилов так згадував вечори того часу: "Архип Іванович на кушетці, а учні хто де - на інших кушетках і прямо на підлозі, в сутінках видно було лише вогники від цигарок. Архип Іванович розповідав що-небудь про свої успіхи з "Березовим гаєм" чи з "Дніпром", про горобця, якого він вилікував, про голубів і таке інше. Вранці він не йшов додому. З ресторану йому приносили біфштекс, і він часто лишався з учнями до пізньої ночі..."

Куїнджі, безперечно, найцікавіший з усіх молодих російських живописців. Оригінальна національність відчувається в нього більше за інших
- ще за життя Куїнджі говорили про нього зарубіжні критики.

Тільки-от про яку національність ідеться? Куїнджі - уродженець Російської імперії, грек за національністю, з татарським прізвищем, то чому ж його визнали і запам'ятали виключно як українського живописця?

А ось тому, що людину створює не тільки її коріння - людина ще й створює себе сама. І погляд на живопис, який виплекав у своїх полотнах Куїнджі, - він дуже... український, інакше і не скажеш.

Оця шевченківська мелодика рядків "Садок вишневий коло хати" лягає на полотно "Українська ніч" як влита; гоголівські пейзажні описи так і просяться в нічні композиції "майстра світла": якщо довго вдивлятися в "Ніч на Дніпрі", можна ясно розгледіти, як там буквально одразу ж "за кадром" летить Вакула, осідлавши чорта. 

Усі ці люди писали одну і ту ж картину - кожен своєю мовою. Куїнджі був одним з тих, хто зумів побачити Україну такою, якою її важливо бачити - ліричною, живою, заворожливо пейзажною, такою, що приковує погляди недомовленістю, прихованою в півтонах і контрастах.

Так можна писати лише місця, які любиш усім серцем - і він їх любив.

Архип Куїнджі. Осіннє бездоріжжя. 1872 р.

На картини Куїнджі не просто дивишся - в них поринаєш з головою. І навпроти полотна тебе вже немає, бо ти вже там - усередині, стоїш на схилі, весь облитий тягучою патокою світанкового світла чи ледь зачеплений місячними відблисками; вдихаєш остигле за ніч повітря, або ж підставляєш обличчя вітру, що створює річкове ряботіння біля підніжжя пагорбів, які ти відчуваєш ногами.

І так добре в тих місцях, що очей не відвести.
Дарина Карапетян
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту