Що Фейсбук перейняв із ЖЖ: це ми вигадали котиків, меми та затишні пости

Покоління Z, мабуть, не знає, що можна віщати у світ щось окрім фотографій їжі або подорожей, але раніше так і було, друзі. Коли телефони були кнопковими, а твій обід цікавив хіба що маму, люди розважалися тим, що писали великі (за мірками Інстаграму - гігантські) пости про свої переживання, пригоди або як минув день.

Уся ця вакханалія рефлексій публікувалася в просторі під назвою "Живий журнал" (Live Journal), якому 18 березня виповнилося 20 років.

Ольга Гдуля

Я завела щоденник досить пізно - наприкінці 2009 року. Згадуючи себе тодішню, розумію, чим це приваблювало.

Обкладинку та навігацію щоденника можна було повністю налаштувати під себе. Не просто поміняти колір фону, але ще і переназвати всі кнопки!

У нас був вибір з кількох аватарок. Тобто не одна фотка в кружечку, а штук 5-7, точно й не пригадати – кожна під настрій. А ще вони були анімованими.

"Затишна жежешечка" - так зворушливо називали свої блоги користувачі, докладаючи неабияких зусиль, щоб контент був цікавим, іронічним.

Можна було розміщувати фотки в тексті так, як тобі зручно, а не як зараз на Фейсбуці - наприкінці тексту.

Можна було підписувати кожну фотку, можна було робити заголовки. А ще - можна було прикріпити музику. Або вказати, що ти слухала, коли писала цей текст. Іноді оформлення посту потребувало більше часу, ніж на написання слів.

Котики-жмотики

Нікому не потрібно було декларувати успішний успіх, божевільну проактивність і усвідомлену екологічність. Що там казати, слів таких не знали тоді. Словом - дикі люди. Зате ми знали, що таке субкота, наприклад. Це суботні фото котиків, які користувачі викладали заради підвищення градуса милоти. Цей звичай живий і понині - завдяки блогерам з десятирічним і більше досвідом. Ідіть уже в свій Інстаграм, перевірте. Ні, не зараз - коли дочитаєте цей матеріал. А потім обов'язково сходіть.

Ще ми знали, що таке литдибр. Це про особисте. Не про те, що тебе дратує кандидат у президенти, ціна на бензин або черговий теракт і нумо швидше це обговорювати в коментарях. Ні. Це про те, як ти сьогодні прокинувся, почистив зуби, випив кави і раптом зрозумів щось про своє життя.

Багато сексу, сексизму та друзів

Популярним блогерам вдавалося заробляти на ЖЖ: компанії зверталися до них з проханням прорекламувати товар у пості. Тепер ця практика перенеслася в Інстаграм і Фейсбук.

Але в основному, щоденники вели для душі. Додавали собі цікавих людей, читали їх (реально читали, а не гортали), коментували з надією отримати відповідь автора. Ми знайомилися в коментарях, ставали друзями, коханцями і навіть сім'ями. Заводили спільноти, де можна було продати непотрібне, знайти компанію для походу в музей, подивитися красиві фото або написати розповідь у три слова завдовжки. Я вже не кажу про рецепти, меми або обговорення фото знаменитостей.

Звісно, були свої зашквари. Усе за класикою: хто з ким спав, хто з ким посварився. Наприклад, дівчина з Москви заводила інтрижки з популярними блогерами, а після сексу описувала їхні навички:

- Ось цей в ліжку так собі, зате на побачення з квітами прийшов.

- Цей у сексі вогонь, але як людина - повне гівно.

Коли дійшло до порівняння статевих органів, блогосфера не вщухала тиждень: ображені блогери відмахувалися, хтось поливав брудом у відповідь, ну а іншим було в кайф читати сотні коментарів і пліткувати.

Фемінізм у ЖЖ вважався чимось вульгарним, сексизм і об'єктивізація були правилами життя. "Дівчата, покажіть цицьки!" (с) - необразлива відповідь на якесь особливо сміливе висловлювання в жіночому щоденнику.

"Ябивдул!" вважався дуже елегантним компліментом. Цензури, як такої, не існувало, і можна було публікувати будь-який контент. У мене досі перед очима деякі gif, зроблені з кадрів вкрай жорсткого порно. Не питайте.

Мертве місто

Я закинула щоденник наприкінці 13-го, коли стався Майдан, демонстрації, барикади, розстріл, а потім - зміна влади, анексія Криму, війна. ЖЖ, де здебільшого писали росіяни, перетворився на клоаку. Більшість друзів були викреслені з життя в той час, як український сегмент Фейсбуку придбав людське обличчя. Майдан згуртував не тільки нашу націю, а й інтернет-ком'юніті.

А що ЖЖ? Згодом він захирів. Адже жвавість і унікальність контенту забезпечується кількістю користувачів. Востаннє я заходила до себе на сторінку років три тому. З усієї моєї, колись, великої стрічки підписок і друзів, залишилися лише спільноти "купи-продай". Відчуття, ніби ти - герой вестерну і заїхав у мертве містечко, де тебе зустрічає перекотиполе і старий індіанець на сходинках салуну-розвалюхи.

Публічність замінила особисте

Як би там не було, ЖЖ став альма-матер багатьох письменників, журналістів, публічних осіб, оскільки там ми вчилися складати слова в речення, а речення - у великі тексти.

Наше товариство ЖЖ було дуже затишним, тут можна було бути максимально щирим. Іноді ми писали пости з однією метою - поговорити в коментарях! І говорили ж. Зараз від цієї можливості лишилися номінальні риси - публічність Фейсбуку забирає безпеку висловлювань. Нині твоя сторінка - другий паспорт. Якщо не перший. Її перевіряють при прийомі на роботу, додати в друзі колег або начальника вважається правилом ділового етикету.

Ми стали обачнішими у висловлюваннях. Саркастичнішими, політично та соціально активними. Схильнішими до масової істерії, поширенню фейкових новин, відкритіших до діалогу про публічне, ховаючи особисті історії кудись дуже глибоко.

Бути відвертим у соцмережах стає небезпечним. З'ясовувати стосунки - моветоном. Історії невдач замовчуються, тоді як історії успіху роздуваються і демонструються напоказ.

Багатьом соромно за те, що вони писали в ЖЖ. Були молодими, гарячими, необачними. Зате були щирими. Були різними. І в цьому, мабуть, полягає головна відмінність ЖЖ від ФБ: ми не боялися здаватися гірше, ніж інші.

Ольга Гдуля
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту